 |
"Індивідуалізація" нині є популярним гаслом, але тлумачиться вона і як право учня на індивідуальну увагу вчителя, і як різний рівень складності завдань в межах традиційної школи, і ширше - як можливість вільного вибору моделі отримання освіти |
Екстернат як форма індивідуальної освіти
Ми ж розглядаємо її як процес становлення специфічної галузі - індивідуальної освіти, що має свої методологічні засади, вимагає адекватних умов і форм, особливої підготовки фахівця.
Виходячи з тези про неповторність кожної окремої людини в сукупності рис її характеру, здібностей, інтересів та життєвих обставин, ми неминуче постанемо перед проблемою невідповідності певної частини учнів вимогам будь-якої єдиної освітньої системи. Або навпаки - перед неможливістю створити оптимальну для всіх уніфіковану освітню модель.
Традиційний підхід, як відомо, передбачав поступове пристосування учня до навчальних програм, навантаження, розкладу, нарешті - особистості вчителя, притаманних йому засобів подання знань. Це вимагає неабиякого напруження. Наприклад, за даними наших американських колег, у початковій школі воно поглинає до 75 % уваги і енергії учня. Проте для більшості дітей таке гальмування не стає фатальним, і до старших класів у них виробляється передбачений панівною моделлю освіти і бажаний для педагога раціонально-аналітичний навчальний стиль. Негативний бік даного підходу - у неминучому «браку», ігноруванні як творчо обдарованих одинаків, так і хронічних другорічників-вигнанців, котрі поневіряються із закладу в заклад, не знаходячи чи то школи, чи то себе у ній.
Оскільки українська освіта лише набуває варіативності, одне з найяскравіших прагнень, притаманне учням означених типів і їх батькам, а також іншим категоріям, для яких масова школа не є оптимальним навчальним і психологічним середовищем - це прагнення свободи, з одного боку, та індивідуальної уваги - з іншого. І саме в пошуках цих ідеалів вони роблять перший крок до індивідуальної освіти - переходять на екстернат. Тенденція ця, принаймні у великих містах, прогресує. Так, за даними Головного управління освіти Києва, у 1999-му році екстерном отримали атестати 787 осіб, що вдвічі більше, ніж у 1998-му. А отже, є сенс її досліджувати.
Проблеми екстернату, а також самостійного та індивідуального навчання як форм підготовки до нього опинилися на перетині найактуальніших дискусій щодо кризи класно-урочної системи, необхідності врахування багатократного збільшення інформаційного потоку і відповідного переходу від екстенсивного запам'ятовування знань до інтенсивного опанування «ключами» до них.
Як відомо, екстерн - це той, хто навчається самостійно і потім складає іспити за курс навчального закладу. Екстернат - система освіти екстернів. Право екстернату гарантується громадянам України Конституцією, Законом України «Про освіту»; порядок функціонування екстернату визначається відповідними положеннями Міністерства освіти і науки. Нині розробляється нова редакція положень про індивідуальне навчання та про державну атестацію (екстернат) в системі загальної середньої освіти. У країні накопичено певний досвід, який вимагає осмислення, узагальнення, порівняння із практикою колег за кордоном, активного обговорення у професійному та громадському середовищі.
Тенденції розширення можливостей вибору курсів та режиму отримання знань, розвиток так званих «дистантних» технологій, які не передбачають постійне відвідування закладу, спостерігаються нині в США, Австрії, Греції, Румунії (див.: Ващенко Л. М., Жебровський Б. М. Школа зарубіжжя: шляхи реформ. - К., 1999).
У зв'язку зі спорідненою освітньою ситуацією, найближчий для нас - досвід Росії, особливо її великих міст. У педагогічних та громадсько-політичних ЗМІ Росії екстернат та пов'язані з ним форми освіти, так само, як і в Україні, розглядаються як відповідь на соціальне замовлення, спосіб навчання «дітей із проблемами», перешкода на шляху кримінального отримання атестату. Російські колеги справедливо вважають, що в людині, котра емоційно не пережила процес завершення освіти, може на все життя залишитися психотравма, які б документи вона не отримала. За нормативами, що діють у Російській Федерації, екстерном можна складати окремі предмети або весь шкільний курс. Маневруючи між конституційним правом на безоплатну освіту і потребами більш затратного індивідуального навчання, у Росії поєднали стару і нову форму екстернату, різні механізми його фінансування. Тут дозволили безоплатний екстернат у загальноосвітніх школах для дітей шкільного віку (екзамени складають у кінці навчального року, спільно з учнями масових класів), а в спеціально створених центрах запровадили екстернат з індивідуальною підготовкою як платну послугу протягом усього навчального року для всіх категорій громадян. Таке рішення залишає потенційному екстернові право вибору залежно від підстав до атестації, сімейних обставин та фінансових можливостей.
Зауважимо, що часткова комерціалізація цієї справи з одного боку вивела отримання атестата дорослими з лабіринту тіньового бізнесу, спонукала до рекламної кампанії і відповідного підвищення рівня поінформованості населення щодо можливостей індивідуальної освіти, з іншого - дала можливість розширити коло індивідуальних педагогічних послуг та підвищити їх якість, проводити експериментальну роботу тощо. Даний підхід можна лише вітати й наслідувати.
На методологічному рівні в підходах киян, зокрема координованих навколо громадського педагогічного об'єднання Асоціації фахівців індивідуального навчання і виховання Творчої спілки вчителів України, є відмінність від висловлених колегами Санкт-Петербурга. Там, як свідчить інтерв'ю з головним спеціалістом Комітету з освіти міста Т. Федоровою газеті «Родительское собрание» (1995. - № 5. - С. 3), вбачають головну причину несумісності з масовою школою в особливості ситуації, в яку потрапила людина: «Людина, яка опинилась у нестандартній життєвій ситуації, вимагає і нестандартного підходу до себе». На нашу думку, індивідуальний підхід, принаймні в Україні, вже не сприймається нині як нестандартний, альтернативний. Екстремальна ситуація (хвороба, конфлікт, переїзд) лише загострює протиріччя конкретної індивідуальності з системою масовою освіти, якщо вони є, і немає жодних впливів, якщо протиріччя відсутні.
Звичайно, практика атестації учнів та студентів за результатами самостійного опанування ними курсу відома здавна. Але масова школа, приймаючи екстернів, не має жодних організаційних, а останнім часом і матеріальних можливостей індивідуального підходу. Просто посеред навчального року їм дозволяють відвідувати уроки разом з учнями відповідного класу, не враховуючи ні рівня підготовки екстерна, ні ефективності його перебування у школі. За таких умов, екзамен, а тим більше письмовий, не потребує опанування усієї навчальної програми і не дає адекватного уявлення про рівень знань випускника.
На відміну від цього, спеціалізована практика екстернату сьогодні сприймається фахівцями та громадськістю саме як інноваційна, оскільки пов'язується з новою філософією освіти, вимагає нових психологічних підходів і організаційних моделей.
Екстернат традиційний - виняток для одиниць. Екстернат як інновація - форма індивідуальної освіти, рівноправна серед інших спосіб отримання освіти і державного її визнання. За такого розуміння екстернат спростовує чимало застарілих стереотипів у взаєминах учасників навчально-виховного процесу та й у самих критеріях освіченості теж.
Наприклад, відрахунок терміну й успішності екстерна ведеться не лише за абсолютними показниками (засвоєно - не засвоєно програмний матеріал протягом, скажімо, навчального року, відповідає - не відповідає робота нормам оцінювання для певного класу), а й за відносними (чи виконується індивідуальний навчальний план, чи є особистий прогрес). Присутність на заняттях перестає бути критерієм старанності учня й запорукою його позитивних оцінок, а знання предмету, вміння викласти його лекційно і перевірити рецепцію - основними показниками фахової майстерності вчителя. На зміну їм приходять для першого - вміння самостійно працювати, систематизувати отримані знання та приводити їх до дії, для другого - мистецтво обирати оптимальний стосовно даного учня навчальний режим, складати алгоритм доступної та продуктивної самостійної роботи, подавати складне саме для нього на короткочасній консультації, контролювати через систему творчих робіт.
Учитися самостійно - особлива діяльність. Декому вона притаманна від природи - із самого дитинства такі учні легше розбирають нову тему у тиші, сам на сам з книжкою, а не в класі спільно з тридцятьма іншими. Вони прагнуть до самостійного навчання тому, що так глибше і швидше проходять програму, краще почуваються. Проте більшість із тих, хто обирає для себе екстернат, має для цього інші підстави: професійні заняття спортом чи мистецтвом, сімейні обставини, від'їзд за кордон, хвороби, особливі здібності чи особливі труднощі, значну (3-6 років) перерву в навчанні, необхідність працювати тощо. І кожному потрібна допомога педагога, підказка, з чого почати і як подолати особисті труднощі.
Саме для цього з ініціативи Головного управління освіти і науки столиці 1997 року створено спеціалізований експериментальний заклад - Школу екстернів.
У Школі екстернів практикується дві основні форми роботи: класи підвищеної індивідуальної уваги з очною формою навчання та екстернат.
Класи зорієнтовані на корекцію навчальних навичок та поведінки учнів, вони є різновіковими об'єднаннями кількістю до 20 осіб і працюють очно чотири рази на тиждень за варіативними календарними планами.
Екстернат передбачає самостійне опанування предметів державного компоненту за індивідуальними навчальними планами, складеними у школі згідно з державними програмами з урахуванням навчальних потреб та можливостей учнів. Екстерни керуються матеріалами для самостійної роботи, укладеними вчителями школи, та відвідують індивідуальні консультації в межах трьох годин із кожного предмета. Школою проводиться рубіжний (50 % навчального матеріалу) та заліковий (передекзаменаційний) контроль виконання індивідуальних навчальних планів. Термін підготовки до атестації - прискорений або сповільнений (за якого учень не вважається невстигаючим) - визначається окремо для кожного учня. Облік успішності екстернів ведеться за заліковими книжками, розробленими в Школі, облік праці вчителів - за картками виконання індивідуального навантаження.
Сьогодні в закладі навчається понад 380 учнів, переважна більшість із них - екстерни, причому з першого по одинадцятий клас. Кількість випускників, які отримують атестат про повну середню освіту, щороку збільшується. Якщо у 1997/98 навчальному році вона становила 17 осіб (з них два класи за рік - 8), у 1998/99 - 35 (з них два класи за рік - 20), то вже у 1999/00 - 51 особу (із них два класи за рік - 9). Це лише 6-7 % від загальних показників по місту, але заклад не має на меті сконцентрувати у собі всі індивідуальні педагогічні послуги випускникам-киянам. Цього не дозволяє обмежений бюджет державного закладу районного підпорядкування й особливий лабораторно-експериментальний режим діяльності, постійний пошук нових засобів розв'язання численних психолого-педагогічних, організаційних та методичних проблем індивідуального підходу та екстернату.
Школа екстернів відрізняється від пункту прийняття екзаменів саме тим, що перш за все вчить, як саме вчитися самостійно:
- відокремлювати головне від другорядного - у житті, у справі, навчальному матеріалі тощо;
- організовувати свій час;
- працювати з книгою;
- аналізувати отриману інформацію;
- знаходити та самостійно формулювати відповіді на запитання;
- застосовувати теоретичні відомості до виконання практичних задач;
- висловлювати свої думки - усно та письмово;
- вести конспекти;
- виконувати самостійні, контрольні, творчі та інші роботи;
- нарешті, готуватися до заліків та екзаменів.
Ці завдання, помножені на особливий режим освіти учнів закладу, вимагають: 1) індивідуального підходу і постійного психологічного супроводу; 2) відмінних від класно-урочної практики форм навчання; 3) постійної дослідницької роботи і вдосконалення екстернату як системи.
Екстернат інноваційний може розглядатися як самостійна освітня система, де системність забезпечується наступністю діагностики навчальних можливостей та індивідуального навчального стилю, настановчих заходів, організацією самостійної роботи та контролю за нею і власне атестації. Додатковими факторами системності екстернату є його місце в ланцюгу дистантної освіти: індивідуальне домашнє виховання (у тому числі за участю гувернера) індивідуальна домашня початкова освіта - індивідуальне навчання та екстернат - відкритий дистантний університет.
Успіх екстернату як системи залежить від того, наскільки його організаційні форми й методичне забезпечення відповідні потребам кожного учня в кожний момент його навчання. Наскільки вони надають можливість учню і вчителю для варіативного розв'язання спільної задачі, можливості вибору і маневру. З іншого боку, система має передбачати ресурси для функціонування в умовах невизначеності, зберігати потенціал нереалізованих індивідуальних підходів, засобів, планів. Підводну частину її утворюють ресурси для задоволення освітніх потреб учня, котрий ще не прийшов до індивідуального навчання, але може це зробити за нових, ще не відомих обставин. Час потребує також гнучкості по відношенню до постійно змінюваних шкільних програм.
Цей ніби надлишковий ресурс, необхідний для екстернату, з його настановою на пристосування школи до учня, і відрізняє на філософсько-методологічному рівні дану систему від системи масової освіти, з її прагненням до стабільності, стандарту і пристосування учня до себе. Відрізняє як динамічну систему від статичної. Адже принциповою рисою динамічної системи є деякий запас «зайвих», надлишкових елементів, які складають її структурний резерв. При переформуванні системи, перерозподілу в середині неї функцій, надлишкове і зайве в попередньому стані стає резервом для нових побудов (див.: Лотман Ю. М. Массовая литература как историко-литературная проблема // Лотман Ю. М. О русской литературе. - СПб., 1997. - С. 824).
Динамізм системи у практиці Школи екстернів забезпечується трирівневою структурою індивідуального підходу до учня у процесі формування й виконання його персонального навчального плану. Індивідуальний підхід передбачає диференційований, особистісний та ситуативний підходи, субординовані.
Диференційований підхід передбачає визначення основних категорій споживачів педагогічних послуг школи залежно від мотивації до екстернату, потреб щодо навчального режиму, основних навчальних труднощів. Для кожної категорії визначаються вимоги до методичного забезпечення: діагностичних тестів, обсягу та форм настановних завдань, подання нового матеріалу, типів вправ до контрольних робіт, форми оцінювання. Так, наприклад, діти зі специфічною обдарованістю, прискореним темпом роботи мають отримувати настановчі завдання, змістовно поєднані блоками з алгоритмом виконання і творчими вправами. На відміну від них педагогічно занедбані підлітки потребують настановчих завдань, що подані невеликими «порціями» з конкретною метою і зразком для кожного типу вправ.
Засади диференційованого підходу для наочності можуть бути зведені до таблиці. Із неї видно, зокрема що у значній частині диференційований підхід можливий і в діяльності масової школи.
На наступному - особистісному - рівні визначальними чинниками є параметри індивідуального стилю діяльності учня, навчального стилю. Загальновідомо, що один краще запам'ятовує «на слух», інший наочно - за схемою, таблицею, малюнком; один полюбляє охоплювати увагою великий обсяг однорідного матеріалу, інший, - щоб було «всього потроху»; так звані «жайворонки» продуктивніше працюють зранку, а «сови» - після обіду.
Вирішальними для упорядкування індивідуального плану на особистісному рівні є такі показники:
- власні навчальні та психологічні проблеми учень переважно розв'язує:
- самостійно;
- звертаючись по допомогу до старших;
- радячись із товаришами;
- під час роботи демонструє:
- інтереси: сталі, гуманітарні, природничі, змінні;
- зосередженість: високу, низьку;
- темп: високий, низький, змінний;
- особистісну орієнтацію: на ровесників, на старших за віком;
- спрямованість: на процес, на результат;
- сприйняття: узагальнене, деталізоване;
- рухливість: високу, низьку;
- для учня характерно:
- самостійно приймати рішення;
- діяти за інструкцією;
- найефективніші для учнів інструкції:
- візуальні (малюнок, схема);
- на слух (текстове пояснення);
- пишучи та читаючи, обирає:
- положення тіла: навчальне (рівно сидіти за письмовим столом), довільне (лежачі, напівсидячи у кріслі, стоячи навколішки);
- освітлення: яскраве, абсолютне (на всю кімнату), помірне, локальне;
- температуру приміщення: високу (зачиняє вікно, загортається в ковдру), низьку (створює протяг, легко одягається);
- шумовий фон: штучно підсилений (музика), природний, штучно приглушений (просить тиші, зачиняє двері тощо).
Ураховуючи по можливості ці характеристики, методист або й учитель отримує змогу цілеспрямовано спланувати:
- співвідношення самостійної роботи і діяльності у групі;
- підвищену увагу фахівців із дисциплін, які викликають у конкретного екстерна труднощі;
- режим (інтенсивність, протяжність, термін) консультацій, контрольних та інших видів робіт;
- вид дидактичного матеріалу на всіх стадіях навчального процесу.
Останній з ураховуваних рівнів - ситуативний. Певною мірою потреба в екстернаті зумовлена ситуацією, конкретними життєвими обставинами, до яких потрапляє учень. За даними опитування, проведеного Асоціацією фахівців індивідуального навчання і виховання, найпоширенішими для екстернів-киян є такі обставини: лікування, від'їзд за кордон, необхідність працювати, жорсткий графік творчих гастролей чи спортивних зборів, необхідність догляду за немовлям чи хворим членом сім'ї, термін вступних іспитів до середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, велика перерва у навчанні, конфлікт із педагогами, батьками чи однолітками. Привертає увагу, що у викладі підстав для переходу до нової системи освіти батьки саме ці обставини виносять на перше, а часом і єдине місце в анкеті. Насправді ж їх урахування вимагає лише уточнення, корекції графіку роботи і психологічного супроводу.
Методична робота у закладі є двоступеневою, оскільки спрямована, по-перше, на підготовку педагога до індивідуального навчального процесу та, по-друге, забезпечення педагогічної практики, і експериментальною, що передбачає обов'язкові моніторинг результатів, аналітичне узагальнення й оприлюднення досвіду. Ця діяльність забезпечується двома методичними об'єднаннями вчителів - природничим та гуманітарним. Природно, що екстернат як інноваційний процес вимагає особливого методичного забезпечення:
- процесу виявлення базового рівня знань і навчальних можливостей вступника;
- самостійної роботи і співпраці педагога з учнем у режимі індивідуального консультування чи класу підвищеної індивідуальної уваги з очною формою навчання;
- методичного забезпечення процедури атестації.
Програмою експериментальної методичної роботи передбачено також узагальнювати шкільний та репетиторський, вітчизняний і зарубіжний методичний досвід індивідуального навчання предметів державного компоненту; розробити методичні рекомендації для екстернів на допомогу в самостійному опануванні предметів та підготовці до державної атестації.
Методичні рекомендації екстернів включають:
- короткий коментар до курсу;
- програму індивідуальних консультацій;
- завдання для самостійної роботи;
- перелік основних вимог та вимог на оцінки «добре», «відмінно»;
- анотований список підручників та посібників, додаткової літератури;
- відомості про мету, обсяг і форми рубіжного та залікового контролю.
Періодично проводиться обмін досвідом із метою вдосконалення методичних рекомендацій і підготовки на їх основі посібників для екстернів. Члени педагогічного колективу працюють над системою індивідуальних завдань різного типу та рівня складності, зорієнтованих на самостійне опанування програмовим матеріалом класів з усіх предметі державного компоненту.
У класах підвищеної індивідуальної уваги з очною формою навчання використовуються варіативні календарні плани роботи, авторські методичні та дидактичні матеріали до уроків. Принципову увагу в календарних планах приділено:
- діагностиці, актуалізації або, за потреби, інтенсивному засвоєнню базових знань та вмінь;
- наочності та конкретизації при поясненні нового матеріалу;
- практичному спрямуванню навчання;
- систематичному повторенню;
- загальнорозвивальним заходам;
- диференціації роботи на уроці та вдома, форм і обсягів контрольних робіт.
Оскільки велику роль в організації самостійного навчання дитини вдома відіграють батьки, у школі функціонує медична служба консультування батьків у батьківські дні - третьої суботи кожного місяця.
Психологічна робота в межах експерименту полягала в діагностичному обстеженні вступників, упорядкуванні рекомендацій психолога до індивідуального навчального плану екстернів, до індивідуального спілкування з конкретними екстернами та учнями очних класів у процесі навчання та виховання, корекційну роботу з учнями, екстернами та членами їхніх сімей, наукове узагальнення уявлень про психологічні показники до індивідуальної освіти та психологічну специфіку індивідуального освітнього процесу для осіб різних психотипів у різних вікових групах.
Для підвищення особистої відповідальності і мотивації до навчання розроблено пам'ятки для учасників навчально-виховного процесу та Угоду між навчальним закладом, учнем і батьками про взаємні зобов'язання в навчально-виховному процесі.
Серед проблем, над якими нині працюють учителі школи - розробка і видання збірників методичних рекомендацій, посібників для самостійної роботи над окремими розділами навчальної програми; відкриття класів компенсуючого навчання до п'яти осіб для тих, чиє реальне відставання від вікових норм освіти (при нормальних інтелектуальних і фізичних даних) сягає трьох і більше років; створення мережі консультпунктів для екстернів у різних районах столиці та за її межами; організація школи для батьків екстернів; залучення до конференції проблем індивідуальної освіти фахівців із різних регіонів України та з-за кордону.
Як динамічна освітня система і педагогічна інновація екстернат вельми відповідає запитам часу і, можливо, саме з розвитком різноманітних форм індивідуальної роботи пов'язані нині прогресивні перспективи української освіти.
Автори: Л. Іванова, О. Костюк
Освіта.ua
14.08.2008
