 |
Уявіть людей, у мові яких відсутнє слово "робота", бо люди ці не виокремлюють її з-посеред інших занять. Це суспільство, в якому всі щасливі й задоволені. Тут не знають, що таке душевні розлади та злочини. Немає тут конфлікту поколінь, а молодість не має жодних переваг перед старістю |
Мамо, не заважай мені стати щасливим!
Це не пасаж із утопічного роману й не опис світлого майбуття. Ці люди - наші сучасники. Такими американська психотерапевт Жан Ледлофф побачила мешканців венесуельських джунглів, індіанців екуана. Там дослідниця віднайшла рай, утрачений для більшості землян багато тисяч років тому.
Наприкінці ХІХ століття Зіґмунд Фрейд нагадав цивілізованому людству, що воно родом з дитинства. А відтак, і в нещасливої дитини замало шансів стати щасливим дорослим.
ВІД НУЛЯ ДО ТРЬОХ
Педагоги та психологи все частіше звертають увагу на найніжніший вік - від народження до трьох років, коли всі діти є потенційними геніями. Саме в цей період життя дитини батьки прагнуть забезпечити можливості для її розвитку в найрізноманітніших царинах - від математики до іноземних мов. При цьому вони впевнені, що роблять усе необхідне для щастя своїх дітей.
Однак Жан Ледлофф у книзі «Як зростити дитину щасливою: принцип наступності» уважає: найцінніше, що має отримати немовля у процесі розвитку, - це відчуття власної правильності. Лише на такому ґрунті людина збудує своє благополучне існування. Воно розвинеться, якщо очікування малюка справдяться. Відчуття того, що «щастя там, де нас немає», виникає через відсутність відчуття власної правильності.
ЕВОЛЮЦІОНУЄМО?
До того часу як стати homo sapiens, люди безпомилково знали, як доглядати за дітьми. А нині армія дослідників з'ясовує, яким чином ми маємо поводитись із дітьми. Перебуваючи в полоні інтелекту, люди втратили вроджене вміння визначати, що їм потрібно, і вже не розрізняють, які потреби є справжніми, а які - викривлені.
Справжніми Ледлофф називає потреби, що існують у багатьох поколінь людей як представників біологічного виду й відповідають закладеним у кожній людині очікуванням і тенденціям розвитку.
Перші 6-8 місяців життя дитини є найважливішими для всього подальшого життя людини. Цей період Жан Ледлофф називає «ручним періодом». Протягом тисячоліть людські дитинчата звикли після народження весь час перебувати на руках у матері. У цьому випадку дитина, яка ще нічого про себе не знає, відчуває свою правильність і привабливість.
ЛЮБИТИ, ЩОБ ВИХОВАТИ
Розумні книжки радять батькам не зважати на дитячий плач, а з дитиною поводитися так, щоби вона підкорялася бажанням матері. Загальновідомою є установка: потураючи дитині, ми її псуємо. Батьки буцімто краще підготують дітей до життя в суспільстві, якщо не потуратимуть їхнім забаганкам.
Проте, дотримуючись цих порад, ми досягаємо протилежного результату. Ранній досвід формує психобіологічну будову людини на решту життя. І чим раніше набуто досвід, тим сильнішим є його вплив. Людина схильна впливати на події так, щоби вони компенсували недоотриманий на ранній стадії досвід. Навіть собі на шкоду. Для цього деякі змушені постійно хворіти, аби вижити в умовах постійної потреби в материнському піклуванні.
Дитина може стати незалежною від матері, лише пройшовши стадію повної залежності від неї. У цей час мати повинна забезпечити їй накопичення правильного досвіду й умови для переходу до наступних стадій. Це стає підвалиною нормального розвитку найрізноманітніших здатностей на нових етапах життя.
А НАМ ВСЕ ОДНО!
Дослідження показали: якщо малюк мало повзав навколішках, потім у нього слабко розвиватимуться мовленнєві здібності. Якщо дитину мало тримали на руках у різноманітних положеннях, то вона погано ходитиме. Через те що малюк ніколи не був під дощем, він погано переноситиме перепади температури. А якщо дитині не доводилося спостерігати природну зміну дня та ночі, їй у майбутньому не уникнути морської хвороби.
Життя малюка племені екуана, якого постійно тримають на руках, і життя немовляти сучасного суспільства різняться, як небо й земля. Від народження діти екуана присутні при будь-якій діяльності своїх батьків. Вони звикають до звуків, рухів, пізнають ритми дня та ночі, зміни температури повітря та приємне відчуття безпеки від доторку до живої плоті своїх батьків.
Постійний рух матері дає малюкові уявлення про активне життя. Грім і блискавка, ревіння водоспаду, полум'я вогнища, бурхливі зливи - ніщо не турбує цього малюка. Ураховуючи умови, в яких жили його предки, його швидше злякали би тиша та тривала відсутність усіляких зовнішніх стимулів.
Є ТУТ ХТО ЖИВИЙ?
Через що проходить дитина з цивілізованого суспільства? Відразу ж після пологів вона потрапляє не в мамині обійми, а в нерухоме ліжечко, де довго репетує, загорнута у шмат матерії. Години активності минають у позіханні, спразі й нескінченному очікуванні того, що «правильні» події зрештою змінять тишу й порожнечу. Лише на кілька хвилин на день її потреба торкатися тіла матері задовольняється.
На рівні підсвідомості перший життєвий досвід накладає відбиток на всі наступні враження людини. Тому життя здаватиметься дуже самотнім і байдужим до її сигналів.
МОВЧИ, КОЛИ З ТОБОЮ РОЗМОВЛЯЮТЬ!
Іноді інтелект відкриває те, що для інстинкту є давно зрозумілим. В одному пологовому будинку хтось здогадався почепити в дитячому відділенні динаміки, щоби немовлята слухали биття людського серця. Результат виявився приголомшливим - діти ставали спокійнішими й у випадку хвороби швидко одужували. А коли інкубатори з недоношеними дітьми перебували в русі, діти швидше поправлялися.
Матері екуана знають, як допомогти своїм дітям без будь-яких технічних хитрощів. Їхнє потомство, яке вповні отримало досвід «ручного періоду», починає самостійно досліджувати світ. Звикнувши до стану добробуту, вони звертаються до матері лише за надзвичайних ситуацій.
Від дітей, які навчилися повзати, екуана очікують здатності попіклуватися про власну безпеку. Дитина індіанців може гратися гострим ножем, купатись у бурхливій ріці, хлопчики з півтора років навчаються стріляти з луку. При цьому дорослі не намагаються захистити їх від небезпеки. Дитина поводить себе як маленька тварина, її самозбереженням опікується інстинкт.
Батьки цивілізованого світу взяли відповідальність за безпеку дітей на себе. Та в цьому випадку інстинкт самозбереження дитини не спрацьовує. Цим і пояснюється велика кількість нещасних випадків з нашими дітьми.
Екуана не мають понять «добрі» чи «погані» діти. Прагнення кожної дитини до гармонійного життя в колективі, а не до конфліктів, не піддається сумніву. Усе, що вона робить, сприймається як дія правильної істоти.
Ця аксіома вродженої правильності та соціальності дитини цілком протилежна установці нашого суспільства - дитина може соціалізуватися, лише якщо стримувати її прагнення.
Екуана виходять із того, що кожна дитина - сама собі господар. Вони ніколи не тиснуть на іншу людину, не переконують ні в чому й не підпорядковують собі її волю. Дитині не даються вказівки, що розходилися би з її розумінням того, як гратися, скільки їсти, коли спати. Але коли потрібна допомога, від малюка очікують негайної покори, і ніхто не має сумнівів щодо його бажання співробітничати.
ПРОДАЙТЕ ДЕЩИЦЮ ЩАСТЯ!
Розглядаючи життя сучасної людини, варто пам'ятати про майже повну відсутність у неї досвіду «ручного періоду» та інших очікуваних тактильних відчуттів. Неусвідомлено ми продовжуємо пошуки цього досвіду. У людини, яка не отримала його вповні, виникають ненависть до себе, невпевненість, відчуття тривоги та ніяковість. Для нашого суспільства ці явища звичайні. Нормальне відчуття щастя перетворилося на постійне прагнення до нього.
Виробники реклами вправно використовують спрагу обділених у дитинстві людей отримати щось важливе, але незриме. Як стверджує теорія реклами, ніщо не спроможне задовольняти людину і робити її щасливою надовго. Прагнучи відчуття комфорту, вона постійно жадає чогось нового, що вже точно зробить її щасливою.
Наші пожадання американських гірок, атракціонів із «мертвою петлею» та «чортового колеса» пов'язані з браком досвіду перебування в цілковитій безпеці, що його отримує немовля, постійно перебуваючи на руках у матері.
І ТЕБЕ ТЕЖ ВИЛІКУЮТЬ
Зовнішні вияви покривдження в «ручному періоді» виявляють такий вплив на наше життя й особистість, що ми схильні розглядати їх як невід'ємну частину людського єства. Наприклад, чоловік із синдромом Казанови, збираючи численні підтвердження власної привабливості, поповнює нестачу переконаності в тому, що він гідний кохання. Нечупара мріє, аби його любили та приймали просто так, за те, що він існує. Він аж ніяк не воліє змінювати свою поведінку й пом'якшувати несприйняття оточення.
Схильність до мучеництва є наслідком того, що мати бурхливо переживала кожну кривду дитини. Хворобливе позерство й нарцисцизм - претензії на увагу, котру безрезультатно прагнула отримати свого часу дитина від матері.
Вічний студент уподобав свою alma mater як сприйнятливий сурогат матері. Екстремал вірить, що шлях до правильності пролягає через здійснення чогось грандіозного й унікального, наприклад, сходження на найвищу гору чи пересічення океану на плоту без весел зі зв'язаними руками.
ДІДУСЬ ФРЕЙД НЕ МАВ РАЦІЮ
Фрейд уважав, що відчуття власної правильності виникає через «суперництво дітей у сім'ї». Йому видавалося, що всі ми змушені захищатися від заздрощів, ревнощів і ненависті своїх братів і сестер, які також претендують на увагу матері. Але Фрейд не мав можливості спостерігати за людьми, не обділеними материнською увагою. Індіанці екуана з ідеєю суперництва та прагнення до перемоги як самоціллю не знайомі.
Найочевидніший приклад обділеного страдника - це дитя, якого б'ють батьки, самі постраждалі та скривджені своїми батьками. Хелен Мартін, дослідниця з опікового відділення Лондонської дитячої лікарні, за кілька місяців дослідила понад п'ятдесят випадків опіків. Вона стверджує, що причиною 45-ти випадків стали конфліктні ситуації в сім'ї - неврози матері, непорозуміння між дитиною та іншим членом родини, чвари між дорослими.
ІНКОЛИ КРАЩЕ МОВЧАТИ. І НЕ ДУМАТИ
На думку Жан Ледлофф, існують два основних чинники, що формують наше відчуття дискомфорту й неадекватності. Один із них - відчуття відповідності психобіологічних потреб і подій, що відбуваються з нами.
Інший - іще давніший - лежить у глибині підсвідомості. Навіть у безтурботних екуана, які з дитинства вповні отримують очікуваний досвід, існують міфи про гріхопадіння людини. Про випадок, після якого люди так і живуть поза станом блаженства.
Утрата стану безтурботності в усіх міфологіях трактується як зроблений людиною неправильний вибір. Жан Ледлофф твердить, що всі негаразди з'явилися в людей одразу після появи в них здатності (чи необхідності?) обирати, пов'язаної з розвитком інтелекту. Ми насолоджувалися безтурботністю в утробі матері та втратили її в дитинстві, коли навчилися думати.
Людина винайшла безліч способів для приборкання ненастанного потоку думок. Чи виконує вона складний ритуал, чи медитує або забувається в ритмі дискотеки, інтелект при цьому задіяний щонайменше. Той, хто на часинку передає владу з рук інтелекту до рук інстинктивного існування, робить крок до більшого благополуччя.
Освіта.ua
10.09.2008
