Насміявшись уволю, Григорій Федорович починає з цікавістю розпитувати приятеля, відкіля він, куди, пощо. Приятель починає розказувати, коли у нього, звичайно, є час і охота, і Григорій Федорович, співчутливо слухаючи, поважно киває головою. А що він, Григорій Федорович, з усіма приятель, з усіма в дружбі і завжди в курсі усіх справ, то він, вислухавши, починає навчати Опанаса Петровича, куди й як краще йому звернутися, з ким поговорити, кому підсунути четвертака кому карбованця, кому п'ятерик, кого відвідати в канцелярії, а до кого навідатись просто додому і, ще краще, з чорного ходу.
Тепер уже Опанас Петрович уважливо слухає, розпитує, перепитує і, подякувавши та взявши на дорогу пачку махорки, прощається із господарем. Григорій Федорович випроводжає його аж за поріг, бажає щастя і успіху і просить не забувати, а як можна частіше навідуватись.
Словом, з Григорія Федоровича ріс новий, удосконалений буржуа, що, підіймаючись угору, не забував водночас і поширювати свої щупальця в усі сторони. Він вірив у свою щасливу зорю'. Одночасно з тим, як Михайло Михайлович збудував собі чотириповерховий будинок, Григорій Федорович розпочав діло із своїм черепичним заводом. І тут знову, як колись із бакалійкою, Григорій Федорович пірнув по уші в усякі справи. Треба було і збудувати корпуси, і набрати фахівців, і назбирати робочої сили, і агітувати та пропагувати нові свої ідеї серед людності. Тепер він посадив у крамницю свою сестру, давши їй, звичайно, якнайдокладніші інструкції, а сам кидався то в Миргород, то в Полтаву, не знаючи спочинку ні вдень ні вночі. Це були тяжкі дні, повні турбот, змагання. Але Григорій Федорович все героїчно переніс, і швидко настав той день, коли він, зупинивши свого кабріолета на найвищому червоноградському горбі, міг погордо і радо цілі десять хвилин милуватися з нових, під черепицею, будівель серед гаїв, садів і перелісків червоноградських.
Так, справді! Як і обіцяв, Григорій Федорович ніс "смерть" феодальній Україні. Григорій Федорович попав у хвилю капіталістичної оргії. На його очах хаотично росли залізниці, млини, броварні, ґуральні, цукроварні; утворювалися десятки невідомих професій, людей, спроможних так само управно керувати машинами, станками, рахівницями, як перед тим їхні батьки орудували косами та ціпами. Коси та ціпи!.. Та й це рік за роком вилітало із ужитку в міру того, як збільшували території своїх складів сільськогосподарських машин Гельферіх-Саде, Ельворті4, кооперація тощо. Адже майже разом із черепичним заводом Григорія Федоровича і сливе поруч нього ні валах колишньої Більовської лінійної фортеці виріс величезний новий корпус складу сільськогосподарської машинової червоноградської кооперації. На вивісках, що розміром своїм перебільшували вдвічі першу-ліпшу стіну дядьківської хати, були місцевим маляром змальовані косарки, молотарки, паровики і українські дядьки, але не у вишиваних сорочках, українські коні, але жодного вола або поетичного сліпця із кобзою. Дядьки на вивісці орудували підоймами, вилами, настилали снопи у барабан, і від цього піднімався пил так високо, скільки вистачало вивіски.
Черепичний завод Григорія Федоровича швидко пішов уперед. Можна сказати, що виріс він якраз учасно. Червоноградці ніби чекали на цей момент. Без вагань і довгих роздумувань і дядьки, і козаки кинулися на черепицю — і ось одна по одній з'явилися будівлі з тенденціями рішучого наступу на старовинну українську сільську архітектуру. Убезособлена колись хата, подібна до такої ж другої як дві краплі води, раптом випросталась вгору новою високою вогнетривалою дахівкою, де здивовані очі подорожнього, звиклого бачити просто "дядьківську" хату, уздріли і зрозуміли, що це не просто хата, а "хата Павла Кудрі р. 190..." — так виголошували сині плитки черепиці на суцільно малиновому тлі нової дахівки.
І подорожній зробив свої висновки, але такі, що Григорій Федорович ледве знайшов в собі силу не плигнути в петлю.
Одного ясного, чудесного, несказанно радісного ранку до контори Григорія Федоровича підкотив новенький лакований кабріолетик, зупинився і невидними пружинами викинув з себе елегантну, жваву, метушливу особу. Діткнувшись землі, особа підплигнула вгору, спритним рухом пальців скинула з себе десяток порошинок і, як гумова опука, вкотилась в контору.
Григорій Федорович клопотався над сотою тисячею черепиці з якимсь хутірським полупанком і тому мав дуже привітну і радісну, як самий ранок, фізіономію. "Прошу, сідайте, за п'ять хвилин я буду до ваших послуг". Швиденький чоловічок метнувся до контори, проколюючи очима не тільки Григорія Федоровича, а й самі вікна, двері і товсті акуратні бухгалтерські книги. За п'ять хвилин хутірський полупанок вийшов, і, коли Григорій Федорович зачинив за ним двері, верткий чоловічок, плигнувши у крісло і поклавши на стіл кінчити закаблуків, зауважив, що його візита цілком конфіденціальна і торкається дуже важливих справ. Із дальшої його мови Григорій Федорович зрозумів, що має справу з юрисконсультом свого майбутнього конкурента, якогось німецького пана Меєра. Цей німецький пан, накинувши оком на великі апетити червоноградців щодо черепиці і маючи великі суми грошей, пропонував Григорієві Федоровичу добровільно і полюбовно розв'язати трудне завдання, а саме — перепродати свій завод вищезазначеному панові Меєрові. Григорія Федоровича ніби хто ударив .довбнею по голові. "Дозвольте! — крикнув він, схопившись із стільця.— Яке має відношення пан Меєр до мого заводу? Та я з ним і говорити не хочу і хай він забирається до всіх чортів!" Пан Меєр до чортів аж ніяк не може забратися — це перше, а друге — перш ніж говорити такі необережні слова, Григорієві Федоровичу слід би подумати і про їхні наслідки. Із дальшої тонкої делікатної мови меткого чоловіка Григорій Федорович второпав, що пан Меєр має не тільки достатню кількість грошей, щоб загнати Григорія Федоровича в трубу, а й потрібні зв'язки і саме такі, що од них у найбільшій мірі залежить майбутнє заводу. Словом, меткий чоловічок припер Григорія Федоровича до стінки і, давши йому пару тижнів на міркування, пригинаючись і вихиляючись, зник так же швидко, як і з'явився.
Це були тривожні дні. Цілком приголомшений, Григорій Федорович бігав до всіх юрисконсультів міста, вів довгі наради з головою земської управи, писав листи до Полтави і Харкова і, зрештою, не витримавши, сам сів на потяг і помчався шукати правди. Але, звичайно, цієї правди він не знайшов, а замість неї одержав тисячу порад. Та поради, яку б не мали цінність, ні ка момент не могли поліпшити кепське становище молодого заводчика. Тому він, як і завжди, покликав ка допомогу свою голову і вкупі з нею зробив чудеса. Він перш за все цілком несподівано ні для кого закупив у місті найкращі глинища і піщані урвища і цю покупку затвердив відповідними законними актами. Далі, не гаючи часу і пригадуючи всіх своїх знайомих, метнувся на повіт, організовуючи там із своїх приятелів величезну агентуру. Він об'їздив панів, полупанків, козаків, багатих селян, ставив могоричі, підносив подарунки, обіцяв тисячу земних і небесних благ. Внаслідок цього вік дуже зблизився із найвпливовішими людьми найбільших маєтків повіту, з якими, звичайно, за певну винагороду, склав умови ка постачання всієї потрібної кількості черепиці. Такі самі умови ка певних пільгах він склав і з великою кількістю дрібних господарств, а особливо козацьких, а особливо з тими із них, які були в певній залежності від його векселів. Одночасно з цим він виписав із Миргорода найкращих майстрів, таких, що якість виробництва довели до вищої міри, і черепиця дзвеніла, як сталь.
Так Григорій Федорович зустрічав свого ворога, що незабаром розпочав будувати корпус нового заводу. Пан Меєр справді мав великі капітали, чудових службовців, але, на славу нашому червоноградцеві, слід визнати, що він чи не перший в історії організував цілковиту перемогу над ворогом. Що тільки не робив Григорій Федорович, щоб затримати наступ пана Меєра. Закупивши найближчі поклади глини та піску, він тим самим примусив пана Меєра возити його ледве не за десяток зайвих верстов. Але цього було замало. Григорій Федорович призначив певну суму і цілком послідовно витратив її на дезорганізацію робочої сили пана Меєра. Він підкуповував і цілі артілі, і окремих робітників, споював селян, що возили потрібні матеріали, так що іноді ціла валка із двох десятків возів замість піску, цегли чи цементу везла Меєрові відповідну кількість мертво п'яних дядьків. Звичайно, це все коштувало великих грошей, але зате завод Григорія Федоровича крутився, як дзига, і в ньому кипіло, як у пеклі. Словом, простіше сказати, пан Меєр, вивівши два поверхи і бачивши, що змагатись далі — річ безнадійна, запропонував Григорієві Федоровичу через того самого вертлявого чоловічка мирову і пропозицію об'єднати капітали під фірмою: "Черепичний завод Меєра і Головатого". Метка людина при цій другій аудієнції була вже спокійніша і навіть похмура. Григорій Федорович переможно взяв його біля ліктя і зауважив: Головатого справи перебувають в такому стані, що не потребують жодної допомоги ззовні, і порадив панові Меєрові взятись за якусь іншу справу, що дарувала б обом сторонам цілковитий мир і цілковитий спокій. Так закінчилась ця трагічна сторінка із життя Григорія Федоровича Головатого, збільшивши його авторитет серед діячів повітового масштабу. Після цього він тісно зблизився з усіма владними верствами міста і повіту, і справи його попливли широкою і вільною річкою геть аж до події 14-го і 15-го років.
(Продовження на наступній сторінці)