«Сиві хмари» Валерій Шевчук

Читати онлайн оповідання Валерія Шевчука «Сиві хмари»

A- A+ A A1 A2 A3

Слуга мовчки трюхикав ззаду, вони майже ніколи не мололи даремно язиками, адже їхня спілка — не просто стосунки пана і слуги! Твардовський не дуже покладався на охорону ззаду, але йому треба було відчувати той хвіст і живе дихання вірної істоти. Слузі теж треба було бачити перед собою міцну спину і мати за ким скеровувати коня. Зараз слузі було приємно, що його пан так радісно похлюпує смішцем, від того його велике кінське обличчя розпогідніло, а широкі, полущені, як і в Твардовського, вуста ледь-ледь посмикувалися...

Перший день Твардовський пив. Був, як і всі, відгороджений від інших кам'яною стіною, вливав у себе горілку й мед, горлав і сварився, раз навіть вийняв шабельку до якогось заїжджого, але їх розборонили. Панство було не проти побачити цей герць, сміху було б, певне, на всю округу, але кожен мав підстави берегти пана Твардовського. Через це із зайдою завівся пан Гозьський, найкращий герцівник з-поміж волинської шляхти. Заїжджий утратив зброю ледве не відразу й перелякано втік, забувши й про гонор, і про честь уродженого. Пан-Гозьський теж добряче кружлянув: він вибрався на ярмарок і зовсім непогано зорудував справи. Тож дозволив собі жарт, якого тримав на крайній випадок: шаблею він розпоров зайді штани, коли той тікав, і панство провело невдатного герцівникй таким реготом, що Твардовський ледве не виблював. Зі сльозами на очах він поцілував Гозьського, і вони довго після того пили й оповідали свої пригоди, доки не поснули, обійнявшись, під столом. По них бігали ситі й задоволені пацюки, але вони дружно прохропли цілу ніч, не поворухнувшись.

Уранці світ для обох став матовий і хиткий; пахло кислим пивом та блювотинням, заспана Ганна вже лаяла служницю, яка шпарко витирала підлогу,— певне, заспали й вони. Твардовський із Гозьським випили пива, і, поки в шинкові нікого не було, Твардовський вирішив зірвати стиглий овоч.

— Кажуть, суд не вволив вашого подання,— сказав він, купаючи в пиві рідкі пшеничні вуса.

— Песю маму! — буркнув Гозьський.— То така бестія, прошу пана! Він десь видряпав писану собі даровизну. Те, що моя сестра за його свояком одержала помістя собі, вже, бачте, й розгляду не варте. Запопав мою сестру, і вона склала перед луцьким судом зречення... Песю маму!

— Та-та-та! — ввічливо потакнув Твардовський, його голова вже працювала чітко і злагоджено.— Мої найщиріші співчуття!..

— Що там співчуття! — загорлав пан Гозьський.— Я втратив добрячий кавал маєтку!

— Я попереджав пана,— тихо, але твердо сказав Твардовський.— Зневажили мої перестороги, адже я точно вказав час, коли Шимкович вибрався на лови. Я казав, що це не прості лови, але ваша милість пошкодували мені кілька талярів.

— Мене завів Хрустицький,— буркнув Гозьський.— Приїхав зі своїми яструбами, і ми тоді славно пополювали. Хто ж знав, що та гадюка з ними у змові?

"Гадюку" вмовив утекти пан Твардовський. Гозьський про те ніколи не взнає, бо чинив те не сам. Подивився на Гозьського зі співчуттям і голосно зітхнув.

— Тепер у вас, пане, єдиний вихід,— тонко сказав.

Замислився, щоб Гозьський устиг зацікавитися, а тоді поцмокав. Пив пиво, дивлячись перед собою дрібними ґудзиками оченят. Гозьський глянув на нього очікувально.

— Еге ж,— сказав Твардовський.— Шимкович — велике зло нашого краю. Коли пан не замислить на нього заглади, то він її замислить на пана. Зрештою, мені неважко дізнатися, куди заховано вашу сестру. О, я ще нічого не знаю, моє діло попередити, і я охоче пана попереджу...

— Цього разу ви не пошкодуєте! — буркнув пан Гозьський.

— І в гадці не маю! — Твардовський знову прицмокнув.— Ваша честь, пане, тяжко ущерблена, і цього не варто попускати,— наблизив до Гозьського веселі округлі очі, і його пшеничний вус смикнувся.— Я ваш вірний слуга й не плескатиму даремно язиком. Але все залежить від вашої похопливості та вправності. Зрештою, вам цього не позичати...

Гозьський слухав. Перед ним зокруглювалися чи вужчали захоплені оченята Твардовського, і він думав, що недаремно захистив його від зайди. Звісно, треба буде щось укинути йому в руку, небагато, щоб не розіпсився, але тра. Пан Гозьський міцно задумався, а Твардовський тягнув смаковите пиво.

Так другого дня Твардовський, як завжди, тягнув тільки пиво. Під вечір, правда, його знову закутало зеленими сітками, але це йому не шкодило. Був наче велика слухавка, мов дивна черепаха, що приросла до лавки і, як їжу, перепускала через себе слова. Жив, ніби квітка в степу, тремтячи від розкоші; його мозок під цю хвилю й справді ставав мережею, в яку ловилася велика й мала риба. Час торгу ще надійде, хоч і зараз ярмарок кипить покупцями. Тоді в його руку почнуть скрапувати золоті й срібні монети, і він зможе, відвернувшись, задоволено хлюпнути сміхом: часом рибою ставали покупці тієї риби. Тож сидів, оповитий зеленим серпанком і солодко марив. Заради такої втіхи міг забути й матір рідну — та й світ тоді ставав отакий: були там порожнеча, сухий дзвін і ніщо...

Звягель шаленів. Ще зранку міський майдан був засипаний п'яною ще звідучора шляхтою. Слуги закладали входи до майдану, дехто з панів сам засукував рукава. Тягли колоди, дошки, столи із шинків. Міщани міцно позачиняли ворота, бо слуги знімали й ворота, без пошанівку вриваючись у доми й витягуючи звідти все, що могло служити для загати. Ламали паркани, а довколишні собаки зняли такий ґвалт, що здавалося, надходив кінець світу. Всі п'ятеро виходів заклали міцними засіками; пани і їхні слуги гарячково горлали, підганяючи міщан, яких устигли зловити на вулиці чи повитягали з домів. Зрештою, й вони перейнялися святковим настроєм, Щедро причастившись од бочки. Твардовський блукав по майдані, похитуючись,— порядкував усім Гозьський, та й бики були його.

Прохід лишили тільки в одному місці, щоб заганяти биків, тут зібралася юрба, і в передчутті великої розваги не в одного потріпувалося підборіддя,

З шинку викотили кілька кухов меду, а коли засіки було споруджено, до кухов підходили по черзі і жадібно припадали до корця. Твардовський приклався кілька разів, він уже ледве тримався на ногах, але в нього ще вистачило сили ходити й гукати здоровниці на честь Гозьського.

— Слава панові Гозьському! — горлав він, і десятки горлянок підхоплювали цей гук.

Зрештою, хміль грав уже в усіх головах. Панство, навпереміж із слугами й міщанами, порозходилося по засіках. Ладнали мушкети і стріли.

Затрубив ріг, і здаля почувся тупіт ратиць: гнали биків. Бики поводили кривавими очима; біля залишеного проходу стояв слуга Твардовського й розпікав на жаровні шину.

Двоє слуг Гозьського вели на налигачі бика. Той схилив голову й помахував буйною головою. В проході слуги миттю розскочилися, а слуга пана Твардовського приклав шину бикові до спини. Зашипіло м'ясо, звився димок, бик рикнув і люто рвонувся в прохід. Вилетів на майдан, і на нього градом посипалися стріли.

Бугай осатанів. Кинувся до найближчої загороди, вдарив рогами — й полетіли навсібіч ощепи. Гримнуло кілька пострілів, і з бика струмками зацебеніла чорна кров. Бугай на хвилю спинився, зачудовано поводячи головою, тоді повернувся й метнувсь у другий бік. Назустріч йому засичали стріли і загорлали підпилі шляхтичі й міщани. Один завзятець вискочив на огорожу й замахав червоною плахтою. Бик урізався в загорожу, схитнувся сміливець і закричав пронизливо — бугай підкинув його вгору, могутньо мотнувши головою. Вдарила ще кілька пострілів; тварина захиталася на всіх чотирьох і гримнула об землю.

— Офірую на бенкеті — закричав Гозьський, махаючи муїнкетом.

— Слава панові Гозьському! — вереснув захоплено Твардовський.

У загорожі вже метався другий бик. Скажено рикав, і кров заливала йому очі. Він наскочив на труп міщанина й почав бодати його. Рій стріл упився в тіло тварини, а кілька пострілів бахнуло водночас. Бугай вирвався на середину майдану, захитався, а тоді почав шалено рити рогами землю. Боки його лисніли від червоної юшки, а з рота виривався важкий рев.

Розпачливий крик струснув повітря — це третій бик вирвався з рук погоничів. Відкинув їх, зачепивши одного рогами, і з ярим ревом метнувся на засадників, що стояли біля загорожі. З зойками помчали засадники через майдан, а бик, ускочив у прохід, погнав за ними. Кілька шляхтичів устигло вискочити на загорожу, а один упав, підтоптаний могутніми ратицями.

Загриміли постріли, й засвистіли стріли. Осадники запаморочливо загорлали зусібіч. Твардовський захлинався й верещав найдужче. Бугай упав на бік і забив ратицями...

На майдані, де ще пахло кров'ю, горіли високі багаття. Три туші було підвішено над вогнем, а загорожі розбирали на паливо. Гозьський сам пішов у шинок і наказав викотити ще кілька кухов трунку.

Спадали на місто сутінки, звідусіль сходилися подивитися на видовисько міщани. Слуги накрили панам столи, витягнуті із загорожі; всі посідали просто неба і, доки поспівала печеня, з вигуками кружляли трунок.

— Такого видовища, ваші милості,— кричав підпилий Твардовський,— я не пам'ятаю, доки живу! О, про нас заговорять, панове, дослухайте мого слова! Хай знають нащадки, як уміли гуляти їхні батьки!

— Я хочу напоїти ціле містечко! — ревів Гозьський.— Гей, ви, чи привели музик?

— Музики зараз будуть, ваша милосте! — гукнув слуга.

Гозьський шумливо звівся з-за столу і, похитуючись, пішов уздовж юрби, що оточила майдан. Вогнища стріляли снопами іскор, червоні виграви гуляли по лицях. Гозьський махнув порожнім келихом.

(Продовження на наступній сторінці)