 |
У сучасному педагогічному лексиконі з'явилось нове словосполучення - інтерактивна освіта. Наука не дала точного визначення цьому завитку мови, а тому на практиці формується багатозначне змістовне поле |
Еволюція технологій чи магазин іграшок?
Перше, що спадає на думку, це новітні технології. Слідом за цим локомотивом наша свідомість добудовує все, що їй заманеться, і в першу чергу - використання комп'ютера й комп'ютерних технологій. Однак історія питання висвітлює дещо інше. Ще недавно, років 10-15 тому, інтерактивними новаціями вважались будь-які відео- й аудіоматеріали. Алеж ми знаємо, що матеріали самі по собі не визначають технологію, вони пропонують нові можливості, але не формують їх. Ноги не повинні йти попереду голови. Метод навчання мусить вибирати тільки людина, людське сприйняття світу, замовлення суспільства, усвідомлене бачення освітнього процесу. А це - далеко не тільки використання знаряддя та матеріалів...
Відвернемось від ідеї нових іграшок і подивимось на суть питання інтерактивної освіти. Ми знайдемо, що це не данина моді, а питання еволюції освіти. О. Багрова з Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти пише: «Інтерактивними можна вважати технології навчання, які здійснюються шляхом активної взаємодії учнів у процесі навчання». Тобто класичне навчання до другої половини ХХ століття завжди припускало: монолог учителя (учитель викладає, а учень сприймає); авторитетність знання, яке викладає вчитель (учитель завжди правий); жорстко визначений обсяг знань, необхідний для засвоєння (учень приходить до школи опанувати суму знань).
У наш час, коли інформаційний потік збільшився не в рази, а на порядки, ніхто не збирається та й не повинен вимагати від усіх однакового набору знань, умінь, навичок; засвоювати всі знання, бо це неможливо навіть із базових дисциплін. Більше того, стрімке зростання досліджень у різних галузях знань відкриває відносність наукових знань, робить так, що можна побачити границі між пізнаним і непоясненим, непізнаним, визнає сучасні методи пізнання не тільки відносними, а й не завжди етичними. Наука неетична, а розвиток техніки призвів до грандіозних злочинів проти людства. А тому у ХХ столітті з новою силою (після Я. Коменського) постало питання про гуманізацію освіти, про те, чому ми врешті-решт мусимо навчати дітей у школі, що в них формувати.
Щоб вийти із затяжної кризи, школа приречена поставити нові етичні задачі, навчити школяра одержувати необхідну для життєдіяльності інформацію із глобального неструктурованого потоку, відокремлювати чисту інформацію від інформації для зомбування (типова реклама чи в особливий спосіб подані факти в новинах); навчитися взаємодіяти у групі для рішення поставлених задач; засвоїти певні ролі в роботі групи для максимальної ефективності (швидкості, якості) роботи та мінімальної деструктивності (не заважати, не створювати некомфортні чи стресові ситуації, розуміти сенс роботи із часом, із соціальною ієрархією).
Окрім того, якщо ми говоримо про глобальні процеси в постіндустріальному суспільстві, учень мусить до закінчення школи знайти собі місце під сонцем, визначити пріоритети своєї життєдіяльності, навчитися структурувати свій час (у тому числі й дозвілля), щоб не потрапити на гачок індустрії розваг, яка поглинає живу складову життя особистості. У цьому ракурсі, якщо ми відповідально підходимо до процесів освіти, мусимо розглядати інтерактивне навчання як складову частину освіти.
Згадана О. Багірова дає характеристику монологічної освіти: «Часто в існуючій системі освіти основною формою комунікації залишається монолог. Спочатку педагог у монологічній формі передає знання учням, а потім вони звітують про отримані знання, знову ж, у вигляді монологічних відповідей. При цьому вчитель є своєрідним полюсом, навколо якого концентрується вся комунікація учасників навчального процесу. Таким чином на практиці реалізується модель односторонньої комунікації». Чи погана така система? Чи може вона працювати? У радянській школі - могла, процвітала й була прекрасною.
Наведемо приклад. Якось десь наприкінці 80-х у Харків приїхала делегація з Америки. Вони відвідали уроки в наших школах і сказали: «Вам, учителям, можна аплодувати: не маючи жодних підручних засобів, без яскравих методичних посібників (у тому числі фільмів, комп'ютерів тощо) ви тримаєте увагу класу. А як учні при цьому активно працюють!».
Отже, у монологічному процесі наша школа дійсно була попереду планети всієї, нам не було рівних. «Запалити», «залучити» своєю думкою, міркуванням наш учитель дійсно вмів. Тому, коли ми говоримо про необхідність «милиць освіти» - яскравих обгорток, усіляких картинок, що рухаються, кліпів і коміксів... ми навмисно знижуємо (якщо говорити про монологічну освіту) рівень розмови і, таким чином, рівень підходу. Що значить - учитель зумів привабити темою? Це значить, що він талановито включав у учнів мотивацію діяльності, занурював їх у проблему, у тему, і вони починали працювати всередині цієї тими.
А що робить комп'ютерна програма з відпрацьовування, наприклад, теми «лінійні рівняння» (до речі, переважна більшість американських учнів не засвоює цю тему в середній школі, а в радянській школі це був матеріал з математики 6-го класу!). Дитина розв'язує рівняння - і комп'ютер або видає сигнал про правильність рішення і пропонує наступне завдання, або повертає на попередній етап. Так, яскравий феєрверк при виконаному завданні, квіточка чи машинка або частина пазла, що відкривається на екрані монітора в результаті такого виконання задачі, радують учня. Але саме тут і відбувається зсув акценту. Ми розв'язуємо задачу заради квіточки, заради розкриття картинки з пазлів - але не заради усвідомлення самої краси рішення. Тільки вчитель може показати, як красиво вийшло те, що вийшло. Інтерактивність у цьому сенсі позбавляє учня емоційної віддачі вчителя, його радості (а радість дорослого багато чого варта).
Звичайно, є безсумнівний плюс - інтерактивне навчання в цьому випадку дозволяє учню рухатися зі своєю швидкістю, а не із середньою швидкістю навчання у класі (як я страждала від цього на уроках математики та мови! Але ось тут виникає серйозне, принципове запитання до Міністерства освіти і науки: що буде, якщо ми дамо дитині дійсно розвивати свої вміння з її природною швидкістю? Чи не бояться чиновники, що в такий спосіб їхня 12-річна освіта може буде опанована за 5-7 років? Адже насиченість освіти з базових дисциплін зараз різко впала, і дитині нічого не варто всю «суму знань» просто засвоїти самостійно та швидко.
Це не надумана проблема. Якщо ми говоримо про прискорення засвоєння навчальної інформації в інтерактивному просторі, то навіщо ми приймаємо жорстку структуру 12-річної освіти, в якій для переходу в наступний клас достатньо одержати 1 бал (!) за 12-бальною системою, а для того щоби перескочити через клас, треба здати іспит - контрольні з усіх предметів не нижче, ніж на 9 (!). Чи не задля того, щоби просто утримати дітей у стінах школи, не цікавлячись їхньою успішністю і не даючи успішним учням перескакувати через клас повз перевантажений предметний план?
Дванадцятирічне навчання - наш уклін західній освіти. До речі, у Німеччині обов'язковою є тільки дев'ятирічна освіта! А 12-й клас (абітур) - треба вибороти! Що ж ми могли б узяти із цієї системи, чим вона така передова, як вони стверджують? Європейці вважають, що їхня школа не пригнічує особистість, що вчителі дають розвиватись природним здібностям (у тому числі таким, котрі не оцінюються монологічною школою натаскування на знання - лідерство, жаль, взаємодопомога, принциповість тощо). Учитель щосеместрово оцінює розвиток дитини не тільки за шкалою успішності, а й за параметрами особистісного росту. Мені складно оцінити такий підхід, тому що вчитель американської школи, онучка Шолом-Алейхема Бел Кауфман у книзі «Нагору сходами, що ведуть униз» не вважає це важливим. Назва «Up the down staircase» - метафора: учень прагне нагору, а шкільна адміністрація штовхає його вниз. Роман вийшов у 1964 році, але його все ще друкують і продають. «Сходи» дотепер не заіржавіли.
Тут я зроблю позначку на полях, зрозумілу нашим учителям і незрозумілу європейським. Наша початкова школа дотепер жорстка, вона тренує дитину, спонукає до освоєння знакових систем і в ідеалі одержує на виході учня, зацікавленого в освоєнні знань. Закордонний учитель не спонукує дитину, він спостерігає за нею, можливо, навіть любовно, але в результаті багато учнів у середній школі навіть не здогадуються, що знання одержувати цікаво, - і не проходять бар'єр старшої школи... Так відбувається відсівання не дурних дітей, а дітей, у яких не сформували потребу вчитись.
І все-таки монологічна освіта активно еволюціонує в діалогічну, інтерактивну. Дослідження Н. Суворової, В. Лозової, Л. Зарецької, Г. Троцько, М. Сметанського доводять, що інтерактивні технології принципово змінюють схему комунікації в навчальному процесі. Вони зорієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної комунікації, в якій учасники процесу взаємодії більш мобільні, більш відкриті й активні. Основою інтеракції є принцип багатосторонньої комунікації, що характеризується відсутністю полярності та мінімальною сконцентрованістю на точці зору вчителя. Мінімальна сконцентрованість на точці зору вчителя, максимум пошуку власного шляху, обґрунтування, міркування.
Консервативному вчителю та традиційній школі взагалі це надзвичайно складно, тому що зникає контроль, важелі впливу. По-перше, у груповій роботі учасники повинні бачити не спини один одного, а обличчя - а це непорядок! Спробуйте пересунути парти у класі, організувати три-чотири «круглих столи» у кабінеті! А потім - що? Швиденько ставити на місце, тому що сюди прийде інший клас? По-друге, обговорення, навіть тихе, це завжди далеко не тиша, а гулом треба вміти керувати. Окрім того, будь-які перестановки відволікають увагу, вимагають нового настроювання на процес. А жорстко нормованих 45 хвилин для одного уроку ще ніхто не скасовував.
Проте! Проте ми маємо дійсно новий, сутнісно відмінний від попереднього результат освіти. Освіта, якщо використовувати інтерактивність, дозволяє: вільно розбиратись у потоці інформації, знати, де і що шукати, правильно ставити запитання та розставляти акценти; уміти працювати у групі; знати свої найбільш ефективні ролі у групі (лідер, експерт, інженер, керівник, постачальник тощо); обходити болючі моменти спільної роботи; працювати на колективний, а не індивідуальний результат; відчувати свою значущість, але й по достоїнству оцінювати своїх співробітників; не тільки вирішувати локальні задачі, а вміти працювати над проблемою, виокремлювати та ставити задачі.
Підіб'ємо підсумки. Інтерактивність ставить проблеми інтеграції та глобалізації процесів освіти на кожній її сходині.
Інтерактивне навчання в початковій школі. Учні молодших класів у інтерактивній взаємодії одержують навички колективної роботи. Але в початкових класах перше, що повинно хвилювати педагога, - це засвоєння знакових систем, вільне володіння цими засобами. Виходить, треба використовувати інтерактивні засоби як засоби прискорення цього процесу. Це скоріше зручні технічні іграшки, що дозволяють: збільшити час на тренування навичок (а не на пояснення матеріалу); дати різноплановий і різнокаліберний матеріал для взаємодії зі знаковими системами. Задача для методистів розробити такий матеріал і зробити його доступним для шкіл.
Для навчання грамотності - швидке засвоєння букв, правил читання та письма, підвищення техніки читання (наприклад, комп'ютеризація технік читання, розроблених сучасними психологами, у тому числі М. Зайцева й О. Кушніра обов'язкова, і з перекладом українською).
Для навчання математики - інтерактивні набори карток із числами (не написаними цифрами, а з кількістю кульок), ігри на розвиток геометричного мислення (кубики Нікітіна).
Для природознавства - інтерактивні карти й атласи тварин, рослин рідного краю (причому з порівняльними таблицями по різних регіонах країни).
Окрім того, інтерактивне навчання має на увазі, як нам уявляється, формування досить повних електронних бібліотек і фонотек, у тому числі із записом радіо- та театральних спектаклів із дитячої та класичної літератури.
У початковій школі формується й мотивація до навчання, тому необхідне спеціальне ознайомлення вчителів традиційної школи з методами роботи в передових лабораторіях педагогічної думки (школа Ельконіна-Давидова-Репкіна, «Школа діалогу культур» тощо та психологічне підґрунтя, що є осмисленням інтерактивності в її кращому вигляді).
Інтерактивне навчання у старшій школі. Середня школа, а особливо старша, - це нові обрії можливостей. Інтерактивна освіта дозволяє дитині вибрати не тільки адекватну форму навчання, а навіть і викладача. Це питання комп'ютерної грамотності та готовності одержувати знання за межами школи, самостійно. Це можливість займатись у заочних школах, брати участь у конкурсах і роботі Малої академії наук, не витрачаючи часу на дорогі поїздки, незважаючи на географічну віддаленість цікавлячого гуртка чи школи.
Особистість учителя в інтерактивному навчанні. У такому ракурсі стає більш уразливим статус рядового вчителя. Але є незаперечна перевага вчителя, який знаходиться поруч із дитиною. І цю перевагу треба враховувати та використовувати стовідсотково. Тільки знаходячись поруч з учнем, знаючи його, можна зрозуміти, як дитина засвоює матеріал, є вона з точки зору психології аудіалом, візуалом чи кінестетиком. Тільки в цьому випадку можна підібрати адекватну, найефективнішу форму викладання матеріалу, дати ту чи іншу вправу для опрацювання.
Тільки знаходячись поруч з учителем, учень може одержати не оцінну, а емоційну віддачу на зроблену роботу. Зрештою, за теорією психолога В. Мухіної, розвивається дитина не сама по собі, а тільки в парі дитина-дорослий. Якщо дорослий не розвивається, то й дитині нема чого розвивати, а якщо дорослого поруч немає, то й дитина відкатується з розвитку на гру, на ходіння по колу, на одержання задоволення.
Інтерактивне навчання не повинне стати попсою, навчанням на рівні тестування, угадування, рішення кросвордів і перегляду коміксів. Інтерактивні засоби мають на увазі осмислення нових вимог до освіти та її продукту. Інакше ми уподібнимось дитині в магазині іграшок, яка кричить «Мама, хочу нову ляльку!» - й викидає її через два дні, тому що вона їй набридла, а грати її не навчили.
Автор: О. Шейніна
Освіта.ua
03.02.2009
