«Космiчна халепа капiтана Небрехи» Юрій Ячейкін

Читати онлайн гумористичну повість Юрія Ячейкіна «Космiчна халепа капiтана Небрехи»

A- A+ A A1 A2 A3

Я й кажу:

— А що таке вареники, ти хіба знаєш?

Він позирнув на мене бездумними очима вгодованого малюка віком до одного року. Певно, мав про них таку ж уяву, як і про еники-беники.

Втім, з висновком я помилився. Нараз достославний рісмарк Холодильник кумедно зморщив лоба, радісно пустив бульбашки і поважно відповів:

— Гам-гам!

Харч, значить. Молодця! Не деградував ще до повного і незворотного здичавіння.

Невдовзі я лагідно розмовляв з благодійником, як з малою дитиною, ані на звук не віддаляючись від елементарного і загальновідомого словника. А коли набридло, кажу йому:

— Туп-туп!

— Туп-туп? — здивувався він.

— Щоб — баю-бай!

— Не хоцю баю-бай! — заскиглив той, аж сльози навернулися.

— Добре, тоді туп-туп, щоб вдома буль-буль, — мудро порадив я.

— Ага! Буль-буль! — збагнув він, схопив скакалку і весело застрибав додому.

— Та не забудь після буль-буль робити гам-гам! — докинув я навздогін.

Та повернуся до розповіді.

Четвертого дня мене вдруге викликали на допит. Крім знайомої компанії, я побачив Азимута, котрий спав у кутку, згорнувшись у клубочок.

— Капітане! — заволали роботи. — Ми дізналися, капітане!

— З чим і вітаю вас, — кажу.

— Це неймовірно!

— Азимут відкрив таємницю!

— Яку? — запитав я.

— Ага! Ви й самі не здогадуєтеся! А все чому! Бо не вчилися, бо в порівнянні з ним ви неук!

Як бачите, вони пройнялися такою величезною повагою до людських знань, що навіть до мене почали звертатися на "ви".

— То й що з того, що не вчився? — вдавав я, що нічогісінько не розумію.

— А те: ви не знаєте, що знання приходять уві сні! — хором повідомили вони. — А ми ж, бідолахи, оволодівали знаннями без сну і спочинку! Вирішено: запроваджуємо всепланетну, всероботну тиху добу. Про це вже оголошено і одностайно схвалено.

— Тож у чім річ?

— А в тім, що спати — це значить вимикатися. Повідключати один одного — це не проблема. Але хто вимкне останнього?

— Я, коли не заперечуєте.

— Капітане! — загорлали вони. — Ви — найбільший після Холодильника благодійник планети!

Чи варто розповідати про всепланетну кампанію по відключенню всіх програмних пристроїв та приладів? Невдовзі на планеті стало тихо. То була стихія, яка нищила могутню цивілізацію лиховісної і підступної Тортуги Всесвіту. І мені випала благородна місія висмикнути останній штепсель з розетки. А встромити її назад уже було нікому…

* * *

Капітан Небреха схвильовано потягся по гаман та люльку, а потім вів далі:

— Про цей хитромудрий та благородний вчинок дізналися в’язні. Магістр Філ-Фак горлав про мене з усіх ретрансляторів. Мене гаряче вітали і запевняли, що слава пошириться від Лебедя до Плеяд, від Малого до Великого Воза, від Гончих Псів до обох Магелланових Хмар…

— А що ж сталося з тими здичавілими піратами? — запитав я. — Адже, вимкнувши всю їхню роботну обслугу, ви прирекли їх на неминучу загибель!

— Нічого з ними не сталося. Вони правильно зробили, коли почали приваблювати мислячих істот сигналом SOS. Якби не сигнал біди, вони б вкінець здичавіли. А тут прибув я і залучив їх до свідомої праці, котра робить з мавпи людину.

— Але як?

— Коли всі порозліталися, темної холодної ночі я навчив Аль-Булька висікати з кремнію вогонь і розкладати багаття. А ще я навчив його самотужки майструвати нескладне печерне начиння — кам’яні миски, ножі і сокири… Далі справу довершить еволюція. У науки довгі руки! Колись нащадки Аль-Булька дякуватимуть мені!..