 |
Юний родич відзначив свій перехід у стан "тінейджера" тим, що віддалився від батьків, поринув у власні світи (зокрема комп’ютерні) і почав навдивовижу багато читати |
Не тільки папір
Дивуватися годі — ось хіба що читання... Втім, по зрілому розмислі, і в цьому немає нічого дивного: підліток потребує пригод. Під цю потребу, власне, і робиться так звана „підліткова література“, а також комп’ютерні ігри й соціальні мережі з їхнім асортиментом "пригод" для тих, хто більше не грається "в індіанців", тим паче не відпливає на шхуні до невідомого острова у пошуках скарбів.
Телебачення і навіть кіно зі своїми комерційними „штампами успіху“ та лінійними сюжетами найчастіше не в змозі задовольнити пожадливий до пригод дитячий розум (винятки — фільми, зняті за вдалими літературними першоджерелами). Залишаються книжки та віртуальний комп’ютерний світ. Які не такі далекі одне від одного, як може видатися людині, котра виросла з переконанням, що книжка — це неодмінно зшивка папірців.
Нові технології, які ми звично звинувачуємо в тому, що "діти перестали читати", можуть привернути дітей до читання. Але водночас змінюють саму дефініцію читання. Такий загальний висновок із проведеного восени минуло року у США дослідження Family&Kids Reading. Дослідження проводиться щороку на замовлення одного з найбільших у світі видавництв дитячої літератури Scholastic.
Так, діти зачаровані сучасними гаджетами — дослідження це підтверджує: щоразу менше часу вони приділять читанню для задоволення (reading for fun), тобто, крім підручників і літератури, потрібної для виконання домашніх завдань, — і щоразу більше часу витрачають на мобільні телефони та інші гаджети, спілкування в соціальних мережах чи за комп’ютерними іграми.
Втім, потерпає не лише читання: через постійне перебування он-лайн діти значно менше часу займаються спортом і будь-якими іншими видами фізичної активності, менше часу спілкуються із сім’єю та друзями. Принаймні так вважає понад третина опитаних батьків.
Водночас 57% дітей віком 9 — 17 років відповіли, що їм було б цікаво читати електронні книжки, причому третина опитуваних дітей заявили, що читали б більше, якби мали доступ до електронних книжок. Причому так відповіли і ті, які читають багато (5—7 днів на тиждень) — 34%, і ті, які читають "середньо" (1—4 дні на тиждень) — 36%, і ті, що читають мало (менше одного дня на тиждень), — 27%.
Може, вони просто мріють про нову електронну "цяцьку"? Наразі це невідомо, адже тільки 6% їхніх батьків мають електронні пристрої для читання книжок. Поки що тільки можна зробити висновок, що кількість користувачів пристроїв та читачів електронних книжок зростатиме: адже понад 16% опитуваних планують придбати пристрій впродовж наступного року, причому батьки не проти поділитися ним зі своїми дітьми (83% опитаних). Отоді ми й дізнаємося, приведе це до збільшення кількості читачів і часу, який вони проводять за читанням, чи ні.
"Дати дітям електронні книжки — це спосіб збільшити кількість дітей-читачів і спосіб збільшити кількість прочитаного ними. Ми знаємо, що теперішні діти мають проблеми з читанням, тому, якщо ми дамо їм такі бажані пристрої, це заохотить їх проводити більше часу за читанням", — каже Френсі Александер, одна з керівників видавництва Scholasctic, замовника цього дослідження.
Може, і справді сторінка, яка зморгує від натискання кнопки, а не перегортається із солодким шурхотом, — саме те, що потрібне „поколінню екрана“? Втім, в електронного формату читання є ще одна особливість.
Понад 84% опитаних батьків погоджуються, що тепер, завдяки Інтернетові, діти мають значно більший доступ до інформації і добре знають, як її здобути. Втім, пригоди в інформаційному просторі наражають їх на проблему критичного оцінювання прочитаного. Це направду проблема, адже 39% дітей погодилися з твердженням "Вся інформація в Інтернеті є правдивою".
"Це ставить нові завдання перед батьками і вчителями. Якщо майже половина дітей вірять усьому, що знаходять в Інтернеті, то потрібно думати, як розвинути критичність їхнього мислення", — коментує Френсі Александер.
Понад 70% американських батьків вважають, що їхнім дітям слід читати більше, причому діти з ними погоджуються. Однак з’ясувалося, що вони трохи інакше трактують саме поняття „читання“: понад чверть опитаних дітей вважають, що це стосується і читання SMS чи повідомлень у чатах, але погоджуються з ними лише 15% батьків.
Водночас, принаймні серед американських письменників, які пишуть для юної аудиторії, звернення до електронних форматів перетворюється на нормальну практику. Це не тільки фрагменти творів, які з рекламними цілями розміщують в Інтернеті, не тільки посилання у соціальних мережах.
Це, наприклад, "електронне ілюстрування" — розміщення відеороликів до книжки — або створення інтернет-спільнот навколо певних тем, книжок, авторів та їхніх героїв. Змінюється вигляд і паперових книжок, які замість звичних американському оку лапок (чи нашому — тире) у передачі діалогів дедалі частіше пропонують діалоги у вигляді блоггінгу, чату чи СМС-листування. Тобто сучасні літературні герої-підлітки спілкуються так само, як і їхні реальні читачі.
Цікавим є факт, що 66% опитаних дітей заявили, що завжди читатимуть паперові книжки, навіть якщо матимуть власний пристрій для читання електронних книжок.
Які висновки з цього дослідження мали б зробити українські батьки, вчителі, бібліотекарі, видавці, зрештою — самі діти?
Хоча ми відчуваємо, що в Україні результати були б схожими, проте таке дослідження потрібно негайно провести і в нас, принаймні щоб мати підтвердження (чи заперечення) неодноразово висловлених припущень щодо кризової ситуації з читанням.
Також слід звернутися до OECD, яка раз на три роки проводить широкомасштабні міжнародні дослідження вмінь і навиків учнів у читанні та розумінні тексту, математиці і природничих науках. Востаннє таке дослідження було проведене у 2009 році, наступне проводитимуть у 2012-му, тому слід поспішити, щоб не виявилося запізно для зголошення.
Результати дослідження, швидше за все, виявляться для українців невтішними, як це трапляється практично з кожною країною, котра долучається до нього вперше. Втім, треба пережити цей шок і зробити відповідні висновки щодо реформування системи освіти, шкільної програми, підходів до вивчення предметів, і насамперед — застосування нових методик навчання читання та критичного аналізу текстової інформації.
Все це має нарешті стати поштовхом до прийняття Державної програми підтримки читання (або хоча б пілотної регіональної у Львові та Львівській області, як це обіцяли колишні і обіцяють теперішні керівники). Ця програма має бути прийнята негайно, а не після очікуваної стабілізації економічної і політичної ситуації.
Поки що 50% опитаних респондентів (у США, а в Україні цей відсоток може бути значно нижчим через відсутність суспільної уваги до нього) вважають читання важливим, але цей відсоток невпинно зменшуватиметься, якщо не вжити спеціальних заходів, тому що саме такою є всесвітня тенденція.
Нарешті, тільки від нас самих залежить, чи сприятимуть нам нові технології у нашому особистому розвитку, в розвитку наших дітей, у досягненні поставлених цілей, чи, навпаки, заважатимуть.
Автор: Олександра Коваль
Дзеркало тижня. Україна
14.02.2011
