А ми не йдемо —
Приказу ждемо.
Хлопці(за лаштунками). Гу-гу... тю... у-гу!..
Дівчата
Нуте, нуте до межі —
Варенички у діжі.
От нуте робить — 1
Себе не барить. (Двічі).
Нуте, нуте по п'ять —
Вареники киплять,
Ой нуте робить — 1
Себе не барить. (Двічі).
Не будемо пильнувать,
То тут будем ночувать.
Ой нуте робить — 1
Себе не барить. (Двічі)
Прикажчик. А бодай вам заціпило! Як ви мені увірилися з своїми піснями. (До Галі). Цей вечір ти поженеш корови пасти на лан.
Галя(здивовано). Адже сьогодні не моя черга пасти!
Прикажчик. То що? Я велю. (До парубків). Максиме! поженеш коней на ставидло. (Йде до парубків).
ЯВА 9
Ті ж, без Йосипа.
Пріська. Ха-ха-ха! Чуєте, дівчатка? Чуєш, Галю? Тебе посилає на лан, а Максима на ставидло — за три верстви розжене вас. Не милуватиметесь цю нічку, не слухатимете пташок у садочку! Ні, ні...
Дівка 1-а. І прирозумів же, як їх розлучити!
Дівка 2-а. Ота кривуля за Галею й сонця не бачить. Дивіться, сестрички, де сонечко!
Пріська.
Час додому, час, час, час...
Ой час і пора.
П а р у б к и. Ой час і пора. (Виходять з вилами на кін і співають, ідучи з дівчатами геть з кону).
ЯВА 10
Йосип та Галя.
Прикажчик(услід строківцям). Галю, а Галю!
Галя(з-за кону). Га?
Прикажчик. Візьми ось тикву, дівчата забулися.
Галявертається, бере тикву, хоче йти.
Прикажчик. Тривай-бо, Галочко! Куди поспішаєшся?
Галя. Строківці вже пішли.
Прикажчик. Хай собі йдуть, а ти побудь трохи зо мною. Галочко, чого ти прийшла на гребовицю? Я тобі навмисне загадав пшеницю мити, щоб ти свого білого личенька на сонці не запалила, а ти прийшла сюди. Скажи, моє серденько, на яку роботу настановити тебе завтра?
Галя. Заведено, яку дівчатам таку й мені роботу загадаєте. (Хоче йти).
Прикажчик. Тривай-бо! Я хочу з тобою по щирості побалакать, а ти мерщій тікаєш. Слухай сюди, моя голубонько! Ти бачиш, який я до тебе прихильний; я тобі й роботу щодня призначаю найлегшу, я тебе щонеділі й додому пускаю, я тобі й платок восени дам найкращий; послухай же моєї поради та не погань-бо себе, моє серденько, жениханням з отим паскудним Максимом. Воно нікчемне, непутяще, не варте доброго й слова, а ти ж таки дівонька — слава Богу!
Галя. Доки я тут стоятиму?
Прикажчик. Розсердилася, розгнівалася, слухати мене не хочеш... Дурненька, дурненька! Ти б таки сама подумала: з ким ти змагаєшся, кому ти перечиш? Я ж таки прикажчик, а ти — строкова дівка: моя воля, моє право над тобою. Інший би на моєму місці гримав на тебе, найважчу роботу тобі накидав, а я, бач, до тебе все з ласкою...
Галя. Навіщо ви мені це кажете?
П рикажчи к. На те, моя дівонько, на те, моя Галочко, щоб ти подумала та не цуралася свого щастя. Подумай тільки, подумай: схочеш — і будеш прикажчицею... Прикажчицею! А? Хіба погано?
ЯВА 11
Ті ж та с т р о к і в ц і.
Галя. Залицяйтеся до кого хочете, робіть прикажчицею чи панією, а мені... мені гидко, бридко, соромно слухати ваші речі. (Хоче йти).
Прикажчик(вдержує її за рукав, співає).
Дівчино, рибчино,
Кохана моя,
Чого ж ти мене
Та й не злюбила?
Пріська(крадеться тихенько й над самим вухом у прикажчика на весь голос):
Я вас любила і не забуду,
Любила, кохала — любити буду.
Галяз реготом біжить геть з кону.
ЯВА 12
Прикажчик, Пріська, строківці за копицею.
Прикажчик. Тьху! Оглашенна, листопадна, сто куп чортів твоєму батькові!
Пріська. Оттакої! Хіба ж то ви, дядечку, не до мене приспівували?
Прикажчик. А! Халєра тебе візьми!
Пріська. Ще й сердяться! Я думала, що то ви за мною так побиваєтеся, та й хотіла заспокоїти вас... Ну, не клопочіться: я нікому не скажу, ніхто не знатиме про нашу пригоду: ані душа, ні лялечка.
Прикажчик. Така ти й язиката!
Пріська. їй же Богу, не скажу. Хай я прахом розсиплюся, хай я лусну — не скажу. То ви, дядечку, мене не знаєте: я жаліслива, дуже жаліслива... тільки...
Прикажчик. Що там "тільки"?
Пріська. Треба, щоб ви зробили те, що я попрохаю. То я в домовину понесу з собою цю новину про вас.
Прикажчик. Що там таке? Може, й зроблю.
Пріська (лукаво). Щоб ви потанцювали зо мною.
Прикажчик. Божевільна! Хіба я коли танцював?
Пріська. Ая хіба коли танцювала? Вже ж вам, здається, легше потанцювати, ніж мені змовчати. Та воно зовсім не важко танцювати. Ось спробуйте. (Тягне прикажчика за рукав).
Прикажчик. Відчепися, сатано!
Пріська. Ось бачте, дядечку, які ви недобрі! Коли так, то й я не хочу мовчати. (На весь голос). Люди добрі, слухайте сюди... Наш прикажчик Йосип Іванович...
Прикажчик. Мовчи ти, каторжна...
Пріська. Затанцюйте, а ні — так я зразу піду в казарми та розкажу все. Ото буде реготу!.. Нумо, дядечку! (Тягне за рукав, співає).
Ой дівчина-горлиця
До козака горнеться,
А козак — як орел,
Як побачив, так і вмер.
Не хочете танцювати? (На весь голос). Люди добрі, слухайте сюди. Наш прикажчик...
Прикажчик. Та я не вмію.
Пріська. Нічого — навчитеся. Нуте-бо. (Співає).
Ой дівчина-горлиця...
Прикажчик починає перебирати ногами.
Пріська. Отак би й давно. Хутенько, дядечку, хутенько!
Ой дівчина-горлиця і т. ін.
Прикажчик танцює швидше. За копицею: Ха-ха-ха! Тю-у!
Всі строківці біжать з реготом, за ними й Пріська.
Прикажчик. Призвела, проклята, призвела до сорому!
ЯВА 13
Прикажчик сам.
Прикажчик(стурбовано). Ну, я ж їй! Призвела, проклята, призвела! Я б тобі давно шлях показав, якби тебе не старшина в хрест уводив! (Бігає по кону).
ЯВА 14
Прикажчик та Опанас.
Опанас(увіходить тихенько, низенько вклоняється). Здоровенькі були, Йосипе Івановичу!
Прикажчик. От гаразд, що прийшли. Я хотів сам оце йти до вас, попрохати вас об чімсь.
Опанас. Жартуєте, хай здорові будете, Йосипе Івановичу! Об чім маєте ви прохати таких маленьких людців, як ми? Самі знаєте наші злидні, нашу бідність та недостатки: хлібця — дасть Біг, грошенят і в заводі немає — хіба соломкою або половкою услугувати?
Прикажчик. Не треба мені ні грошей ваших, ні хліба, тим паче прілої полови...
Опанас. То ж то і є! То ж то і є! І я-бо кажу: нема чим нам, злидням, вам услугувати... Ось я, не в гнів вам буде, прийшов навмисне, щоб попрохати вас...
Прикажчик. Кажіть...
Опанас. Ви старші — за вами річ.
Прикажчик. Ні, кажіть попереду ви.
Опанас. За отаманом перше слово.
Прикажчик. Ви старші на годи.
Опанас. Ваша сила — ваша воля... Рівець хотів попрохати у вас задля пастівничка: одна одним коровочка, та й то ніде попасти. Свій сінокіс, п'ятнадцять десятинок, під траву запустив, а пастівничка немає.
Прикажчик. Та що ж! Воно можна...
Опанас. Травиці хотів ще попрохати, отієї заводської — настрямочок.
Прикажчик. Бачите, ця трава насіяна на завод, на насіння; пан дуже у ній кохається; отже, візьму гріх на душу — дозволю вам трошки укосити... тільки, глядіть, обережно, щоб ніхто не дізнався.
Опанас. Ні, ні, борони Боже! Хіба я людей не знаю? Я вночі, без місяця, у балочці коситиму.
Прикажчик. Оце і все?
Опанас(кланяється). Ще хотів попрохати отієї пшениці "гарнаутки" хоч мисочку на завод.
Прикажчик. Е, ні! Цього не можу — це вже скидається на те, наче я краду. У пана її всього дві четверті...
Опанас. Хай Бог милує — красти! (Тихо). Хіба, то ви крали, як собі на насіння уночі брали?
Прикажчик. То я в щот жалування, все одно що купив.
Опанас. А яка зародила! От і вір людям, що з купленого зерна не буде хліба!
Прикажчик. Добре, я вам і пшениці дам.
Опанас. Мірочок зо дві, як буде ваша ласка.
Прикажчик. Хай вже й дві. Приїздіть уночі, я вам наберу, а потім, заведено, запишу в щот жалування.
Опанас. Так, так...
Прикажчик. Більш нічого?
Опанас. Ой, Йосипе Івановичу, Йосипе Івановичу! Таким людцям, як ми, і на хрестини треба сорочки прохати, і на труну дощок позичати. Де б то нам при наших злиднях та недостатках та не було об чім прохати!
Прикажчик. Кажіть в один раз.
Опанас. Коли б ваша ласка, Йосипе Івановичу, та зглянулися ви на мене, та пособили мені левадку за 700 карбованців у пана купити, то я б вам у ноги поклонився.
Прикажчик. За ту леваду сьогодні Прокіп 1000 карбованців давав.
Опанас. То що, то що? Ви про Прокопа мовчіть, про мене скажіть — панові грошей треба, от і буде левадка за мною. На 700 якось стягнуся, а більше й шага за душею нема.
Прикажчик. Ну добре, хоч і знаю, що у збанку ваших 2000 лежить, хоч і знаю, що у вас сім пашенних ям з пшеницею, — проте тягтиму за вас руку, умовлю пана віддати вам левадку за 700. Але за все те, що я зроблю для вас, мусите завтра взяти вашого сина з економії.
Опанас(перелякано). Максима?
Прикажчик. Завтра щоб не було й духу його в економії, щоб я його не бачив більш перед своїми очима!
Опанас. Бідна голівонько! Змилуйтеся!.. Куди я його тепер подіну?
(Продовження на наступній сторінці)