— А ти не знаєш? — засміялася дівчинка. — Ну, тада іграйся, сам увідіш!
Вона, здається, з мене насміхалася, і я відчув упертість: теж мені, буде тут наді мною знущатися! Побіг у дім, бо мені все-таки з дівчатками гратися хотілося.
Дядько Володя сидів на кухні, перед ним стояла склянка, наполовину з прозорою рідиною, на блюдечку було порізане сало, а на другому блюдечку порізаний малосольний огірок.
— Чого не граєшся з дівчатками? — спитала мама.
Дядько Володя мав уже червоне обличчя, яке я назвав би ліпше мордою.
— Напрасно ви єго учітє по-українски, — сказав він. — Зачєм ето?
— Та ми ж усі так говоримо, — сказала мама.
— І напрасно, — мрукнув дядько Володя. — Теперя всі по-рускі говорять. А по-українськи только цилісти і мужики. Твой шо, циліст?
— Ах, не чіпай його, — сказала мама. — Хіба ти не знаєш, що він із зайчиком?
— Да, конєшно, — сказав дядько Володя. — Он немножко чудак…
Мені не хотілося слухати цієї розмови, якось бридко було. Окрім того, не терпів, коли про татка казали погано — татка я любив. Отож скочив у хату, схопив голки й подався до своїх нових товаришок. Вони не обривали, а обдирали з кущів малину, відламуючи її разом з гілочками.
— Маладєц! — сказала старша. Роздала нам по голці, а пачечку сховала в кишеньку сукенки. — Только тіхонько. Поползьом?
Ми поповзли між кущами й бур’яном. Чудово знав, що маємо чинити щось недобре, але вже зупинитися не міг.
Баба Ганя сиділа серед двору на ослінці й куняла. Ми підкралися ззаду, і дівчатка ввігнали в її неозору сідницю по голці. Я завагався, але зробив те саме. Баба Ганя зарепетувала, а ми метнулися у кущі. Молодша дівчинка в цей час монотонно розгойдувалася на гойдалці, яка немилосердно рипіла. На бабин крик вискочила моя мама.
— Чого верещиш? — спитала нечемно в матері.
— Вони мене голками колять, — заплакала баба Ганя.
— Хто вони?
— Діти! — баба Ганя знову заверещала, хоч у той час її ніхто не колов.
— Знову вигадуєш? Господи, як ти мені набридла!
— Забери мене в хату, — сказала баба Ганя.
Мама допомогла їй звестися, а дівчатка в кущах, аж по землі качалися, беззвучно регочучи.
— Отлічно! — сказала старша, коли вони прийшли до тями. — Как у нас вишло?
Не міг не згодитися: вийшло чудово — ніхто нас не звинуватить. Але на душі в мене було кисло.
— А та третя нас не викаже? — спитав я тоном обережного злочинця.
— Нє, — сказала старша. — Она в нас гутаперчевая, но не донощик.
Не зовсім зрозумів, що таке "гутаперчева". Власне, знав, що гутаперчевий — це гумовий, але як може бути гумовою дівчинка, таки не розумів.
— Мальчік, — манірно закопилила губку старша. — Ти випівон можеш достать?
— Як так "випивон"? — спитав я, ошелешений.
— От дурачок. Ну, водкі, віна.
Я похитав головою, цього й справді не міг дістати.
— Ну, хорошо! Ето ми потом. Хочеш, будем іграца в мужчин і женщин.
— Як це? — спитав я.
— А может, он не мужчина, — сказала середня, і вони аж покотилися з реготу.
— Давай провєрім, — сказала старша й підморгнула сестрі.
— Он тада спугаїца, — сказала середульша. — Луче раскажем.
— Ну, ето такая ігра, — сказала старша і раптом обняла мене за шию. — Ти будешь мужчина, а ми женщіни, харашо?
— Хорошо, — сказав я, відчуваючи, що мене аж потом пробрало.
— Ну от, шо дєлают женщіни і мужчини, знаїш?
Я звільнився з обіймів старшої, бо мені млосно ставало і подивився на них баранчиком. З другого боку, мені було з ними так цікаво, що я аж тремтів. Мій маленький розумець наказував мені покинути юних безсоромниць, але я в цій ситуації собі не належав: вони оволоділи моєю волею беззастережно.
— Целоваться ти умєїш? — спитала старша.
Я хитнув: бачив, як це роблять дорослі: в житті, в кіно і по телевізору, але сам того не вмів, та й де і коли міг таким займатися? Водночас у вухах моїх і досі звучало попередження тієї третьої, що ці двоє "іспорчені", однак я, очевидно, в той день сам був спорчений, отож не встав із землі, не вийшов із кущів і не покинув їх, а тільки дивився.
— Целуй Лєнку! — наказала старша дівчинка.
Я підповз на колінах до Лєнки, заплющився і наставив уста. Дівчатка зареготали.
— Сматрі! — сказала старша. — Так дєлай! — Вона раптом охопила мене за шию і присмокталася до моїх губів, ніби випити хотіла. Я задихнувся. Тоді так само мене обхопила середульша й присмокталася до мене, як п’явка. Тіло моє затрусилося, ніби мав я лихоманку.
— Он уже дьоргаїца, — сказала середульша. — Пусть успокоїца.
— Ну шо, інтєресно іграть у мужчин і жєнщин? — спитала старша.
Я хитнув. У мене макітрилося в голові. Цокотів зубами, а тіло все трусилося.
Виручила мама. Вийшла на ґанок і погукала дівчаток їсти.
— Ідьом! — відгукнулася середня, а старша обійняла мене й поцілувала цього разу в щоку:
— Будем іщо так іграца? — спитала лагідно.
Я хитнув, і ми полізли з кущів. Молив Бога, щоб у мене перестало труситися тіло, поки дістануся на вільний простір.
— Мальчік, не забудь про випівон, — шепнула середня. — Шо ти за мужчина, єслі не достанеш нам випівона!..
Але я її майже не слухав, хотілося цього разу від них утекти і хоч трохи побути на самоті. Через це їсти із дівчатками рішуче відмовився, тим більше, що менша дивилася на мене цілком іронічно, й подався геть, а коли діставсь у халабуду, впав на нашу з татком постіль — мене незвідь од чого затрусило від ридань. Я плакав і думав, що мужчиною бути — це зовсім не значить улягати всіляким "спорченим", а, очевидно, виявляти перед ними власну несхитну волю, отже, ніяким "мужчиною" я сьогодні не був, а тільки шматою, нещасним і безвільним помелом.
9
Татко прийшов з роботи, трохи затримавшись. Увесь цей час мама невпинно варила і смажила, дядько Володя вивернув черево на розкладачці під дубом і давав такого хропака, що листя трусилося; мама послала нас із дівчатками в магазин, там була черга, в якій вони залишили мене, а самі подалися блукати вулицею. Незабаром двоє старших приєдналися до хлопчачої компанії із рябим псом, а молодша повернулася до мене й допомогла мені нести хліб та ситро. Дорогою розпитувала, скільки мені років, де я вчуся і чи добре вчуся, сказала, що вона відмінниця і зовсім не хоче ставати проституткою, як її сестри, при тому слово "проститутка" вимовила без найменшого зніяковіння.
— Уже убіділся, шо оні спорчениї? — спитала вона також без найменшого зніяковіння.
Я ствердно кивнув.
— Випівон оні просілі? — спитала тим-таки прокурорським тоном.
— Так, — мовив я.
— Не будь дураком і нічаво їм не принось, — сказала дівчинка. — Ілі ти сам спорчений?
Я замотав заперечно головою.
— А бабу чево колол? — спитала вона.
— Це вони! — прошепотів я, дико засоромлений.
— А до етого тоже єйо колол?
— Ні, — сказав щиро. — Й подумати не міг…
Тоді вона спокійно розповіла, що коли баба жила в них, не тільки кололи її голками, а підпалювали їй одежу, раз сипнули в обличчя тютюном, зачиняли її в туалеті (до речі, останнє я знав), перевертали їй їжу, або ж кидали в ту їжу жменю солі, дзюрили їй в компот (і про це дівчинка сповістила без зніяковіння), а вчила їх так робити їхня мама, яка родом із Тюмені і весь час сміється з папки, бо папка недобре говорить по-російському, а коли вони їхали сюди, то мамка попередила: коли привезе до них бабу, вона ту бабу отруїть — вже навіть дістала отрути для пацюків (такий чорненький порошок — сказала спокійно дівчинка), але дурна буде, бо зроблять експертизу і посадять мамку в тюрму. Її сестри прийшли від такої ідеї в дике захоплення і сказали, що коли папка бабу Ганю привезе, то хай мама трохи почекає, хай поки бабу віддасть їм, а коли вони з нею награються, то може тоді й труїти.
Від такої інформації волосся в мене стало сторчма, і я вперше в житті пожалів бабу Ганю й забажав, щоб вона таки залишалась у нас.
— А ти, — спитав я, — дозволяєш їм таке чворити?
— Я їх боюся, — сказала дівчинка, перейшовши раптом на українську мову. — І не здумай, Бога ради, їм розказати, бо вони мене вб’ють. У нас так склалося: вони живуть по собі, а я по собі. Мене папка любить, а їх мамка. Я їх не виказую, і вони мене не чіпають. Вони хочуть бути проститутками, а я порадошною…
— Ти молодець! — гаряче сказав я, позирнувши на неї захоплено. — Але як ти можеш з такими жити?
— Отак і живу! — по-дорослому сказала дівчинка, і її очі переповнилися слізьми. — Ти їх стережись! Бачу, що ти чистий мальчик, а оні грязнії, — знову перейшла вона на російську. — Ненавіжу їх всєх!.. Проклятоє мамашкино отродіє!..
(Продовження на наступній сторінці)