Братковський (з несамовитим палом; чути в го-
лосі сльози).
Свідкуй скоріш!.. Лобзай!.. А ви, катове,
Рвіть серце се!.. О, муки ваші всі —
Ніщо, ніщо перед таким стражданням!
Для чого я дожив сього часу?
Що станеться з тобою, Україно,
Коли тебе найкращії сини —
Ради страху, ради мамони — зрадять?
Над всім святим то регіт, глум...
Інстигатор (аж посинів, затупав ногами).
Мовчи!
(До свідка).
Чекаю я!
Свідок (ламає руки).
Не можу!.. Він безвинний!
Карай мене!
Інстигатор (скажено).
В заліза взять!
Сторож (бере свідка за руку).
В ту ж мить!
Разом виходять.
ЯВА III
Інстигатор, Братковський і комендант,
Інстигатор
Упертий ти!.. Завзятий, але щирий...
Одно лиш жаль, що впертість навісна...
(Пауза. Зміняв тон на м'який).
Кує нам зло... Ну, може, милосердя
Розтопить лід ворожої душі
Й тепло її огріє нас. (Коменданту).
Як в'язень
Себе тримав? Не ґвалтував?
Комендант
Ні, ні!
Був мовчазний та тихий...
Інстигатор
От і любо!
(Двозначно).
До завтрього лиш тут він... Певен я,
Що ранком жде його широка воля.
Як вільному — і страву, й все...
Комендант (зітхає).
Гаразд!
Інстигатор
За ласку цю, сподіюсь, пан оддячить?
( Підкреслює ).
Бажалося б нам другом пана мать,—
То є ще час...
Братковський (зрушено й радісно).
Пан інстигатор бачить
Всього мене: не криюсь я ні в чім
І не мінюсь... а за добро я вдячен.
Інстигатор
Подумай ще! Зваж ро-зу-мом!
Комендант (виразно, значно).
Змір-куй!!
Інстигатор з паперами, а комендант за ним виходять. Чути, як замикають засувом двері.
ЯВА IV
Братковський сам.
Братковський
Надію дав... Пророчить милосердя...
Все обіця — і волю, й втіху, й рай,
Щоб спокусить... Запроданців чимало...
Всіх знаджує і золото, і страх!
Напасник наш гнітить і душу, й розум,
Зневагою отруює борців,
І множаться перевертні... Що ж, дума
Й мене купить?..
(Пауза, Показує на двері).
Не зложиш ти ціни,
І всі твої спокуси розпадуться!
(Пройшовся).
Я їм на щось потрібен... і мене
Хотять вони пустить на волю... Може,
Щоб більш піймать зі мною? Байдуже!
Поборемось, аби тільки свобода!
Ох, солодко як слово це дзвенить!
Знов вільний рух... окрилені надії...
Сім'я моя... брати мої, народ...
ЯВА V
Братковський і сторож.
Сторож (приносить страву і малу шклянку вина).
Вечеря ось! (Відходить і журно погляда).
Братковський (оглянувши).
Ой-ой, які розкоші!
І каша, й борщ, печеня і вино!
Півроку був на хлібі та цибулі,
То й боязко цю страву поживать...
Що визнана ця ласка?
Сторож (одвертається з зітханням).
Милосердя...
Тут звичай є: хто покида тюрму,—
В останню ніч того вітають гойно...
Братковський (хутко).
Так в склепі цім моя остання ніч?
Сторож
Либонь, що так...
(Змахує рукою щось а вій).
Але я пану раджу,—
Не гребати бажанням їх...
Братковський (починав вечеряти).
О ні!
Бажання їх — шельмовство! Зроду-віку
Не зраджу я України!.. Ти сам,
Здається, наш по крові і по вірі?
Сторож
З Подолії.
Братковський
Я й думав, що земляк...
А тут давно?
Сторож
Та, може, літ за двадцять.
Приставили... несила...
Братковський
Але все ж
Ти не забув пі мови, ні родини?
І рідний край ти любиш?
Сторож
О, ще й як!
Одно тільки мені і сниться, завжди:
Веселий край — степи, гаї, садки,
Білесенькі та чепурні хатини,
Нив золотих хвилясті килими,
Ясні річки, окутані лугами,
Братерський люд, і мова голосна,
І чарівна та чула наша пісня...
Ох, любий край, дорожчий ти за все!
Братковський
Дідуню мій, коханий та хороший!
(Обніма).
Ох, цей віщуй (на серце) давно тебе пізнав,
Бо душі в нас коханням і прихилом
Одним горять... І як же радив ти —
Продати рай, від неньки одцуратись?
Сторож (замішаний).
Ох, боляче... Але життя... Хто зна...
Прикинутись... а потім... вже на волі
їх одурить... Бо вірить тим катам
Не можна, ні!
Братковський
Але ж оці всі пільги
Віщують...
Сторож
Ех! Не можу... Так, добро;
Але проте вірніше збутись ласки,
Приспать злодюг і в Київ утекти...
Я б сам поміг.
Братковський (кидається, обніма).
Мій голубе, спасибі!
Я й не гадав, щоб пильний вартовий
Мав золоте, прихильне, щире серце:
Ти все мовчав, на слово не вважав
І лиш проймав з-під сивих брів очима.
Сторож
Хотів усіх злобою ошукать,
Щоб виждать час, дать способи на втеки...
Ще не пора... Ех, лихо навісне...
Так зразу!.. Ох, як жалко тебе, пане!
Прикиньсь, молю,— і визволю... О, дай
Лиш час мені, відсунь пекельну хвилю...
Прикиньсь, згодись!
Братковський
Але того не варт...
Паскудитись не хочеться і словом...
Проте невже у них на думці смерть?
Сторож
Крий господи... може, й свобода,,.
Братковський (кладе йому на плечі руку).
Бачиш,
Як випустять, то я їм натякну,
Що їх думки зміркую на дозвіллі...
(П'є вино).
Ох, і вино ж! Аж стукнуло в чоло.
Ну, та й обід! По голоду — се учта
Крулевська,— ні, пишніша!
Сторож (хита головою).
Краще все ж...
На свій талан покластись...
Братковський
Друже любий!
Як визволюсь, і ти до нас спіши —
До плес ясних, до зор яскраво-тихих...
Моя сім'я тебе полюбить...
Сторож
Ох,
Прикиньсь поки...
Братковський (сміється).
Ти все своє, мій діду?
Сторож
Як прийде хто, то ніби здайсь... А то
Спочинь, засни й свою стражденну душу
На божий звол, на милость його вваж...
(Богобійно зложивши руки).
Дай, господи, яви незмірну ласку,
Ховай його від лиха!
(Забира хутко і хапливо посуд, щоб заховать свою сльозу).
Братковський (лишав собі шклянку a вином).
Діду, стій!
Вікно мені це відчини, благаю:
Я ж ґрат отих зубами не вгризу,
А лиш нап'юсь повітря...
Сторож (одхиливши вид).
Можна, заразі
(Одсовує чи одчиняв вікно і хутко виходить).
ЯВА VI
Братковський сам.
Братковськпй (приник до вікна, не надихається).
Як хороше! М'яке повітря... дух...
Життя струмком гарячим лине в перса,
їх втіхою колишньою сповня.
Ох, дихаю і не надхнусь... мов п'яний...
Весна, весна! Як красен божий світ,
Як сонечко відрадісно мигоче
І променем надію окриля!
Ген квіточка, і ластівка як жваво
Купається в повітрі, то зника:
Ох, вільно їй і весело в просторі!
Життя і рух!.. А тут могильний склеп...
Он — чорно як: яскраве пасмо світла
Не подола тут мороку... Труна!
Коли б на світ! Хоч би поглянуть зверху
На вулицю, на бідолашний люд,
Що від нужди, від праці аж зігнувся...
А б'ється все ж за знищене життя...
Хоче піднятись на ґратах вгору, але зривається — рука скалічена; пробув присунути стіл, але чув пісню і знов припадав до ґрат.
Хор за лаштунками зближається, дужча і поволі стиха.
Хор
Ой у полі два явори,
Третій зелененький;
Занедужав у дорозі
Козак молоденький.
Лежить козак під явором,
З силоньки знемігся;
Над ним коник вороненький
Тяжко засмутився...
Один собі, без дружини,
Без отця, без неньки...
Тільки cтеп його вкриває
Та крюки чорненькі.
Братковський (схиля голову на грати і слуха).
Натомлені, намучені з надсади,
А все-таки співають: горе й скрут
Дзвенять, гучать у звуках тих чудових...
Ох, як давно вже чув я рідний спів,—
Ще в матері покійної моєї...
Всі спогади, всі болещі душі
Прокинулись у серці і їдкою
Гризотою видавлюють сльозу...
(Втирав очі. Пауза).
Ріднесенька моя матусю! Сина
Лишила ти нести тяженний хрест,—
Сама ж давно спокоїлась в могилі...
Устань, поглянь, на що він перевівсь!
Чи схожий він на те хлоп'я веселе,
Якому ти співала все пісень
Палких, сумних? Якому ти змивала
Не раз, не два дрібними шовк волос,
Якого ти учила мужньо битись
З напасником, з гвалтовником лихим
За рідний люд, за правду і за волю...
Ну, от і бивсь, добився... (Гірко). Ха-ха-ха!
Меткий борець у путах, у темниці,
Знесилений, скалічений зовсім!
(Підходить до столу, сіда і схиля голову на сперті на стіл
руки. Пауза).
Хор (співа pianissimo)
Умер козак без дружини,
Без сестри, без брата,
Лиш зостались на поминки
Степові орлята.
А над трупом буйний вітер
Застогнав помалу,
Заплакав дощ, та хижий звір
Збігся на поталу...
Братковський (за першим куплетом підводе голову, а за другим знов підходить до вікна і приника до грат).
Умер... Один... без брата, без дружини;
На похорон злетілися орли;
Заголосив над трупом буйний вітер,
Та дрібен дощ зросив його слізьми...
І зникло все, чим трудне серце билось!
Так і мені... якеєсь пречуття
(Продовження на наступній сторінці)