ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
Степан Братковський — підчаший львівський; молодий ще, але жовтий, худий і знеможенпй; оброслий бородою, посивівшою строха. В арештанськім халаті; в'язень.
Інстигатор — тодішній осудник; остаркуватий, сивенький; жовчна і злобна фігура. Поляк.
Сторож — добрячий, сердешний дід, з сивими навислими бровами, а від того й з суворим виразом.
Бурграбя — замковий і тюремний комендант, середніх літ; поляк.
Ксьондз — худий і блідий.
Остап — товариш Степана; молодий.
Тася Братковська — жінка Степанова; у сні вона удав і
панну, і молодичку. У сні тільки вона жива, рум'яна, а так —
змарніла, бліда.
Мати Степана — тінь старої покійниці.
Голоси хлоп'ячі, чоловічі і жіночі.
Вартові.
Діється в місці Луцьку в 1702 році; за панування Польщі,
Картина 1
Середина тюремного покою. Направо від актора ліжко, соломою вкрите; наліво — широке і високе вікно з дрібними ґратами, які з тилу, а самі шибки вікна чимсь замазані — прозорі лиш верхні; просто — залізні двері а кругленьким вікном посередині. Стіни в покої чорні, облупані; павутиння торочками висить по стелі, З меблів — стіл за ліжком і табурет під вікном. На столі — кухоль води і окраєць хліба. Вечір. Сонце грав ще на верхніх шибках у вікні і по стелі; внизу сутінь.
ЯВА І
В'язень сам.
Степан Братковський (сидить на ліжку; ліва рука прикута йому до стіни ланцюгом; у правій він держить якийсь аркуш. Читав поволі).
"Належить він, ув'язаний при зброї,
Як зрадник злий, як бунтарів ватаг,
Тяжкій вині, а ще найтяжчій карі..."
(Говорить).
Обрехи й лжа! Не бунтарі ми, ні,
А вірні лиш сини свого народу!
Напасник — ти, наш вороже лихий!
Ти ґвалтом край осуджуєш в неволю
І нападом катуєш рідний люд,
Ламаючи і право наше, й волю...
"При зброї був"! Та сонного взяли,
А Тасю ще... мою дружину любу...
Ох, і згадать... холоне в жилах кров...
Де ж, де вона? Невже закатували?
(Пауза).
І хижий ґвалт зовуть іще судом?!
О моцарі, о двоязичні змії,
Ви мир кільцем гадючим обвили...
Де ж правда, де?!
(Сіпає рукою; залізо в'їдається ще більше, до крові).
Залізо в'їлось в рану,—
Так рви ж, шматуй нездатну руку сю,
Що й відплатить не зважилась катюзі!
Ай! А!!
(Пауза).
Ну, й кров... Коли ж останній час,
Коли кінець? Коли б вже швидше кара!
"Найтяжча"? Ха! Тортури приганя,
Щоб чули ми і смакували смертю!
(Пауза).
Все в голові змішалось, і думки
У цім льоху вільготнім розлетілись,
А серце — геть одубло... Тіло все
Скандзюбилось і нечуственним стало...
Минають дні і ночі у пітьмі,
І скільки їх пірнуло у безодню —
Не розберу: лист жовк, зривався з віт,
їх паморозь вбирала в срібні шати,
І знов на них пишав розкішний цвіт...
А я сиджу... прикутий, стражду тілом...
А в серці — гад... і душу рве нудьга...
Хоч би зирнуть на жінку, на дитину!
Що з ними там? Де друзі, де брати?
(Пауза).
Але над все — людське поспільне горе,—
Ярмо і бич голоти!.. Тяжко! Ох,
Як боляче! Як душу шарпа туга!
Знать, відати, що море сліз, крові
Геть поняло наш гордий дух і волю,
Принижену до рабства,— й но здолать
Відпомстити, а гнить на ланцюзі тут!
(Сіпав).
Шматуй, кривав!.. Коли б вже правий суд...
Ха-ха-ха-ха!
Брязкіт.
Ідуть?.. Сюди... До мене?!
ЯВА II
Ті ж, та інстигатор, комендант замковий, та сторож, та ще одна людина, яка ховається поза плечі.
Сторож відсовує насередину столик, подав інстигатору табурет і відходить до дверей; в руках у його ключі.
Інстигатор (озирає в'язня, що встав; розкладав на столі папери; по паузі).
Пан одібрав осудний лист?
Братковський (поглядав спокійно, трохи згорда).
Давно.
Інстигатор
У в'язня кров... Для чого ця жорстокість?
(До коменданта).
Знять кайдани!
Сторож кидається, здіймає.
Братковський (мовби до себе).
Як, знять? Що то за знак?
Інстигатор
Сподіванка на милосердя зверхнє.
І я прийшов його оповістить:
А коли пан по щирості відповідь
На запніи мої подасть, то вмить
З ції тюрми на світ він вийде вільним
В обіймища коханої сім'ї,
До вогнища...
Братковський (зрушений).
До кревних? Боже милий!
А чи живі ж жона і немовля?
Інстигатор
Живі, живі! Я випустив на волю.
Братковський
Жона... дитя... і воля! Ах, яка
Спокуса то!.. Мій пане... Бог відплате!
Тобі я все... Не скривджу словом,..
Інстигатор
Так,
Я віру йму; ми будемо друзями...
Братковський
Друзями? Ех!., що хоче пан?
Інстигатор
А ось:
Учинки злі, на котрих пана взято,
Ти визнаєш: несила їх зректись!
Братковський
І так, і ні! Помилки суть чималі.
(Показує на папір).
Тут зрадником зовусь я, бунтарем...
Хіба ж любить отчизну свою — зрада?
Хіба ж стоять за кревних — вчин лихий?
Та все ж мене учили навіть в школі,
Щоб не щадив за рідний люд життя!
Та сам Христос, розіп'ятий катами,
Прорік, що несть любові більш над ту,
Яка віддасть за друзі свою душу...
Інстигатор
А друзі хто?
Братковський (гордовито).
Ті, що й були... Чого ж
Любить своїх — тепера лиходійство?
Інстигатор
Де влада й міць — там мусить бути й рід.
За нами міць, так ми тепера й друзі.
(Дражливо).
Наш стан і меч — отчизна вам!
Братковський (усміхається гірко).
Ха-ха!
Так, знать, кулак — єдиний батько в світі,
Тяжке ярмо — єдина благодать.
(З більшим запалом).
Різки й канчук — єдиная святиня?!
І силі тій сліпій лишень молись?
А люд, братів, отчизну, навіть бога
Ваалу кинь під ноги?
Інстигатор (розлютовано тупав ногою).
Цить! Мовчи!!
Ти гордий зух! Запеклий суповстанець!
У! Я тебе!
Сратковський (спокійно).
Що ж, панська воля! Хтів
По щирості, чого бажав добродій...
Інстигатор
По щирості? Ти був за ватажка?
Братковський
Велика честь; ще ми не шикувались...
Інстигатор
Ще ні? А хто ж там керував?
Братковський
Усі!
Інстигатор (нетерпляче).
Ну, хто ж та хто?
Братковський
Товаришів не видам.
Інстигатор
Але ж у тім рятунок твій!
Братковський (гірко).
Невже?
В продайпості, у клятьболомстві, зраді?
Як йогомосць мене не поважа!
Іудою не був: за жодну ціну
Ні вірності, ні честі не продам.
Інстигатор
Коли життя, і смерть, і всі тортури
У тій ціні?
Братковський
Хоч пекло навіть все!
Інстигатор
Чого-чого, а пекла ти скуштуєш!
Нам відомо, що в зв'язку єси був
Із Іскрою, із Палієм-псявіром,
З Мазепою, з Москвою злитись хтів,
Підбурював все бидло...
Братковськпй (усміхається).
Коли звісно
Усее вам, то нічого й питать.
Інстигатор (скажено).
Ну, почекай! На кутні засмієшся,
Не те співать на дибі станеш ти
Чи на жару...
Братковський (а презирством).
Вельможний пан осудник
Шанує ж честь, і гонор, і повин...
Інстигатор
У шляхти-но!
Братковськпй
То нащо вам мерзота?
Хто здатен пак своїх братів продать,
То той і вас...
Інстигатор
О, певен я!.. Одначе
Нам треба знать, хто наші вороги...
(По паузі).
Щоб примирить з новим їх берлом...
Братковський
Пане!
І довгий час тих ран не заживить!
Інстигатор
Так думаєш?
(Встав і пройшовся. Далі підійшов і щось тихо шепоче коменданту, одвівши його вбік).
Упертий пес, звірюка!
Комендант
Схизмат лихий.
Інстигатор
Хоч би в однім попавсьі
(Хутко сідає; до в'язня).
Нам хтілося б, щоб всяк підданець наш
Припав чолом до стоп святого папи;
Не для того, що кращий наш костьол,
Бо бог єдин і віри всі хороші,
А для того, що релігійна різнь
Лиш появля злобу та свару в панстві,
І певність єсть лиш в одновірцях...
Братковський
Ні,
У ґвалті пак над вірою розрада...
І я прошу про віру залишить:
Коли братів, родини і отчизни
Не зраджу я, то віри вже й повік 1
1нстигатор
Ну й овшем. (Тихо). Ба, тварюка безнадійна!
Ти бунтував нарід, озбройно бивсь,
Коли взнли?
Братковський
Чи не в одній сорочці...
Інстигатор
Єсть свідок тут, що в'язневі ствердить.
Братковський
Запроданець?
Інстигатор
Ні, приятель найперший!
Братковський
Не може буть!
Інстигатор
Але напевно так!
(До свідка).
Одкрийся, пан, і вияви!
Свідок виступив і зараз змішався.
Братковський (сплеснув руками, глянувши).
Мій боже!
Остап? Мій друг? Надія наша вся?
Орел-козак? Палке, завзяте серце,
Величний ум... незрадлива душа...
І ти, і ти запродався? Чи зрікся
Святих думок?
Свідок за кожним словом проймається мукою.
Інстигатор (б'є по столу кулаком).
Ні слова!.. Ну, свідкуй!
(Продовження на наступній сторінці)