Не погойдать...
У а с я (цілує Степана).
Коханий, любий мій!
А придивись,— та то ж твоє обличчя:
І ніс такий, і брови, й вустоньки,
І весь оклад... та навіть і ухмилка
Твоя, твоя! Я тим його люблю
Ще запальніш; бо як тебе немає,
То на своє дивлюся немовля,
І в рисах тих вбачаю його батька,
Єдиную дружиноньку мою! (Обніма)*
Степан
Єдинеє ти щастя!
Т а с я (похопившись).
Добре щастя!
Базікаю, а в думку й не візьму,
Що чоловік спрацьований, голодний,—
Вечеряти б...
Степан
Та не турбуйсь: мені
Не хочеться і їсти,— все б дивився
На вас обох...
Та ся (порається).
Ха-ха! Обридли б так!..
Ти не вважай, що я б то не хазяйка:
У мене все готово,— я сама
Вже пораюсь, без наймичок і служок.
Ти тим здивуй...
Степан (скида жупан).
О серце дороге!
Але, на жаль, змозолиш рученята...
Тася
Ні, не на жаль: так треба, бо німі
Без діл слова; а ми повинні з людом
Зрівнятися у праці.. Приклад той
Підніме нас і нашу думку братства
Поширить враз...
Степан
Голівко золота!
Дивуюся й вклоняюсь твоїй силі:
Перемогла й надання родове!
Тася
Ой, не хвали, ще перехвалиш...
Степан
Зроду!
Тася (жартливо).
А все ж таки ти гребаєш... Не ймеш
Моїм рукам, смаку моєму віри...
А я і мед вварила...
Степан
Ну, давай,
Скуштуємо!..
Тася (подав на таці).
Тільки не гримай дуже,
Коли невлад!
Степан (сміється).
Я невпросимий...
Тася (налива в кубок).
Ой?!
Ну, пий... Куштуй! (Ставить кубок),
Степан (п'є).
Чудовий! Нектар а неба!
3 тобою — рай!
Тася (весело).
Як рада я!
Степан
А я
Не знаю й як! Без міри!
(Раптом обнімав жінку).
Тася
Ой, помалу,
Аж налякав! (Цілув його).
Ось і тобі ж! (Підлива).
Ну ж, пий!
Нам бог послав таке надмірне щастя,
Що аж боюсь...
Степан
Не бійсь!
Не зламлеться!
Тася (любує на нього. Пауза).
А справа як?
Степан
Росте, росте й перемагав темінь.
Прокинулась гордота у рабів:
Хай нам Палій подасть лиш гасло — разом
Ми почнемо святую боротьбу.
Тася
Коли б скоріші
Степан
Ще зачекати треба,
Поки на світ розвидниться.
Тася
Хіба ж
Напасники дадуть діждатись днини?
Степан
Б, сплять вони, вважаючи всіх нас
За немічне, якесь мізерне бидло...
Я маю вже палких товаришів,
Які думки громади розповсюдять
І сили всім бездольним насталять.
Тася
О, ти всьому і голова, і серце,
Моя пихо, моя гордото! Як
Тебе люблю, кохаю і молюся
Твоїй святій, проясненій душі!
Степан (обніма).
Ти — мій клейнод, твоя підмога — сила!
Тася
Тривай, либонь, прокинулось дитя. (Підбіга).
Степан (за нею).
Сміється? Гей, сюди давай хлопчину!..
Посадимо на ногу верхи...
Тася (нахилилась над колискою).
Стій!
Впорядимось... О, потягусі-гусі!
532
ЯВА XI
Ті ж і Остап.
Остап (вбіга).
Там ґвалт вчинивсь; накрили вже кількох...
Всі ждуть тебе... твоєї хочуть ради:
Чи утікать, ховатись по кутках,
Чи виступать проти катів?
Степан (стоїть хвилину, остовпівши).
Як зразу
Затемрився мій ясний день; знялась
Негадано розсатаніла буря
І все зносе!
Остап
Так краще почекать,—
Не побороть нам ворога тепера!
Степан
А тих, що вже узято до тюрми,
Лишити там на згубу?
Остап
Що ж ми вчиним?
Степан
А справу як? Втоптати у багно?
Остап
На час... поки своїх і сім'ї...
Степан (палко).
Сором
Про себе дбать, коли братів-борців
На терези положена вже доля!
Тася
Так, милий мій! Не буде щастя нам,
Коли наш брат конатиме в неволі...
Ти всіх будив, так будь же на чолі:
Іди туди, куди повинність кличе!
Степан
В твоїх очах горить вогонь святий,
В твоїх устах пророче слово чую...
Іду! Прощай... Але як ви самі
Зостанетесь серед лихої бурі?
Холоне кров... і серце замира..
Хто захистить?
Тася
Той, хто керує світом!
Йому дитя я доручу своє,
Сама ж піду, з тобою попліч стану...
Степан
Єдиная!
Остап
Орлице наша!
Степан
Ти
Розправила крило мені; внов чую
Одвагу а міць...
Тася
На бога уповай
І не тужи за нами: всі тепера
Одна сім'я, зневажена сім'я!
Остап
Сюди ідуть... Я чую брязкіт шабель...
То вороги!
Степан
Вперед! Не подавайсь!!
Зразу темрява; картина зникав, музика, що тропіки раніш почалась, проводить тривогу, бій барабана, ґвалт і лемент, а далі проводить, в тім же настрої, монолог Степана; а він уже устиг непримітно лягти знов на ліжко.
ЯВА XII
Братковський сам.
Братковський (схоплюється з ліжка, не прокидаючись, а ніби в забутті, в кошмарі). Держи!.. Тримай
двері!.. Ламають... Ой, упали!.. Стійте! (Кидається по хаті). Там дитя!.. Гей, собаки, бузувіри! На одного?.. її ж ва що?., На бога! Не руште!.. Мене... я винен... Ай! За косу тягнуть!.. Пробі!.. Об одвірок голова її вдарилась... Звірі...
Кров... несила... Ох, смерть!
При кінці монологу натикається на ліжко, падав головою вже до
акторів і стогне; потім помалу затихає; музика теж з бурної переходить в небесну гармонію і проводить монолог матері Степана
до появи коменданта.
ЯВА XIII
З'являється ніби на хмарах постать матері в'язня. Вона сходить 8 хмар і наближається до сина, кладе йому руку на чоло і промовляє під музику.
Мати
Настав твій час, мій сину дорогий,
І разом ти забудеш усі муки;
Натерпівся до станньої снаги
І натрудив свої мозольні руки...
Так відпочинь, голівку прихили
До матері незрадливого лона:
Тобі воно і там буде заслона,
Де богові складаються хвали...
Заспи ж, засни, позбудься того лиха,
Присплю тебе і приголублю стиха.
Не нарікай, що ламлеться життя,
Що мало втіх зажив на цьому світі,—
Ти вип'єш ківш завчасний забуття,
Не сплямивши ясного щастя й миті.
Не нарікай, що марно твої дні
Яскравою стягою промайнули:
Твоя любов розбуркала знебулих,
А смерть твоя скріпить ряди рясні,
Й замає стяг братерства, правди, волі...
Засни ж, спочинь,— ти потрудивсь доволі.
Хмари розходяться, і уявляється райська, чудова глибінь.
Дитя моє, коханий раю мій!
Все, що здолав, ти учинив, мій сину;
Тебе я в край надзоряний, ясний
На хмарах цих знесу до одпочину...
Звідтіль, з ясних незміряних глибінь,
На землю ми зорітимем щохвилі,
Болітимем за наших друзів милих,
Благатимем і щастя, й долі їм.,.
Засни ж, спочинь на материнім лоні,—
Настраждавсь ти в братерній оборонії
Барабан — і все вникав; внов тюремна стіна. У вікно раніше ще
світало, а тепер занявсь перший промінь.
ЯВА XIV
Ті ж і комендант, ксьондз, сторож та два вартових.
Сторож (увійшов).
Спить тихо які
(Одвертається а плачем).
Комендант зупинивсь нерішуче; два вартових стали на дверях; за дверима далі видко двох катів. Раптовий грій барабанів.
Братковський (схоплюється).
Що се? Зоря і ранок?!
Ксьондз
Мужайся!
(Показує на небо).
Там єсть милосердний суд,
А тут лихих не ублагаєш, сину!
Комендант
Готовсь! Прощайсь! Кати ждуть...
Братковський (притискав святе письмо до лона).
Боже мій!
(Скам'янів).
В двері з нелюдським лементом вривається пан і Тася і припадав до ніг в'язня.
Завіса