Так би й давно! Кізлик згоден, тільки треба поводитись обережно, а то чого доброго... Чуприна добре знав, що може бути од необережного поводження, і мовчки хитнув головою.
Чінгізханів влетів бурею і, пройшовшись кандибобером по кімнаті, кредиторським тоном спитав:
— Ну? — і значуще обвів очима приятелів.
Що ж "ну"? Вони згодні, тільки з умовою... Ну, звісно ж, Фалалій Чінгізханів ті умови приймає! То ж пусте! Та, напевно, і він не стане більше двох місяців возитися з тими, як вони там? Повстанці, чи бандити, чи ще щось...
Чінгізханів потряс по черзі руки приятелям і умовився про "роботу". Вони почнуть з завтрього. Кізлик і Чуприна мусять тільки для початку зробити важну справу... Власне, це зробить Чуприна. Він старший на вигляд і більше буде викликати довіри...
Чуприна мусив піти на адресу, що її дасть Чінгізханів, до його родича, завідувача складу, і умовиться про ціну і спосіб одержати припаси.
_ Він, маєте, мій родич, але далекий, і його не треба дуже
розбещувати... От, приміром, за ящик піроксилінових шашок капітан призначить ціну в десять тисяч доларів, та й по тому... А ви пообіцяйте завскладові сотню доларів та й усе... Він згодиться....
— А чого б тобі самому не умовитися з ним? — несподівано запитав Чуприна.
Чінгізханів знітився, але швидко отямився і сказав з властивим йому апломбом:
— Я б, звісно, і сам би це зробив, але, по-перше, за мною слідкують чекісти, бо я член тієї організації,— а по-друге, той завскладу хоч і родич мені, а бестія порядна, і я з ним допіру посварився...
Кізлик і Чуприна ззирнулися і разом промовили:
— Гаразд, Фалалію, ми візьмемось до справи...
Увечері Чуприна пішов на адресу до Чінгізханового родича, а Кізлик нетерпляче чекав товариша. Він опасувався, щоб Чуприну одразу ж не заарештували, і од цієї думки спину брало холодком...
Нарешті Чуприна прийшов, і вигляд його був добрий, з чого Кізлик зрозумів, що все гаразд. Коли товариш скінчив своє оповідання, Кізлик промовив з захопленням:
— Тобі б не художником бути, а дипломатом... Ото твоє справжнє покликання!
— Кізлику,— сказав на це Чуприна тоном суворого вчителя,— ти ідіот... Гете був видатний поет, не менш видатний природознавець і політик... Рекомендую прочитати біографію цього німця в популярному викладі для дітей...
Незабаром і сам доглядач складів завітав на квартиру до товаришів, і Кізлик мав нагоду переконатися, що Чуприна таки справді неабиякий дипломат.
Він з виглядом поважним, немов купував у дядька картоплю на базарі, торгувався і довго не погоджувався на ціну, що її запросив доглядач. Нарешті, зважившись, махнув рукою і сказав:
Нам, звісно, лишається мало від цієї операції, але що ж з вами зробиш?
Кізликові аж досадно стало на товариша, що той так урить бідного наглядача, пропонуючи йому соту частину того, що вони самі мали одержати.
— Ну, як тобі не сором,— сказав Кізлик, коли наглядач пішов,— ну прикинув би якусь сотню доларів!
— Ти, Кізлику, ідіот з колосальним дореволюційним стажем, я це тобі давно говорив!
Фалалій Чінгізханів задоволено потирав руки, дізнавшись, що Чуприна врешті досяг свого.
— Ящик піроксилінових шашок негайно доставити на адресу... Спитати там товариша Сапрона і сказати, що мати передала йому з села гостинця. Це умовлено... Решту будемо передавати в інше місце...
Операція минула щасливо, хоч товаришам і довелося натрудити руки коло важкого ящика пудів на три. Нести його було дуже незручно, а до того ж ніяк не можна було заховати таке одоробло!
Нарешті ящика вони дотягли на зазначену адресу і проробили весь ритуал конспірації, що його навчив їх Чінгізханів. Рудобородий Сапрон подякував за посилку від матері і пильно оглянув товаришів.
— Так, я бачу, що ви таки дуже серйозні люди,— сказав він, зробивши наголос на "дуже серйозні", і суворо закусив губу. Від такої поведінки Сапрона товаришам зробилося якось ніяково, немов вони чимось провинилися перед цією людиною.
Коли Чуприна й Кізлик вийшли у двері, з квартири Са-пронової почулися притишені вигуки.
— Мабуть, там ще хтось був... Радіють, очевидно...— сказав Чуприна.
А пройшовши кілька кроків, додав:
— А мені не дуже симпатичний цей Сапрон... Фас у нього якийсь каторжний, а профіль з рижою бородою, як у асірійського царя...
Кізлик тільки пхикнув на товаришеві слова. Справа була закінчена, принаймні на сьогодні, і боятися не було чого. Він ішов, недбало насвистуючи веселого мотива.
— Додому зараз іти не можна... Поїдьмо до саду... Треба замести сліди...
— Навіщо? — не розуміючи, спитав Кізлик...
— За нами хтось слідкує... Не озирайся...
Кізлик помітив, що справді за ними йшла якась людина, що невдовзі завернула за ріг вулиці. Разом по тому з-за рогу вийшла жінка в червоній пов'язці на голові і пішла за товаришами. Чуприна ще більше занепокоївся, але жінка зникла на парадному ході якогось будинку.
Вечоріло. На порожній вулиці не було ні душі.
-То, певно, випадкові прохожі...— догадався нарешті
Чуприна і заспокоївся.
До домівки йшли мовчки. Вже в своїй кімнаті Кізлик промовив, зітхнувши:
— Хай йому чорт! Ще тільки раз зносимо, заберемо гроші і гайда кудись у таке місце, де б нас ніхто не знав! А то так і до шибениці дійдеш...
Чуприна мовчав, але видно було, що з товаришем він на цей раз цілком погоджувався.
— Завтра передамо набої, доглядачеві пообіцяєм гроші занести іншим разом і гайда до Москви...
Спали вони неспокійним сном, і ввижалися їм різні страховища. Чуприна бачив Чінгізханова, що обертався то на піроксилінову шашку, то на гарматний набій і вибухав з неймовірною силою, од чого Чуприна із спітнілим лобом зіскакував з ліжка і злякано прислухався. Та навколо була тиша й спокій. Чуприна перевертався на другий бік, та не встигав заплющити очі, як знову з'являвся Фалалій Чінгізханів і казав: "Маестро, я бачу на вашому обличчі синхронічний ідіотизм, а в очах еманацію примітивної шибениці. Ви, маестро, відстала людина зі своєю шибеницею... Машинова рушниця діє краще за шибеницю... Епоха перманентних революцій, маестро, удосконалила методу сепарувати душу від тіла...
Алем-пасе! — вигукував Чінгізханів, як провінційний фокусник.— Ми зараз продемонструємо, маестро, сепарацію нерво-м'язових вібрацій, що іменуються душею, од тіла!.."
Чінгізханів вимахував хусточкою, і Чуприна шарпався на ліжку.
Кізлик марив уві сні чудернацькими країнами, де на деревах росли кредитки, що чудесно оберталися на величезні портрети з написами: "Найвидатніший з європейських майстрів пензля Кізлічіо". Ті портрети перетворювалися на неймовірні потвори, що кидалися душити Кізлика, і він вигукував уві сні не своїм голосом.
Остання, за планом Чуприни й Кізлика, операція проходила рівно. Навантажені тепер патронами в грубому дерев'яному ящику, що був важчий за піроксилінові шашки, йшли до призначеного місця в темному закутку парку, де *х мусив очікувати повстанський агент. Чінгізханів напередодні змінив спосіб передачі патронів, бо одвідини Сапрона були чомусь небезпечні. Умовилися, що при зустрічі Кізлик, як музичніший за Чуприну, буде насвистувати мотив
"Інтернаціоналу", а повстанський агент мусив у відповідь заспівати уривок із "Баядерки".
Все йшло як слід. На призначеному місці в парку їм відповіли "Баядеркою", і вони привіталися. Виявилося, що то був той самий Сапрон, до якого вони вже носили піроксилінові шашки.
— Тут незручно говорити... Ми підемо на конспіративну квартиру...
Товариші мовчки згодилися. Йшли довго якимись темними завулками та дворами. Перелазили через паркани, тягнучи ящик з патронами, врешті напівтемним коридором потрапили до великої, добре освітленої кімнати.
В кімнаті сиділо душ п'ять дівчат і хлопців і весело розмовляли.
Рижобородий Сапрон увійшов, озирнувся і сказав тихо:
— Привів. Нікого немає поблизу?
— Все гаразд,— була відповідь когось із присутніх, що затихли, як тільки з'явився Сапрон з Кізликом і Чуприною.
— Сюди кладіть...— показав рижобородий товаришам, і вони поклали ящика в куток.— Це все свої,— показав він на тих, що були в кімнаті,— знайомтесь...
Виявилося, що високий блондин років двадцяти п'яти віком був не хто інший, як "гвардії полковником", а молодший з бритими вусами був його ад'ютант. Рижобородого Сапрона всі звали не інакше, як "любий граф".
У Чуприни на душі шкребли кішки, і він вже проклинав себе, що пішов сюди. "Цих графів і полковників більшовики не помилують!" — промайнула в нього думка.
Треба було просто віддати патрони рижобородому, та й годі... Доніс би й сам... Щось неприємного було в цій кімнаті, і він, поздоровкавшись з присутніми, сів коло столу. Кізлик умостився поруч нього.
Та виявилося, що нові знайомці були веселі хлопці.
Незабаром на столі з'явилася закуска та випивка, один дуже вдало розповідав анекдоти, і, випивши, компанія непомітно перейшла на суть.
— Ви, я бачу, прекрасні хлопці,— сказав веселий анекдотист до Чуприни й Кізлика.— Чого б вам не пристати до нашої організації?
Кізлик і Чуприна перезирнулися. Вони хоч і випили, та стереглися "ляпати" і трималися обережно. Загалом настороженість їх не кидала з того часу, як вони "влипли" в цю справу...
(Продовження на наступній сторінці)