 |
Комп'ютер - це ледь не основна забавка й основний робочий інструмент приблизно 70 % жителів світу. Тепер він широко відомий і в Україні |
Учні в комп'ютерізованому класі
Упродовж останніх п'яти років, завітавши майже до кожної оселі українця, можна побачити там ЕОМ (щоправда, значно сучаснішу).
Комп'ютер у житті українського підлітка. Особливо це стосується тих родин, у яких удома є учень чи студент. Так, освітяни, на жаль (чи на щастя), уже не уявляють свого часу без комп'ютера. Аналогічно, як людина не може існувати без паспорта та прописки, так сьогоднішній учень не може вчитись і жити без комп'ютера. Якщо вони йдуть до школи, то розмова починається так: "Я вчора знайшов таку гру...", "Я вже дійшов до шостого рівня", "Я вчора підключився до Інтернету", "Чого тебе вчора в "асьці" не було?". Так вони розмовляють на вулиці, удома, у спортивній школі та всюди-всюди, де тільки бувають. Шкода, але більшість підлітків асоціюють комп'ютер саме з Інтернетом та іграми. Це пов'язано швидше з тим, що їхній багаж знань про ці інноваційні технології надто обмежений. Якщо для світу комп'ютер - це повністю зібрана база даних в електронному вигляді, це спосіб виявити давність знахідки для археолога та винайти ліки від тієї чи іншої хвороби для медика, це можливість знайти загубленого родича чи просто дізнатись цікаву інформацію з усіх куточків світу, то для підлітка - це всього лише "забавка".
Дехто починає заперечувати створення в оновлених школах України комп'ютерних класів, пояснюючи свої протести тим, що останніми роками психіатри винайшли ще одну хворобу (чи то пак, залежність) - ігроманію. Але проблема не в комп'ютеризації та впровадженні у школі новітніх технологій, а у свідомості сучасних школярів, у тій базі знань і вмінь, які вони отримують у сім'ї, на вулиці, у школі. Такий крок для шкіл - це суттєвий прогрес, спричинений якраз бажанням усунути "комп'ютерну сліпоту" підлітків, відкрити їм інший бік медалі - той, що пророкує нове життя.
Отже, щоб розширити світогляд українського учня, необхідно не говорити про шкідливість комп'ютера, адже психологи стверджують, що підлітки, власне, чуючи про заборону, прагнуть скуштувати заборонений плід, достатньо тільки показати, що ще можна з цим "плодом" зробити.
Стадія комп'ютеризації шкіл в Україні. На сьогодні значні кошти (за мірками шкільної освіти) спрямовуються на комп'ютеризацію шкіл. Проте результат отримують більш ніж скромний, що викликається такими причинами:
1. Темпи комп'ютеризації недостатні. Доки триває облаштування комп'ютерних класів в одних школах, в інших вони встигають застаріти у прогресивному плані чи зупинити своє функціонування за певних обставин.
2. Кількість комп'ютерів у спеціально облаштованих класах надто мала. Навіть якщо проводити заняття для половини класу, то все одно кілька людей не матимуть індивідуального комп'ютера. До того ж, ситуація часто погіршується через нецільове використання комп'ютера. Найближчим часом після перерізання червоної стрічки та святкової передачі техніки в експлуатацію вона має властивість кочувати то в кабінет директора, то в кабінет завуча, то ще кудись. Після цього користуватись комп'ютерним класом стає просто неможливо. Адже не втрьох за одним комп'ютером сидіти!
3. Бракує кваліфікованих викладачів, технічного персоналу й ресурсів для підтримання задовільного стану техніки. Усе це показує, що кошти, витрачені на комп'ютеризацію шкіл, розчиняються. як цукор у воді, залишаючи тільки солодкий присмак.
Ще один незрозумілий крок у впровадженні інноваційних технологій у стінах українських шкіл. Виявляється, інформатику як предмет ввели вже у третьому класі в початковій школі. Виникає запитання: чи не надто ми поспішаємо? Здається, що така перевантаженість малюків може спричинити їх самознищення. Швидше за все цей предмет проводиться без практики, що, по суті, утопія за зразком "учи не вчи, а все одно самі двійки". Якщо ж на інформатиці у третьому класі таки використовуються комп'ютери, то це просто "чудово", адже вже приблизно в сьомому класі 60 % учнів будуть ходити в окулярах, а до закінчення університетів осліпнуть. На мою думку, необхідно ставити більш реалістичні рамки (як це було ще кілька років тому): налагодити стабільне комп'ютеризоване вивчення інформатики у старших класах (10-11-х), але не забути і про сільське населення.
Не менш важливим компонентом є підключення до Інтернету. На цьому не варто довго зупинятись, адже кожний з нас знає, що воно таке. Єдине, що залишається незаперечним: кожний учень повинен мати безкоштовний відкритий доступ до світової інформаційної мережі з попередньо заблокованими «певними» сайтами з поміткою "ще не час"...
Таким чином, ми зможемо не тільки покращити способи освоєння учнями новітніх технологій, а і пришвидшити темпи навчання.
Яким повинен бути комп'ютерний клас у школі? Звичайно, ледь не кожний учень (особливо старшокласник) забезпечений удома найновішим комп'ютером із найновішою материнською платою, вмонтованим ТВ-тюнером і наймоднішими зовнішніми пристроями. Проте чи потрібен такий комп'ютер у школі? Значна кількість людей уважають, що для навчання комп'ютер повинен бути надсучасним, щоб учні щоразу відкривали для себе все нове й нове. Але погодьтесь, якщо взяти середньостатичного учня, який не спеціалізується в комп'ютерах і в нього батьки не хакери, та й сам він не вундеркінд, то навряд чи він зможе ідеально розповісти все про найстаріший та найпростіший комп'ютер. А як казали народні мудреці: "Щоб високо злетіти, треба низько впасти".
Не останню роль для комп'ютерного класу відіграє його розміщення, освітлення, класифікація за місцем ПК і допоміжних пристроїв. Комп'ютерні класи повинні мати штучне та природне освітлення. Природне освітлення повинно здійснюватись через великі вікна. Робоче місце за ПК повинно відносно вікон розміщатись так, щоби природне світло падало на монітор зліва. Штучне освітлення у приміщенні повинно бути рівномірно розподілене, а не йти з однієї точки. Утворені від комп'ютерів у приміщенні позитивно заряджені іони дуже шкідливі для здоров'я, викликають швидку втому, головний біль, прискорення серцебиття та дихання. Якщо не мати спеціальної апаратури (аероіонізатори), то рятівником від радіації, яку випромінює комп'ютер, є кактус. Він нейтралізує рівень радіації у приміщенні, вбираючи її в себе.
У школі необхідно провести широку локальну мережу - Інтернет, обмеживши доступ до певних сайтів. Також повинні бути плакати з інструкціями про використання техніки для початківців.
Також важливим є постійний доступ до кабінету, щоб учень міг відчути до себе довірливе ставлення з боку працівників школи. Як ми вже знаємо: дозволене не є таким бажаним. Це невеличкий стратегічний хід у новітній методиці навчання учнів.
Прогресія й регресія інтелекту під впливом комп'ютера. Звичайно, комп'ютеризація шкіл має свої позитивні й негативні сторони, що відносяться переважно до психічного навантаження учня, яке впливає на покращення чи погіршення рівня його інтелекту. Наприклад, в одній зі шкіл України був учень, який регулярно тікав з уроків, а то й не з'являвся на них. Коли в нього намагались дізнатись про причину, то він категорично, але чесно заявляв: "Я не можу жити без комп'ютерних ігор". Звичайно, вилікуватись від такої залежності може тільки сама вражена людина з допомогою психолога при необхідності, оскільки жодних спеціальних ліків не існує. Приблизно в той же час у школі обладнали комп'ютерний клас. У класного керівника хлопця виникла ідея дати хлопцю доступ до цього кабінету, може, якось на краще зміниться ситуація, коли він буде мати бажане. Проте це було все одно, що ведмедю, щоб відучити його від солодкого, меду на лапу налити. Але на сьогодні цей учень є одним із кращих "геймерів" України. Виникає запитання: "То що тут вірно, а що ні?".
Не менш складна ситуація зустрічається серед більш приземлених комп'ютерних геніїв у школі. Їх не цікавлять ігри, але вони настільки захоплюються комп'ютерною технікою, що спеціально обладнаний клас стає для них житлом, яке викликає в них серйозні фізичні та психічні проблеми: погіршується зір, викривляється хребет, притуплюються реакції, людина створює для себе новий світ, далекий від реального.
Сумна статистика свідчить, що комп'ютеризація - це річ хоч і позитивна, навіть якщо вона масова, але вимагає кардинальних обмежень хоча б на рівні становлення особистості, щоб часом не загубити учня й не отримати в обмін "зомбі".
Яким повинно бути ставлення вчителів? Яким повинно бути ставлення вчителів до впровадження у школі таких інновацій? Звичайно, думок у вчителів є велика кількість і всі вони професійно обґрунтовані, але чи всі вірні? Упевнено можу сказати, що помиляється той, хто не схвалює. А не схвалює - значить боїться виглядати в очах учнів некомпетентним у цій темі, "далеким". Що ж, хоча би буде стимул відкрити для себе щось нове, щось значно зручніше в повсякденній роботі. Адже всім відомо, що доля вчителя не тільки все життя вчити, а й усе життя вчитися самому. І зовсім не треба боятись чогось нового.
Учителі повинні грати роль (тобто бути самими собою) мудрого, кмітливого наставника, який не повинен боятись чогось не знати (усе-таки він народився в іншу епоху), а повинен боятись не хотіти знати. До того ж, комп'ютеризація - це те, що на даний час "само собою розуміється", і кудись утікати від цього чи протестувати досить нерозумно. Хоча вчитель повинен поглиблено цікавитись питанням шкідливого впливу комп'ютера на учня, щоб якщо не зупинити, то хоча би попередити дитину про небезпеку, яка її може чекати.
А взагалі, із сучасною проблемою освіти в нашій державі масова комп'ютеризація шкіл України є значним прогресом, за який ми повинні бути вдячні.
Автор: Л. Крик
Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"
Освіта.ua
02.12.2009
