Гіркий досвід підказував Лукасові, що в цьому світі він не може мати певності. Не можеш вірити навіть власному банківському рахунку: адже твої кредитні картонки залишилися в руках тих, з Яхти, а нові ти побоявся брати, відклавши це до Каліфорнії. Лукас не без заздрощів поглядав на своїх супутників. Літак забитий ущерть, і всі бадьорі, попри пізній нічний час, всі заклопотані, діловиті, сповнені надій і оптимізму. Сусід по кріслу, з усього видати, клерк якоїсь будівельної фірми, одразу дістав з портфеля калькулятор, стос рожевого, густо задрукованого паперу і взявся за обрахунки. По той бік проходу літнє подружжя, що поверталося з Багамів, обмірковувало проблему купівлі нового будинку. Позаду чутно було ділову розмову двох чоловіків, попереду, здається, сиділи послідовники містера Ора, які посилено дегустували міцні напої. Америка, Америка. Людина не встигає зайняти своє місце в літаку, як уже озирається довкола, шукаючи, де можна потратити гроші або куди їх вкласти, щоб мати прибуток. Споконвіку вважалося, що людей треба любити, а речами користуватися. В Америці все навпаки: люблять речі, а людей використовують.
Чи потрібний цим людям розум? Не знання, не нові й нові їхні накопичення, бо самі знання ще не гарантують мудрості. Вони тільки інструмент для мислення. Америка з перших своїх кроків дбала тільки про бізнес, розвиток і розповсюдження прикладних знань, які приносять негайну матеріальну користь, роблять народ промисливим і діяльним, а державу — сильною і багатою, А хто підніме мисль вище інтересів матеріального житейського вжитку? І чи це потрібно людям, які дивляться на життя, як на дві шальки терезів, що ніколи не зустрічаються: бізнес є бізнес, торгівля є торгівля, жінка є жінка, верблюд є верблюд. Коли одного тібетського ламу, який проповідував теорію переселення душ, спитали, звідки взялися душі американців, надто що чисельність населення тут так бурхливо зростає, він, трохи подумавши, сказав: "А справді! Ви не думали, куди помандрували всі ті мільйони бізонів, яких ви колись повбивали?"
То хто ж ми насправді? Може, ми тільки невиразні відбитки, копії самих себе, і наше оточення теж несправжнє, і міста наші — лише копії справжніх міст, і взагалі нас немає, ми тільки жарт вищих сил, які створили типових американців, щоб виказати свою владу і всемогутність? "Вигляд без форми, відтінь без фарби, спаралізована сила, жести без руху…"
Літак робив посадку в Далласі, і Лукас, потинявшись в безмежжі гігантської споруди аеропорту, вирішив купити собі крислатий техаський капелюх, щоб хоч трохи розважити Пат, яка вжахнеться, побачивши його виснажену постать і покусане москітами обличчя.
А Пат його неодмінно зустрічатиме.
Вже в аеропорту Майамі, за годину до відльоту, Лукас додзвонився до Сан-Франціско і сказав малому Стівові номер свого рейсу і час прибуття. Стів запевнив його, що передасть усе Пат, бо сестричка дико зраділа звістці про з’явлення Лукаса і, здається, з своїми "уезерменами" захопила цього разу вже не простий сквот, а приміщення телефонної компанії і дзвонить звідти щогодини, вимагаючи нових відомостей. Тепер вона захопить, мабуть, аеропорт у Фріско, так що Лукас може летіти спокійно.
Лукас гірко усміхався: спокій — це саме те, чого він тепер, мабуть, ніколи вже не матиме. Абсолютна бідність і покинутість у світі давала незалежність, потрібну для мислення, та, на жаль, не для спокою. Хто він і де тепер його місце? Він, мов пил під вітром, — летить, куди його несе, а попереду — невідомість і тривога. Ще й досі розлунювався в ньому звискливий голос червоном’ясого Олсона: "Прошу взяти до уваги, що ми не тільки обстругуватимемо ваше м’ясо, але й обтинатимемо по шматочку ваш мозок, спостерігаючи, як укорочується ваше мислення. І що ваш світовий розум і ваші надії на рятування людства!" Сірий Ор подавав свій сірий голос: "Ми діємо однозначно для добра Америки!" І цинічний регіт Хантера: "Нам не досить економічного й військового могуття, ми станемо продавати ще й розум! He brain train, а brain trade![65]" Все в них куплене: прихильність, ентузіазм, талант, розум, свобода. Страшні люди, надто що вони анонімні.
Невже він вирвався з їхніх лабет?
Над Арізоною їх наздогнав світанок. Новий день народжував нові надії, пасажири струшували з себе нічну млявість і розслаблення, зготовлялися до нових змагань з демонами комерції, політики, любові і ворожнечі. Бізони ринуться на свої пасовиська.
Над Лукасом схилилася чемна стюардеса, тихо спитала:
— Містер Лукас?
— Так. — Він здригнувся від несподіванки. — Звідки ви знаєте моє ім’я?
— Надзвичайно просто. Сімнадцятий ряд у відділенні для тих, хто не курить, друге місце. Ви купували квиток, і ці дані були закладені в пам’ять комп’ютера нашої авіакомпанії. Кількох секунд досить, щоб навести довідки.
— Навіщо це? Мене що — шукають? — у нього було бажання вистрибнути з "боїнга" просто на червоні сторчкуваті скелі Арізони.
— Вам радіограма. Таких послуг компанія не надає пасажирам, але для вас зробили виняток.
Вона подала вузеньку смужку паперу. Великі байдужі літери. Але вже перше слово вдарило в саме серце. Голос Пат долетів сюди, за хмари, в далеку далеч, обіймав його, просив, застерігав: "Милий! Вони вже тут. Вертайся. Благаю. Пат".
Він подякував стюардесі і зібгав папірець у кулаці. Він не хайджекер, щоб завернути літак. Навіть ангели ніколи не вертаються з півдороги. "Боїнг" принесе його просто в жаб’ячі обійми містера Ора. Цікаво, як вони справляться з своєю жертвою? Скористаються з послуг агентів ФБР чи наймуть дюжину приватних детективів? До Пат вже добралися. Але вона не тільки зуміла вирватися від них, а ще й послала йому цю неймовірну радіограму. Так ніби він не втікач і нещасний упосліджений, а мало не президент країни. Золота дівчина! Він так рвався до неї. Міг би полетіти до будь-якого штату і покликати Пат до себе. Але йому хотілося саме до Каліфорнії. Може, мріяв жити з Пат у домі під евкаліптами? Аромат, мир, спокій…
Життя жорстоко насміхається з наших намірів. Життя завжди сміється. Серйозна тільки смерть у своїй безнадійній понурості.
Лукас подумав про те, що має величезну перевагу над О ром і його командою. Він вільний від усього. Ніяких речей, ніякої власності, клопотів, а тепер уже й надій. Тільки віра у власні сили. Навіть Пат більше йому не допоможе, бо вони, мабуть, якось обезвладнили її, але вона встигла застерегти Лукаса, а це найголовніше.
Коли виходили з літака, Лукас не пішов у загальному потоці пасажирів, які прямували до ядра аеропорту, а завернув одразу в протилежний бік, опинившись у негустому табунці людей, що купчилися біля сусіднього посадочного отвору. Був надто високий серед цих незнайомих людей і надто чужий їм. Не заховаєшся, не замаскуєшся. Та він і не пробував цього робити. Діяв швидко, не роздумуючи, керуючись тільки інстинктом самозбереження, натхненням відчаю і великою вірою у свою майже геніальну безслідність. Він опинився біля молодої чорношкірої жінки, з чорним дитинчам на руках, а до того ж — ще й з важезною великою торбою на плечі.
— Дозвольте я поможу вам, місіс, — тихо сказав Лукас, беручи собі на руки дитину. Це був хлопчик, і йому, видно, страшенно сподобалося, що цей височенний містер загорнув його в свої могутні обійми. Хлопчик пхнув Лукаса в груди чорненьким тугим кулачком і щасливо засміявся. Його мати не встигла ще нічого сказати, бо людський потік доніс її до входу на трап, де дві у ні формовані контролерки відбирали в пасажирів талони на посадку. Лукас проринув між ними попереду хлопчикової матері, махнувши рукою собі через плече, мовляв, його талон десь там. В літаку він підождав, поки сяде його мимовільна супутниця, хотів подати їй дитину, але хлопчик не хотів відриватися від нього, тоді Лукас спитав:
— Ви не заперечуватимете, коли я сяду біля вас?
— Будь ласка, сідайте.
— Мене звуть Лукас.
— Я — Джейн. А мого сина звуть Чарльз.
— Серйозне ім’я. Я знав одного великого чоловіка, який звався так само.
Лукас вгніздився в крісло, з тривогою стежив за тим, як займають свої місця пасажири. Коли хтось має квиток саме на це місце, доведеться відмовитися від несподіваного притулку біля цієї симпатичної чорної леді. А що коли взагалі не буде жодного вільного місця і його, як безбілетника, з ганьбою виженуть з літака?
Лукасові пощастило. Салон заповнився тільки, наполовину, хлопчик на руках створював ілюзію добропорядності, контролерки, мабуть, не зауважили, що хтось там проник у літак без талона, принаймні Лукаса ніхто не турбував, до того ж старенький "боїнг-737" задеренчав турбінами і рушив у напрямку зльотної смуги.
— Куди цей літак? — нахилившись до вуха Джейн, спитав Лукас.
— А ви що — не знаєте? — здивувалася вона.
— Уявіть собі.
— Як же так?
— Я навіть без квитка.
Вона злякалася за нього ще дужче, ніж він сам.
— Це ж страшно небезпечно!
— Ще небезпечніше було б залишитися там, — махнув у напрямку будівлі аеропорту Лукас. — Я щойно прилетів і мене хотіли схопити.
— Вас переслідують? — тепер вона була його спільницею навіки.
Страх від переслідувань жив у її крові, в історії її народу, вона знала, що це таке, тож коли б могла, то затулила Лукаса від цілого світу. Вона швидко сказала:
— Не бійтесь, я вас не видам нізащо!
— Саме тому я й підійшов до вас, — усміхнувся Лукас.
— Тихше, будь ласка, вас можуть почути.
(Продовження на наступній сторінці)