Карналь, власне, й сам не був твердо впевнений у доцільності збирати тільки старовинні меблі і всіляко уникати барвистих пластиків, практичних у побуті синтетичних тканин. Пробував навіть сперечатися з Айгюль, яка не визнавала ніяких замінників і вірила тільки в справжнє, природне, перевірене тисячоліттями, заповідане предками. Але тепер, вимушений здійснювати слідом за Кучмієнком своєрідну екскурсію по власному житлу, переконувався в слушності Айгюль, йому самому подобався свіжий запах лляних скатертей, солодкий аромат старих буфетів, тьмавий розблиск золоченої бронзи, загадкове різьблення скринь. У старих меблях відчувалася сталість, доброчинство, мудрість і водночас задавнений тихий сум, старі килими всіма своїми барвами й лініями мовби промовляли, що краса вічна й незбагненна. У дереві була жива душа, чуло збережена майстрами, килими, скло, порцеляна мали в собі стільки від людського вміння, так багато живого тепла, що не могли б ніколи зрівнятися з ними оті мертві синтетичні породження двадцятого віку, хоч які б вони були модні, крикливі, нахабно-пістряві. Щоправда, Карналь впіймав себе на думці, що занадто категоричний і несправедливий щодо сучасних матеріалів, бо й вони так само продукт людського вміння й людської діяльності, як і оці булівські меблі, туркменські килими ручної роботи, чеське скло чи мейсенська порцеляна. Все зіпсував своїми розбалакуваннями Кучмієнко, відразу виступивши пропагатором модерну, а з Кучмієнком Карналь не хотів згоджуватися ні в чому, бо мав усі підстави запідозрювати цього чоловіка в нещирості й верхоглядстві.
Кучмієнко, побачивши, що не втягне Карналя в суперечку, причепився до Айгюль, яка застилала стіл накрохмаленою рипучою лляною скатертиною, готуючи частування для гостя:
— Хай твій доктор відсталий елемент, відірваний від життя, а ти Айгюль! Заслужена артистка, талант, чудо! Така квартира, і ти не примусиш його...
— А що примушувати? Це все я захотіла! Сама збираю. Петро не має на це часу. Модерн? Синтетика? Не треба. Мені синтетика набридає на сцені. Все вигадане, весь світ вигаданий, все штучне: пристрасті, любов, саме життя, все, як отой муслін, банти, пудра.
— Та ти що, Айгюль! Балет — це ж вершина! Переживання, образи, система Станіславського!
— А я танцюю, і все. Ти не дивився?
— Та передивився весь репертуар! Твориш образи, перевтілюєшся, вершина мистецтва!
— Танцюю, і все. Бо це красиво. І нічого вигадувати щось іще.
— Це на тебе напустив туману Карналь,— прийшов до висновку Кучмієнко і враз заспокоївся.— Єдиний порятунок — визволити тебе від нього.
— Як то "визволити"? —стрепенулася Айгюль.
— А ось ми заберемо його на одну роботку, і не морочитиме він тобі голови, бо не матиме для цього часу. А спробує вивільнитися — ми його новим завданнячком, новою проблемою! Метод перевірений і безвідмовний! А заодно й зробимо з нього генія.
— Ти не просторікуй марно,— не досить привітно обізвався Карналь, який насторожено ходив по кімнаті, відчуваючи, що колишній його однокурсник прийшов не просто..— У нас з Айгюль уже склався свій стиль життя, і нікому не дозволимо його порушувати.
— Поламаємо! Поламаємо! — зраділо закричав Кучмієнко.— Не таке ламали, а то "стиль життя". Та хіба це стиль? Нема крісла, щоб ноги простягнути! Журнального столика в усій квартирі не знайдеш. Торшера чортма! Кришталеві люстри понавішував і жодного сучасного світильника! Як же можна вважати себе науковим світилом у такій обстановці! Уявляю, що в тебе в голові!
— Голову кожен має свою.
— Ну, це, брат, точно! Ти думаєш, я б тебе розшукував, коли б не твоя голова.
Карналь нарешті схаменувся, що не досить чемно вів себе з гостем.
— Облишмо про мою голову. Краще розкажи про себе. Як ти? Де? Аспірантуру закінчив?
— Пройдений етап,— відмахнувся недбало Кучмієнко.— Ти відхватив доктора, я кандидата. Синхронно, як і починали колись. Тільки ти дуже глибоко зарився в науки, сів в університеті й сидиш. А треба виходити на оперативний простір. Ми ж з тобою на війні колись були? Оперативний простір — головне! Інакше ворога ніколи не розіб'єш! Як у тебе здоров'я?
Перескоки думок у Кучмієнка могли приголомшити будь-кого.
— До чого тут моє здоров'я? — здивувався Карналь.
— Бо керівником можна стати лише маючи добре здоров'я. Ти скажеш: розум. Розум не завадить, але головне — добре здоров'я. А розум іноді навіть заважає. Це коли він, знаєш, не туди хилить, сучкуватий, як криве дерево або криве ружжо!
Кучмієнко вдоволено зареготав, але враз став серйозний, нахилився до Карналя, кивнув пальцем до Айгюль, щоб вона теж взяла участь у їхній розмові, і зміненим голосом сказав:
— На тебе там,— показав пальцем на стелю.,— покладають високі надії. Хочуть запропонувати... Одне слово, дехто пам'ятає твої давні захоплення кібернетикою, та й журнальчики наукові ми почитуємо, бачимо, як ти бавишся всілякими дискреціями, от і є така думка, щоб тебе залучати... До чого? Пояснюю популярно... Інститут кібернетики — діло одне, а треба ще паралельно спеціалізоване конструкторське бюро — СКБ — з власною виробничою базою, яка згодом має перерости в завод по виробництву обчислювальної техніки. Беремо двохтисячний рік і тягнемо його куди? До нас у гості! Ясно!
— Але ж,— Карналь ніяк не міг потрапити на властивий йому іронічний тон, був занадто серйозний, аж сам собі дивувався. Айгюль не впізнавала свого чоловіка сьогодні, майже докірливо висвічуючи на нього своїми виразистими очима.— Але ж я теоретик. Ніякого відношення до проектування... А до виробництва й поготів!
— Проектувати буде кому, виробляти теж знайдемо... Що головне в кожному ділі? Головне — організувати! Потрібен організатор!
— Досі я, здається, вмів організовувати лише самого себе.
— А я що кажу? Хто вміє організовуватися сам, той зуміє організувати й інших! Пронченко, знаєш, що сказав? Організаторами можуть бути лише розумні люди. Дурні все псують, їм нічого не можна доручати.
— Пронченко? А де він?
— Ти газети читаєш? Чув про останній Пленум? Обрали секретарем ЦК по промисловості. Був у Придніпровську першим секретарем обкому, тепер у столиці. І перший, про кого він згадав, знаєш, був хто?
— Мабуть, ти?
— Без жартів. Я, брат, сам уже перекочував до столиці давненько. Не подавав голосу, бо не знав, куди б тебе можна... А Пронченко відразу згадав про тебе. Все знає: і що ти доктор, і що в університеті, і що любиш Айгюль занадто... А жінок любити на шкоду справі не слід. Це забороняється... Ну, то Пронченко й сказав: кращого організатора для цієї справи, ніж Карналь, я, мовляв, не знаю. Знайти, запросити й запропонувати!
— І це доручено тобі?
— Усе може бути. Начальство ніколи не поспішає. Воно думає, радиться, збирає думки. А я скік — і вже тут. Випередити начальство бодай на годинку. Знаєш: є така категорія людей, звуться помічники. То вони все знають хоч на п'ять хвилин, а раніше за своїх начальників.
— Чий же ти помічник?
— Персонально нічий. Взагалі ж помічник у науці. Для вас, світил, стараюся. Наука потребує нагляду, контролю, спрямування. Неконтрольована наука перестає виконувати свої завдання перед суспільством і державою. Вченим тільки дай свободу— всі кинуться працювати над фундаментальними проблемами. А нам давай прикладні знання! Щоб ми їх уже сьогодні застосували й мали від них зиск! Фундамент фундаментом, але ж і користь повинна бути. Так? Все так. Але й занадто суворий контроль перешкоджає науці розвиватися. Тому посередині стоять такі, як я. Буфери, амортизатори. Ми приймаємо поштовхи й удари з одного й другого боку. Тому ми ТОЕСТО-шкурі. А може, тому, що ми товстошкурі, ми й стаємо буферами? Тебе Пронченко хоче знайти тут, у столиці, а мене знайшли аж у Одесі.
Карналь насилу втримався, щоб не спитати: "Хто ж знайшов?", Кучмієнко не помітив цього, був надто захоплений процесом мовлення:
— Є тут тимчасовий оргкомітет, я його очолюю. Вся кібернетика в моїх руках, всі корисні люди на замітці. Так що ти не турбуйся і, коли тобі запропонують, бери все в свої руки! А спитають мене — відрекомендую як належить!
— Нічого не розумію,— зітхнув Карналь,— ти пропонуєш чи прийшов повідомити, що можуть запропонувати? І що це за комітет у тебе в руках?
— І те, й друге, і третє! Вважай, що я висловив офіційну пропозицію.
— А коли я відмовлюся? Це ж не мій профіль, і взагалі... Кучмієнко довго дряпав нігтем по шкіряній оббивці крісла,
спробував по-давньому тріпнути волоссям, але це вже в нього не виходило, та й не личило якось йому те стріпування, тому він тільки повів головою, якось навкосяк, лукаво примружився до Айгюль, але не губив з кута свого зору й Карналя.
(Продовження на наступній сторінці)