Прикажчик. Куди знаєте! Хоч з каменем на шиї в воду, а я його більш не держатиму. Ви не візьмете — я однаково його прожену, бо я прикажчик, я старший тут, в економії: кого хочу, того жену з двору.
Опанас. Боже мій, Боже! Це ж він і строк переведе. Сорок карбованців — не сорок копійок!
Прикажчик. Наймете в другу економію, то там він, може, краще робитиме, а тут йому Галька заважає.
Опанас. Галька? Ота голодранка? Удовина дочка? Хай же він прийде у неділю, я йому покажу, як до злиднів залицятися!
Прикажчик. Як то у неділю? Завтра я його сам прожену.
Опанас. А, бідна голівонько! Об'їсть, чисто об'їсть каторжний хлопець, поки я йому десь місце знайду.
Прикажчик. Як знаєте! Коли вам шкода синові шматка хліба, то мені ще шкодніше панської пшениці та левади... На рівець та травицю я теж знайду вдячніших за вас охотників.
Опанас. Не гнівайтесь, прохаю вас, Йосипе Івановичу!.. Я візьму його, тільки... (кланяється) хай таки він хоч ці чотири деньки, до неділі, побуде — хоч на поганенькі штанчата заробить...
Прикажчик. Завтра щоб його не було!
За коном голос Максима: "Гей, куди, булана! Тирр... гладка!"
Прикажчик(кричить на Максима). Гей, ти! Чого серед ночі людей полохаєш? (Убік). Ото з досади гукає так на коней; досадуй, досадуй: не пособить, бо я таки прикажчик! (До Опанаса). Йдіть же до Максима та скажіть йому, щоб завтра прийшов у контору за рощотом.
Опанас(чухається). А, бідна голівонько. Добре. Прощайте! Не забудьте ж про левадку!
Прикажчик. Ні-ні...
Опанас(іде геть). Максиме, Максиме! Зажди-но мене!
ЯВА 15
Прикажчиксам.
Прикажчик. Тьху... А ще наш перший дукар на селі. Обшарпане, обірване, голодне раз у раз! І Галя ладна до такого свекоря йти? Що то значить кохання! Так ні ж, ні, моя куріпочко!.. Не попущу я тебе загинути! Вирятую тебе, дівонько: не мало, не багацько — прикажчицею тебе зроблю! Тут аби на цю ніч вас розлучити, аби цю ніч як перебути, а ранком аж зашелестить Максим з двору, і дурному коханню твоєму буде кінець. Не дурно я 15 років удовів — не попущу тепер над своїм коханням знущатися. Та й те ж подумати: я прикажчик — не абищо!
ЯВА 16
Прикажчик та Пріська.
Пріська. Дядечку, мій голубе, батечку ріднесенький, золотесенький, кривесенький...
Прикажчик, Чого тобі, оглашенна?
Пріська. Увольте моє прохання...
Прикажчик. Ізнову щось надумала, неокаянна?
Пріська. Мій дядечку, мій братику, мій ріднесенький...
Прикажчик. Тьху, скажена!
Пріська(лукаво). Не забороняйте мені замість Галі пасти!
Прикажчик. Це з якої речі?
Пріська. Мій батечку! В неї голівонька болить! Не так голівонька, як ніженьки; не так ніженьки, як серденько, та по тому ледачому Максимові!..
Прикажчик. Завтра твоя черга — завтра й пастимеш.
Пріська. Ну нехай яка інша дівка замість Галі пасе.
Прикажчик. Не можна.
Пріська. Ну хай Санька.
Прикажчик. Чи тобі позакладало?
Пріська. Дядечку, а Варка?
Прикажчик. Пришелепувата! Сказав — ні.
Пріська(швидко). Ну Явдоким, ну Степан, ну Іван...
Прикажчик(перепиняючи річ). Сказилася, чи що? Сказав — не можна.
Пріська(лукаво). Ну хай Максим та Галина вкупі пасуть.
Прикажчик(розпалившись). Чи ти відчепишся від мене, причинувата? Як звелів, так і буде: Максим пожене на ставидло, а Галя на лан.
Пріська. А ви, дядечку, де будете? Мабуть, до Галі поманісеньку пошкандибаєте?
Прикажчик. Мара! Чиста мара! Чого ти прийшла, чого тобі треба?
Пріська. Кликати вас вечеряти, бо тітка вже втретє галушки гріють — чисто на соломаху переварились. Я кажу тітці підождать трохи, поки дядько після "горлиці" спочинуть, а вони таки шлють.
Прикажчик. Ач, іродова дочка! Ще й глузує! Зажди, зажди, я таки колись тобі пригадаю. (Йде).
ЯВА 17
Пріська сама.
Пріська (услід прикажчикові). Шкандилюго проклятий, собака руда, потороча, дрантя погане, волюка клапоухий! Бач, що при розумів, Максима з економії вигнати. А Галя дурна, їй же Богу, дурна! Коли б оце я була на її місці, то я б і довіку не погнала корів, — прикинулась би такою недужою, хоч присвятитись: ухопили б мене і сояшниці, і пропасниця, і пристріт, і насередниця, і крикливиці, і плаксивиці, і всяке горохове лихо... Стогнала б, кричала, корчилася, до землі припадала б, аж поки всі заснули, а тоді... у! Тоді... перекинулася б у пташечку, обернулася б метеликом і полинула б, полетіла б серед темної ночі до милого аж на край світу: припала б до його грудей та й зомліла... Ні, не я буду, коли не вирятую Галі! Дарма що ти, шкандилюга клапоухий, забороняєш — я таки зведу наших голубів до пари.
За коном: "Прісько... у!"
Пріська. Іду-у!
ЯВА 18
Галясама.
Ясно світить місяць. Спочатку на кону немає нікого. Праворуч за лаштунками грає сопілка.
Галя. Зачула сопілочку, й серце упало. Це Максим грає... Невже Пріська не збрехала, невже він справді надігнав коней аж сюди? Піти хіба? Боюся, боюся, не дай Боже, Йосип довідається... Він, він, голуб мій, грає... І полинула б, і полетіла б, та боюся: як прожене Йосип з двору, то ні за віщо буде й скрині купити...
Максим(співає).
Ой зійди, зійди, ясний місяцю,
Як млиновеє коло,
Ой вийди, вийди, серце дівчино,
Та промов до мене слово.
Галя(співає).
Ох і рада б я та виходити,
Із тобою говорити,
Так судять-гудять злії люди,
Хотять же нас розлучити.
ЯВА 19
Максимта Галя.
Максим. Галю, ти тут? Галочко, ясонько, рибонько! Чи я надіявся, чи я думав, що ти тут! Пріська прибігла до мене, звеліла коней сюди надігнати...
Галя. А де ж твої коні тепер?
Максим. Там десь. Кат їх бери! Хіба я міг біля коней зоставатися, коли зачув твій голос? Хіба я можу думати про коней, гроші, про все на світі, коли ти біля мене? (Цілує Галю).
Галя. Гляди, мій голубе, щоб, бува, до шкоди не дійшов — коні як уберуться в пашню та нароблять шкоди, то Йосип тобі не подарує.
Максим. Ат! Хай він лусне, самий Йосип! Ти біля мене, твоє серденько б'ється поруч з моїм, я цілую, милую тебе досхочу, а там хай Йосип здере завтра з мене не то гроші, а й волосся з голови!..
Галя. А батько?
Максим. Не згадуй мені про батька. З того часу, як я впевнився, що гроші йому миліші за моє щастя, я його більш не поважаю; з того часу, як він заборонив мені сватати тебе, серце моє від його відвернулося, а сьогодні я ледве втерпів, щоб не вилаяти його...
Галя. Батька? Боже тебе борони! Максимику, що це ти?
Максим. Ти знаєш, що він бере мене з економії? Що він розрізняє нас, веде мене світ за очі аж у другий повіт, аби вволити волю Йосипа?
Галя. Ой Боже ж мій, Боже! (Плаче).
Максим. Голубочко моя, квіточко! Чи пам'ятатимеш ти мене, чи загадуватимеш мене, безталанного, коли я буду далеко від тебе?
Галя. Чи не гріх тобі й питати? Увесь вік буду тебе пам'ятати, у дівках посивію, а не зраджу я тебе, мій соколе, мій голубе, ніколи...
За коном голос Йосип а. Максиме! Максиме! А бодай ти й без вісті пропав!
Голос Тетяни. І, людочки, рятуйте! Жалуйте мене! (Тужить).
Максимта Галя біжать геть.
ЯВА 20
Йосип, Опанас, Тетяна, староста, поняті, згодом Галя, Максим,
с т р о к і в ц і, Пріська.
Староста (до Тетяни). Не турбуйтеся, тітко, шкоду всяк бачить: дві десятини хліба чисто витолочено.
Тетяна. Людочки мої, сусіди дорогі, не зобидьте нещасну удову одиноку! Це ж увесь мій присівочок, уся моя надія! Ще ж я у гамазей винна, ще ж я й не оплатилася... (Плаче).
Поняті. На 50 карбованців, не менше, шкоди, Йосипе Івановичу! Усі ми бачили, як сорок штук панських коней толочили Тетянине поле. Зробимо завтра протокола, хай пан її заплатить.
Прикажчик. З якої речі панові платити? У пана пастухів повен двір — вони відповідають за шкоду. Цю ніч Максим пас — хай і платить.
Тетяна. Чим він і заплатить? Людочки ж мої! Дві десятинки хлібця попсовано, витолочено — сама свята земля чорніє... (Низько кланяється, плаче). Згляньтеся хоч на моїх сиріт! Де той Максим 50 карбованців візьме?
Прикажчик. А мені яке діло? Де хоче, там хай і бере!
Староста. Кажу вам, тітко, не турбуйтеся: коли Максим і не має чим заплатити, то зате в кишені у старого Опанаса бряжчить добре. Зробимо завтра протокола та й потягнемо з батька усе до копієчки.
Опанас. З мене?.. Людочки, братіки, чи я повинен у цій пригоді? Катуйте його, проклятого, тягніть у холодну, під різки його, каторжного!
Прикажчик. Авжеж так, усипте йому, іродовому синові, десятків з п'ять. За віщо батькові одповідати?
Опанас. І де я візьму отаку суму? 50 карбованців! Лишенько! Згляньтеся-таки на мою бідність, на мої злидні та недостатки! 50 карбованців!.. Рятуйте!
Понятий. Ось і Максим іде.
Прикажчик(до Максима). Що ти наробив? Де ти був?
Максим. Там, де тепер немає.
Опанас. Давай, синку, 50 карбованців за спаш — хоч з душі видери, хоч завісся, а подай.
Максим. У вас до ката тих золотих, то й платіть. А я де візьму?
Опанас. О, Господи! Катуйте його, бийте його — я батько, я дозволяю...
Староста. І хто б там бився? Заплати за сина, та й край.
Опанас. Хоч ріжте, хоч розіпніть, — не дам. Його, шибеника, питайте, з його шкуру деріть.
Максимшепче щось на ухо старості.
(Продовження на наступній сторінці)