Краса врятує світ, а що врятує сучасну систему освіти

Відразу попереджаємо вас, шановні читачі, що цей матеріал авторка написала в середині червня. Позаду - напружений навчальний рік із його знахідками та розчаруваннями, численними вимогами та менш численними особистісними перемогами, з емоційним виснаженням від спілкування з учнями та моральним виснаженням від необхідності взаємодіяти з великими та малими абсурдами сучасної системи середньої освіти. Про останнє дозвольте дещо докладніше.

Викладу найяскравіші, на мій погляд - погляд шкільного психолога, - суперечності, притаманні сучасній школі, а потім розповім про власний досвід роботи в освітньо-виховній моделі, організаторам і реалізаторам якої вдалося вирішити, подолати зазначені суперечності. Ця модель - інноваційний проект ЛПНШ - літня природничо-наукова школа - уже другий червень збирає творчих і обдарованих старшокласників Київського природничо-наукового ліцею № 145 у прохолодні навчальні аудиторії під зеленим шатром Пуща-Водицького лісу на гостинній території навчально-оздоровчого центру «Зоряний» Українського молодіжного аерокосмічного об'єднання «Сузір'я».

Дуже хочеться відразу розповісти про всі великі та маленькі знахідки цього проекту. Однак я пообіцяла спочатку викласти власне бачення «освітніх негараздів». Попереджаю, що це мої власні спостереження, і не слід їх прив'язувати до конкретних стін конкретного навчального закладу. По-перше, моя непосидюча натура дозволяє щільно спілкуватись і співпрацювати з багатьма школами, ліцеями, гімназіями Києва; а оскільки робота тренера передбачає щільні контакти з учителями, психологами, адміністративними працівниками різних регіонів України, - маю можливість перевірити власні висновки, так би мовити, на великій вибірці. По-друге, навчальному закладу, де останнім часом працюю в якості шкільного психолога, а саме Київському ліцею бізнесу, також удалося знайти шляхи вирішення багатьох суперечностей сучасної освітньої системи. Та це - матеріал для іншої публікації.

Отже, найтиповіші освітянські негаразди. Найголовніше протиріччя, на мою думку, є наслідком того, що освітня система не встигає за тими бурхливими змінами, які відбуваються в нашому суспільному житті та суспільній свідомості. Різка зміна ідеологічних основ і принципів, інтенсивний пошук нових цінностей та ідеалів, які б об'єднали українське суспільство, сплеск розвитку інформаційних технологій та як наслідок - інформаційне перевантаження - це далеко не повний перелік характерних ознак сьогодення. Не секрет, що «молоді голови» молодих людей легше сприймають нові, нестандартні ідеї, легше адаптуються до умов постійних змін і загальносуспільної невизначеності. Інакше кажучи, наші діти, наші учні з психологічної точки зору почувають себе більш легко та невимушено в тому «соціальному безглузді», яке оточує всіх нас.

Деякі, найсвітліші та найрозумніші, навіть знаходять певну особистісну гармонію та шляхи конструктивної взаємодії з оточенням. Основа цієї гармонії - упевненість у собі та власній цінності й неповторності, гнучке реагування на вимоги ситуації, готовність сприймати нове та відмовлятись від зайвого, застарілого. Стверджую відповідально - таких юнаків і дівчат уже багато, і з кожним роком стає все більше. Коли спілкуєшся з цією категорією молодих людей - старшокласниками, студентами - то ще питання, хто кого й чому навчає. У всякому разі, мені завжди є чого навчатись у них - молодих, незаангажованих, якось не по-юнацьки глибоких і мудрих й одночасно відкритих і психологічно легких.

На жаль, дуже розповсюдженою є інша категорія учнів. Вони також добре адаптовані до сучасного соціуму, але за дещо іншим законом. Максимальні прагматизм і егоцентрічність; мінімальні соціальна відповідальність і зацікавленість будь-чим, що знаходиться поза межами їх власного інтересу; пізнавальна та творча пасивність з одночасною підкреслено-індивідуалістичною соціальною позицією та деструктивною поведінкою притаманні цій категорії учнів. Окрім юнацького бунтівництва ці учні є носіями, виразниками яскравих тенденцій деструктивного характеру, які сьогодні також спостерігаються в нашому суспільстві.

Можливо, у дещо перебільшений спосіб змалювала наявні категорії учнів, та виведена дуальність позицій мені потрібна для більш наочної фіксації парадоксального становища освітньої системи.

Якщо говорити про першу категорію учнів - назвемо їх... Навіть важко відразу знайти влучне та всеохоплююче ім'я для того, що тільки народжується, знаходиться у процесі зростання та становлення. Ця юнь - надія суспільства на здорове переродження та оновлення, талановиті передвісниками омріяної соціальної гармонії та благополуччя. Так от, такі «Юні мудрі та талановиті» учні почуваються не зовсім добре в умовах сучасної шкільної освіти. Загальноприйнята класно-урочна система та перевантажені шкільні програми пропонують їм що завгодно, крім того, що їм дійсно потрібно. Навіщо «юним, мудрим і талановитим» безліч учорашньої та позавчорашньої інформації, яку при необхідності можна за декілька хвилин відшукати в Інтернеті? До речі, кілька днів тому мала можливість спостерігати сучасний варіант задачі іспиту. Портативний комп'ютер, підключений до мережі Інтернет через мобільний телефон, - у юного хакера в коридорі та кілька мобільних телефонів із гарнітурою (маленький мікрофон і такі ж непомітні навушники) у тих, які відповідають на білети, прийшли на заміну нашим «бородатим» шпаргалкам, конспектам і підручникам під партами. Навіщо їм, юним і талановитим, гаяти свій час на безцільне відсиджування на нудних уроках, присвячених переповіданню тієї ж самої інформації? Навіщо їм «мишача метушня», яка часто-густо супроводжує таке «урочисте дійство», як підсумкове атестування? Не кажучи вже про те, що дуже часто це атестування залежить не стільки від навчальних досягнень учня, скільки від того, наскільки він підтримує запропоновану вчителем «гру»? Відомо, що різні вчителі «граються в різні ігри» - то ж навіщо все це «мистецтво акторської майстерності» юним і талановитим? Не знаєте? Я також не знаю, що відповісти учням на це запитання. Пояснюю все тимчасовими негараздами та трансформаційними процесами освітньої системи.

А до вас, шановні колеги, працівники освітньої галузі, звертаюсь із сумною констатацією - ми безнадійно відстаємо від запитів на потреби сучасної прогресивної молоді. Це - перший освітянський парадокс: вони не можуть без нас (іншої освітньої системи практично немає), ми не можемо без них (ці діти хоч замотивовані на навчання; про другу категорію - нижче). Одночасно співпрацювати разом у тому форматі, що пропонують сучасні освітні стандарти, ми також не можемо: якщо ми підтримуємо стандарти - ми губимо контакт із дітьми, якщо підтримуємо дітей - великий ризик загубити «контакт із системою» та бути розчавленим нею.

Тепер декілька слів про другу категорію учнів - назвемо їх приземленими прагматиками. У деяких питання вони набагато більше адаптовані до реалій сьогодення, ніж учителі та вихователі, які нібито «навчають їх життю». Цю категорію учнів ще менше цікавить той «продукт», який пропонує їм освітня система. Вони не бачать сенсу перевантажувати себе ані інформаційним змістом, ані інтелектуальною працею. При необхідності завжди можна знайти людину (у сучасній шкільній сленговій термінології ім'я такої людини - «ботан»), яка зробить необхідну роботу та за певних умов надасть результати власної праці в користування зацікавленого прагматика. Ще менше їх цікавить процедура оцінювання та атестування - адже до їхніх послуг чисельний арсенал засобів і методів одержати необхідний табель, атестат, диплом із необхідними оцінками, які відображають усе що завгодно, крім реального рівня їх освіченості. Єдине, що цікавить цю категорію учнів, - це отримати від освітньої системи належну «кірочку», яка є для них певною перепусткою в сучасний вітчизняний бізнес-простір. «Правила гри» цього простору, побудовані на владі грошей, зв'язків і взаємовигідних стосунків, вони переносять в освітнє середовище, чим активізують наступний парадокс сучасної освітньої системи.

Ми, освітяни, не можемо повноцінно існувати без цієї категорії учнів та їхніх батьків, оскільки саме вони є найвагомішими спонсорами та донорами, які дозволяють школі як матеріально-адміністративній системі хоч якось «утриматись на плаву». Вони не можуть без нас, оскільки, по-перше, «кірочки» освітньої системи видає тільки освітня система, та, по-друге, «у навантаження» до атестатів і дипломів ці учні все одно одержують який-не-який мінімальний обсяг знань, необхідність якого вони все ж таки визнають. Одночасно вчителі й учні-прагматики плідно співпрацювати також не можуть: дуже різні цінності, дуже різне розуміння «кінцевого продукту» навчання, дуже різні підходи до вирішення проблемних питань і побудови стосунків.

Ось і виходить, що взаємодія освітян з учнями і першої, і другої категорії є вкрай необхідною й одночасно дуже ускладненою - парадоксальність ситуації, сподіваюсь, зрозуміла.

Яким же чином зазначений парадокс вирішується організаторами ЛПНШ - Літньої природничо-наукової школи?

Відразу попереджаю, що більшість учнів, яка навчається в Київському ліцеї № 145, - то є творчо-обдарована й інтелектуально-розвинена молодь. Певною мірою ці діти є інтелектуальною елітою та перспективною з наукової точки зору надією країни. Призові місця на різноманітних олімпіадах, конкурсах-захистах МАН тощо є звичною реалією ліцейського середовища. Не менш звичною реалію є величезне перевантаження учнів під час шкільного року й обов'язковою програмою та додатковою інформацією з профільних предметів - фізики, математики, інформатики, хімії тощо. Це призводить до дещо однобічного розвитку учнів, де раціонально-логічна тенденція є домінуючою порівняно із творчо-естетичною. Тобто загальновідоме протистояння між фізиками та ліриками у зв'язку зі специфікою навчального закладу переважно вирішується на користь фізиків. Не обминає ліцейські стосунки й та парадоксальна взаємодія обдарованої перспективної молоді з освітньою системою, про яку було сказано вище. Організація ЛПНШ - одна з численних спроб вирішити цей парадокс.

Головна ідея Літньої природничо-наукової школи - це організація поглибленого та творчого вивчення предметів профільного циклу: фізики, математики, астрономії, хімії, біології, інформатики, Вивчення не в режимі класно-урочної системи, а в режимі проектної діяльності. Наприклад, фізики вивчають свій предмет, видуваючи та досліджуючи мильні бульбашки, астрономи через спостереження в телескоп планет і зірок наближаються до вирішення проблеми відносності простору та часу, біологи спостерігають багату флору та фауну Пуща-Водиці, інформатики вивчають мови програмування, створюючи власні навчальні ігри тощо. Слід зазначити, що тематика проектів та їх змістовне наповнення - то окрема, дуже цікава тема. Сподіваюсь, викладачі - колеги по роботі в ЛПНШ - найближчим часом «зберуться на подвиг» викладення власного досвіду проектної форми роботи в умовах літнього дитячого табору, яким у певному сенсі можна назвати «Зоряний».

Адже протягом двох тижнів учні та викладачі живуть в умовах літньої табірної зміни з її вранішніми зарядками та «лінійками», вечірніми дискотеками та планерками. Перша половина дня - робота у творчих проектних групах, яку, слід зазначити, кожний учень обирає самостійно згідно з власними уподобаннями. Післяобідній час - спортивні заходи та гурткова робота. Надвечір'я, звичайно, належить активному, культурно-організованому відпочинку. Яскраві шоу та конкурси, романтичні вечірки та запальні карнавали, організовані самими хлопцями та дівчатами, не залишають байдужими навіть найбільш соціально-певних «розумників». Розвитку соціальної активності та психологічної зрілості юнаків і дівчат також сприяють регулярні тренінгові заняття із психології лідерства, з розвитку навичок переробки інформації, з оволодіння асертивною поведінкою тощо. Для тих, хто вважає за необхідне інтенсивно розвивати власний інтелектуальний потенціал, - спеціально організовано заняття з вирішення олімпіадних задач із різних профільних предметів. «Тримати руку на пульсі» сучасної науки допомагають цікаві лекції-зустрічі з науковцями та провідними фахівцями актуальних для ліцеїстів галузей діяльності.

Дещо докладніше хочеться розповісти про гурткову роботу. Організатори літньої школи ввели цю форму занять, так би мовити, на вимоги часу, аби внести певне розмаїття в навчальний процес ЛПНШ та дати учням можливість більшою мірою займатись чимось у відповідності до власних уподобань. Напрями гурткової роботи визначались у залежності від хобі та талантів викладачів ліцею: хто що вміє, то й узявся викладати дітям. Писанкарство, хореографію, туризм, рукоділля викладали фахівці, знайомі учням як викладачі математики, фізики тощо. Це було цікаве знайомство учителів і учнів «в іншому ракурсі». Крім того, саме ця форма занять сприяла дуже інтенсивному творчому розкриттю дітей, їх психологічній гармонізації та стабілізації. Світлі голови, хлопчики-фізики, які заглиблені не у вирішення задачок з інтегралами, а у... процес створення мальовничих писанок, - це видовище варто уваги.

То ж яким чином описана модель ЛПНШ вирішує вищезгадані освітні парадокси?

Можливо, усі вищезгадані форми та засоби навчальної діяльності літньої школи характеризують цей проект змістовно, та вони мало розкривають нюанси головного ефекту діяльності ЛПНШ. Головним ефектом є різке зростання мотивації учнів до навчання - до навчання в нестандартних формах. Під час анкетування учнів наприкінці зміни навіть учителі були здивовані тому щирому захвату учнів роботою у проектах, високою оцінкою власних спільних напрацювань, зацікавленістю продовжувати подальший пошук із тієї чи іншої дисципліни. Навіть старшокласники, зазвичай мало зацікавлені навчанням (учні другої категорії за нашою класифікацією), опинившись у цій атмосфері загальної захопленості, дещо змінили своє розуміння цікавого або нецікавого. Цікава робота в цікавому проекті з цікавими однолітками під керівництвом цікавого викладача - це завжди цікаво!

Важливим ефектом є інтенсивне соціально-психологічне дорослішання учасників літньої школи. За словами Надії Пономарьової, заступника директора з виховної роботи ліцею № 145 та головного організатора ЛПНШ, учні - учасники школи 2006 року - цю незвичну атмосферу командної єдності, лідерської активності та відповідальності, упевненості у власній позиції та готовності її захищати при будь-яких умовах перенесли і в повсякденне життя ліцею. Найактивніші самоуправлінці - учасники літньої школи. Організатори психологічних тренінгів для однокласників і режисери-аматори - учасники літньої школи. Просто впевнені в собі люди - учні, які здатні захистити власну позицію в дискусії з учителями та адміністрацією, - також учасники літньої школи.

Наступний ефект - викладачі, які разом з учнями пройшли цю школу, стали для учнів більше ніж просто викладачами. Вони дійсно перейшли на позицію Вчителів (саме з великої літери), наставників, просто друзів. Учні наприкінці щиро ділилися здивуванням, що не очікували знайти таких цікавих людей, побачити цікаві особистості у власних викладачах. Викладачі, у свою чергу, визнавали, що спільна робота та життя дозволили побачити в дітях інші, зовсім їм невідомі особистісні ракурси. Можна сказати, учителі й учні з позицій вертикально-орієнтованих зв'язків старших і молодших із притаманним їм менторством і певним протистоянням перейшли на горизонтально-орієнтовану взаємодію, характеристиками якої є діалогічність, співробітництво, спрямованість на порозуміння та спільну творчість. І, мабуть, найголовнішим ефектом літньої науково-природничої школи є активізація творчого ставлення її учасників - і організаторів, і учнів, і викладачів - до себе, до своєї діяльності, до навколишнього середовища, до світу взагалі.

Краса врятує світ. Можливо, саме творчість урятує сучасну систему освіти?!

Автор: О. Мерзлякова

Освіта.ua
18.07.2008