— Важко відокремити угорську та італійську революції від австрійської тому, що абсолютизм Габсбургів з канцлером Меттерні-хом на чолі однаково пригноблював усі ці народи.
— Але ж перший заклик до боротьби пролунав на березі Сени! — вигукнув Балтазар Доморацький170. — Це з Парижа війнуло життєдайною бурею!
— Тихше! На заважайте! — зашепотіли навколо. А Венгржиновський вів далі:
— Дійсно. Лютнева революція в Парижі стала наочним прикладом багатьом народам Європи... Отже, тринадцятого березня повстав Відень. Вибух був такий одностайний, що Меттерніх171 відразу пішов на демісію і втік за кордон. Повстали студенти, буржуа, робітники, крамарі, дрібні службовці державних установ, інтелігенція, ремісники, і тому, що в Відні живуть представники всіх народів цієї клаптикової держави, пліч-о-пліч з австріяками билися поляки, угорці, хорвати, чехи, словенці, далмати, серби, галичани та інші... Переляканий імператор на третій день згодився дати конституцію, а на чолі свого уряду поставив генерала Віндішгреца171. В той же день, тобто п'ятнадцятого, повстав і Пешт173, бо Відень відмовився дати Угорщині окремий кабінет міністрів, відповідальний лише перед угорським сеймом. Пештяни звільнили політичних в'язнів, захопили друкарню і надрукували свій революційний маніфест з вимогою дванадцяти радикальних реформ, утворили Комітет громадського порятунку та оголосили призов до національної гвардії... По містах виганяли австрійських урядовців та австрійські гарнізони.
Повсталі селяни вимагали скасувати кріпаччину, палили фільварки. Одразу прокинулися й слов'янські народи, пригноблені Угорщиною. Хорватський сейм в Загребі перший оголосив Хорватію самостійною державою. Наші поляки теж не мовчали. Але ж угорський
Тимчасовий уряд не визнав рівноправ'я слов'ян і намагався зберегти таке становище, яке було й за Габсбургів.
Тим часом угорські магнати почали змовлятися з хорватськими й сербськими панами, щоб виступити проти Угорського тимчасового уряду, а хорватський бан Єлачич174, прибічник Габсбургів, кинув хорватську армію на придушення революції.
— Пан забув, що наприкінці березня вибухнула італійська революція! — одразу вигукнули Турно і Доморацький.
— Ні, я навмисно сьогодні не торкаюся італійської революції. Про це докладно поговоримо іншим разом. Проте, якщо наш шановний гість бажає одразу мати загальну картину?.. — Запитально звернувся Венгржиновський до Тараса Григоровича.
Шевченко з хвилину подумав, потім відповів:
— Я теж гадаю, що про італійців краще поговорити окремо. Отже, той бан Єлачич виступив проти Угорщини?
— Так. А угорці саме обрали свої Національні збори, де більшість стояла за реформи в межах Габсбургської монархії. Там почалися нескінченні суперечки проміж партій і груп. Національні збори створили двохсоттисячну армію проти хорватів, а окремий загін з неї послали в Італію! Та не підтримувати, а приборкувати італійську революцію.
— Ганьба! — не витримав Вернер. "Зрада", — подумав Шевченко.
— Справжні демократи були обурені, — вів далі Венгржиновський, — Шандор Петефі закликав забрати владу з рук зрадників-лі-бералів. На бік демократів став і відомий громадський діяч Кошут176.
Національні збори обрали Комітет захисту батьківщини. Тоді в народі спалахнув революційний ентузіазм, і наприкінці вересня сорок восьмого року армія Єлачича змушена була відступити до Відня.
Тим часом у Відні відбулося теж чимало подій. В перші дні революції робітники створили там збройні загони, студенти — Академічний легіон. Для безробітних запровадили громадські роботи. Все це лякало ліберальних буржуа з нового кабінету. Коли ж вибухла революція в Італії та Чехії — імператор Фердінанд згодився виділити чехів в окрему конституційну державу і в квітні прийняв угорську, а потім і австрійську конституцію. Але австрійська конституція викликала незадоволення всіх верств, бо робітникам не надавала виборчих прав, селянам ані волі, ані скасування повинностей, а інтелігенти та дрібна буржуазія обирали лише Нижчу палату. До того ж, уряд видав наказ про ліквідацію Комітету делегатів Національної гвардії. І ось п'ятнадцятого травня знов повстали віденські робітники та студенти. Імператор втік в Іннсбрук, уряд анулював свій наказ про ліквідацію Комітету Національної гвардії і оголосив, що перший рейхстаг стане Установчими зборами і вибори до нього будуть без цензових обмежень. А в цей час імператор в Іннсбруку оголосив маніфест, повний загроз. Тоді знов повстали робітники та студенти. І одночасно повстала Прага. Чехи сформували селянські загони — кілька десятків тисяч чоловік, які вимагали скасувати кріпацтво. Австрійська вояччина кинула свої сили на чехів, і сімнадцятого червня Прага примушена була капітулювати.
У віденських Установчих зборах переважали помірковані ліберали. Вони не наважувалися звільнити селян без викупу. Це відштовхнуло селян від революції. Тим часом Італію приборкав генерал Раденький177.
В серпні імператор повернувся до Відня. Коли угорці розбили Єлачича, військовий міністр Австрії надіслав йому на допомогу віденських гренадерів, але гренадери відмовилися виконати наказ. Робітники, студенти та дрібна віденська буржуазія підтримали гренадерів, бо всі розуміли, що після поразки Угорщини почнеться і в Відні ліквідація революції. Віденці захопили штурмом арсенал, і одразу озброїлося близько ста тисяч віденців. Імператор вдруге втік з Відня, а тридцять першого жовтня контрреволюційна кадрова армія Віндішгреца захопила після запеклого бою Відень — і почалася розправа.
— Якщо народ взяв приклад з парижан, як треба робити революцію, то Віндішгрец добре запам'ятав червневу розправу Кавеньяка178 з робітниками, — вкинув Турно.
— Так. Марно Конгут вимагав наступати, коли розбитий Єлачич відступав до Відня, — вів далі Венгржиновський. — Конгут розумів, що треба з'єднатися з повсталими віденськими демократами, щоб остаточно звалити Габсбургів, але угорське офіцерство з командуючим Гьоргеєм179 саботувало його накази, і тридцятого жовтня Верх-ньодунайська армія угорців була розбита.
В цей час імператор Фердінанд помер, а молодий Франц-Йосиф оголосив в Угорщині облоговий стан, Національні збори розпущеними, а Єлачича призначив намісником Угорщини. Але Національні збори не визнали себе розпущеними, а Франца-Иосифа — своїм королем. В грудні армія Віндішгреца вторглася в Угорщину, а п'ятого січня цього року австрійці захопили Пешт. Угорський уряд переїхав у Дебрецен, і в березні угорська армія, значно підсилена польськими і навіть австрійськими демократами, під командою польського генерала Бема180 вигнала австрійців з Трансільванії. Бем оголосив селянам волю, всім народам справедливе розв'язання національного питання, тому його армія користувалася широкою підтримкою народу і скоро здобула блискучу перемогу.
Саме тоді Франц-Иосиф оголосив в Ольмюнці свою "конституцію", якою позбавляв Угорщину всіх прав. У відповідь Конгут оголосив Угорщину самостійною державою і республікою. Згодом Комітет захисту батьківщини перетворили на раду міністрів, а Конгута обрали президентом Угорщини.
Одночасно угорська армія почала наступ на армію Віндішгре-ца. Охоплена революційним ентузіазмом, складаючись переважно з селян, вона знов розбила ворога під Сольнаком, звільнила Пешт і підійшла до австрійських кордонів. Австрія звернулася до Росії по допомогу. Як відомо, російська армія вороже зустріла наказ про виступ у похід. Чимало солдатів і офіцерів з капітаном Гусєвим на чолі відмовилися виступати. Гусєва та сімох його друзів стратили, інші опинилися в Сибіру, але багато офіцерів та солдатів дезертирували в поході або перейшли на бік угорців. Та все ж сили були надто нерівні. В самій Угорщині зрадницька "партія миру", вище католицьке духівництво та старе кадрове офіцерство одверто стояли за Габсбур-гів. Конгут тримався нерішуче і на початку серпня передав владу головнокомандуючому Гьоргею і втік у Туреччину, а угорська армія, яка була ще цілком боєздатна і мала невичерпні резерви, капітулювала під Вілагошем.
Венгржиновський замовк. Він і втомився, і сам розхвилювався. Знову витягнув ті самі аркушики, які розгортав, коли ще пили чай.
— Ну, а тепер? — не витримав Шевченко. — Що там тепер?
— Що? Польові суди, страти, брязкіт кайданів, сльози дітей та жінок. Конгута заочно присудили до смерті. Запровадили ту Ольмюцьку "конституцію", — сказав Залеський.
— І відокремили від Угорщини Хорватію, Славонію, Теммеш-верський Баннат, Сербську Воєводицю та Трансільванію, — підхопив Турно.
— Розділили Угорщину на п'ять імперських провінцій з австрійськими урядовцями на чолі, а вся влада над країною віддана в руки генерал-губернатора, — навперебій розповідали інші.
— Заборонили носити одяг національних кольорів!
— Державною мовою визнали тільки німецьку!
— Ліквідували угорські школи!
— Скасували всі закони минулого року!
— Я перебив вас, пане, своїм проханням, — звернувся Шевченко до Венгржиновського, — ви хотіли зачитати нам якийсь лист. Дуже перепрошую. Тепер Вернер і я усе знаємо, і ми всі тут будемо раді почути ваші новини.
— Дійсно, — ствердив Венгржиновський, — пише нам один наш колишній товариш. Тепер доля закинула його в армію там, у Угорщині. Стоять вони в якомусь селі біля Бекещаби. Ось що він пише:
(Продовження на наступній сторінці)