На задній стіні, що проти зрителя, з'являються хмари; за ними стіна зникає. Коли розходяться хмари, то уявляється така картина: байрак глибокий, окритий 8 усіх боків скелями і навислими деревами; вглибиш видко—чорнів якась печера. Ясна місячна ніч.
Дія діється і в байраці, і в кімнаті, аж до ліжка.
ЯВА II
Тася сама.
Та ся (вбігав). Я перша... Ще нікого нема!.. Попередила й Остапа." А чи тут же зібрання?..
ЯВА Ш
Панна Тася і Степан Братковський.
Степан (той же в'язень, тільки молодий, без бороди, з маненькими усами). І ти тут, Тасю? Сама прийшла у таку пущу вночі? То шаленість!
Панна Тася. Я не сама; я з Остапом.
Степан. А де ж він?
Панна Тася. Пішов дозором.
Степан. Але все ж необачно, моя люба: тут спілка
мужніх, бойових сил, а для тендітних створінь вона небезпечна; жоноті тут не місце!
Панна Тася. Коли річ іде про долю народу, про вборону отчизни, то й тендітні створіння мусять віддати свої сили... тут не може бути ні пань, ні панянок; тут всі рівні! І всі понесемо ми життя за родину! А коли ще на те покликав Степан, то й пекло мені — не забара!
Степан. Єдина моя! (Стискав їй руку).
ЯВА IV
Ті ж і Остап та другі бунтарі
З усіх боків тихо з'являються різні люде — і молоді, й старі; більше міщане, прості люде, де-не-де видко й козаків.
Степан. Що, всі зібралися, братове?
Голоси, Всі, всі!
Степан. І всі свої, вірні? Іуди якого нема?
Голоси (передні). Здається.
Г о л о с и (дальні). А хто його зна!
Десь' віддалі чути сміх.
Степан. А вартових поставлено?
Остап. Стоять. Я сам обходив.
Хтось (здалеку). Стоять. Ха-ха!
Усі переглянулись.
Пауза.
Степан. Ну, братове, ви відаєте, чого ми зібрались?
Останній скрут: знемагав народ у тяжкій праці, затягло рабське ярмо ваші шиї, під кормигою гине отчизна!
Голоси. Гине!
Лунає смутно: "Гине". Сова десь загоготала. Усі здригнулись,
Степан
Напасник в нас пограбував цілком
Добро, права, всі вольності і працю;
Запріг в ярмо, як бидло, і дере
З рабів своїх нікчемних по три шкури...
І то не все: ще душу відбира,
Напастує, щоб ми зреклись родини,
Минулого всеславного, батьків
Могил чесних і предківської віри;
Ґвалтує враз, щоб зацурали ми
І мову, й рід, звичаї й обичаї,
Щоб стали всі безправними, як пси,
Й пошилися в ворожу, хижу шкуру.
С е л я н е (вільшина).
Так, правда: скрізь напасть, сваволя, ґвалт!
М і щ а н е (меншина).
Ох, тільки як побореш оту силу?
Остап
Проти ножа підняти треба ніж!
Козаки
Ніж! Ніж! Ого!
С е л я н е (одні).
На ніж пак треба й сили,
Бо вирвуть з рук...
Селяне (другі).
Та нас і полоснуть!
Селяне (треті).
А де її ти візьмеш?
Міщане (одні).
Яку горстку
Роздавлять враз, а хмари не збереш...
Міщане (другі).
Після таких-от жартів і збивали
Вкінець права...
Луна (здалека): "Вкінець! Вкінець! Вкінець!"
Остап
Про те-то й річ, що ми робили опір
Загонами малими — там та сям,
А не збивали їх в велику силу!
Козаки
Нам треба всім злучитись у одно!
Сова з лісу: "Го-го!"
Селяне
Згромадитись... так, так!
Міщане
А може б, теє...
їм попустить там що-не-що... і тим
У ворога щось виторгувать...
Степан (сплеснув руками).
Боже!
Та чим же нам ще поступитись, чим?
Здається, вже усім ми поступились:
І батьківське насліддя віддали,
І землі в нас відібрані панами,
І надбане мозолями добро,
І вільності, і сила наїла, й праця,—
Так чим же ще вклонитися чолом?
Віддать дітей собакам на поталу?
Чи пхнуть жінок і сестер псам на глум?
Чи вирвати на поквил їм і душу?
Та хоч би й все на ласку віддали,
Хоч би лягли й кістками їм під ноги,
Над немічним не змилується кат:
Лиш силою відбити можна волю,
Придбать права, завоювать буття...
Так скрізь велось і буде так довіку!
Голоси (спочатку поодиночні, а далі гуртом).
Так! Правда! Так!.. Дрючком лиш од вовків.,
Лежачого й татаре б'ють... Всім встати!!
Кін темнішав, чути віддалі глухий гуркіт грому.
Степан
Суть, братіє, загальні нужди всім —
І людові, й немовлючому звіру,—
Потреби то і шкури, і нутра:
Немилі всім і канчуки, й неволя,
І холод злий, і голод, і вогонь,
Та на катів тяжка, невпинна праця...
Те чує всяк і під'яремний віл;
А суть права ще вищі за ті нужди —
Права душі — дар божий всіх людей
І кожного ще племені надання,—
То як же нам душі не боронить,
Коли у їй єдиний образ божий?
Збруднить його — то значить звіром стать,
Ні, гірше ще... того-то й прагне ворог!
Гурт
Не буть цьому! Душі не продамо!
Поляжемо кістками за святиню!
Дехто з міщан
Поляжемо, а не добудем прав,
Бо в ворога непереможні сили!
Селяне (вільшина).
Вам страшно, а? Запроданці лихі!
Ви за живіт, за ласощі — до зради?
Як гинути, то гинути гуртом!
Остап
Або добуть права собі і волю,
Або всім смерть!
Степан
Ганеба гірш за все!
Яке життя — під канчуком, в кормизі?
Гурт
Всім за ножі! Степан за ватажка.
Всі .Степан! Степан!!
Щось завило. Блискавка. Грім. По лісу пролунав регіт.
Степан
Клянусь, брати, що ні скарби численні,
Ні любощів ненаситимий пал,
Ані прихил до кревних і до друзів,
Ані погроз, ні мук смертельних жах
Мене з шляху думок моїх не звернуть
І зрадою душі не забруднять!
Клянусь віддать усе життя за благо
Окривджених і знищених людей!
Всі
Степанові вовіки слава, слава!
Степан
Кляніться й ви!
Всі (виймають ножі).
На гострих сих ножах!
Або нам смерть, або загине ворог!
Хай зраднику ніж горло перетне!
Всі клянемось!
Степан (виймає ніж).
За волю, за свободу!
Страшний вибух грому, блискавиця. Всі жахнулись.
Голоси (з лісу).
Нас обійшли: рятуйся, хто здолав!
Всі кинулись, зникли. Степан з Тасею теж бігли за всіма; але скелі й дерева заступають їм вихід. їх розпачливі рухи. Темінь страшна: тільки ріжуть її блискавиці, та чорна печера починав світитись.
Степан
У пастці) А! Нас злапають.
Тася
Байдуже!
Укупі вдвох вмирати охвітніш!
Степан
Дай руку!
Тася
Ось! І на життя, й на страту!
Страшенний грім, блискавиця; з глибини печери вибухав полум'я,
і в йому з'являється якесь страшидло,
ЯВА V
Музика проводить появу страшидла; за ним співає юрба.
сів, мовби вив страшидло.
Страшидло
Я — злото;
Вся цнота
У дзвоні моїй;
І волю,
І долю,
І міць куплю ним!
Я — сила,
Могила
І волі, й життя;
Єдиний
Людині
Закон на буття!
Я — влада;
Все пада
Владарству до ніг;
Клейноди
Міцноти —
Ярмо та батіг!
Всі ваші
Натхнення
Й добутки наук
Мені — на зміцнення,
А вам —
Задля мук!
Грім — і все зникло; знов мур і двері. Останній куплет співається
ще раз і по зникненню картини.
ЯВА VI
Братковський сам.
Братковський
А, що се? Сон? Чи наяву все бачив?
Минуле знов вернулось?.. Ні, тюрма...
І ніч, і тьма... і ген совине око...
Ох, і який же лиховісний сон!
Страшидло! Бр-р-р!І Князь світу — темна
сила,
І все трощить... Невже ж знаття і світ,
Невже любов, братерське поєднання
Не перетнуть ту силу навісну,
Що ґвалтом скрізь гнітить і волю, й розум,
Грабуючи в тружденних щастя?.. HL
Не може буть, не може того статись!
Єсть правда там! (На небо). Творцеві вірю я!
Господь сей світ створив не на знущання,
Не на користь зажерливих катів,—
А на добро, на щастя всьому люду..,
Колись же ти бездольців захистиш
І виметеш озвірену мерзоту,—
Приіде-бо і царствіє твоєї
(Замислився богобійно).
Ах, і вона, моя зоря єдина,
Мов тут була; немовби ще луна
Між мурів сих її сріблистих голос,
Мов чую ще стис теплої руки.
Ой, тут ти, тут! І ранком я побачу
Тебе, мою незрівняну красу...
Як по тобі я занудивсь пекельно!
Коли б ся ніч пролинула мерщій!
ЯВА VII
Братковський, ксьондз і сторож.
Сторож входить із свічкою, ставить її на стіл; за ним ксьондз.
Сторож (набік).
Нещасний, ох! (Пішов за двері).
Ксьондз
Благословення й мир!
Чуваєш все? Не спиш?
Братковський
Велебний ксьондже,
Чим заслужив...
Ксьондз
Що я сюди прийшов?
Тим, що і ти, нещасний в'язень...
Братковський
Але
Я ж вам схизмат?
Перед святим отцем
Всі рівні ми — і вірні, і заблудлі.
Братковський
Так я ж себе й заблудлим не лічу,
І єгомосць даремне час прогаїть,
Коли мене задума навертать
На праведну великопанську віру.
Ксьондз
Я знаю, ти освічених думок
І Соці я науку поважаєш:
Вона ж жене ненатлий фанатизм,
(Продовження на наступній сторінці)