«Наркіс. Розмова про те: Пізнай Себе» Григорій Сковорода — сторінка 10

Читати онлайн діалог Григорія Сковороди «Наркіс. Розмова про те: Пізнай Себе»

A

    Слідуючи керівництву духа, пішли обоє всередину. Молодий не міг більше стерпіти глибокої тьми.

    "Ах, куди йдемо?"

    "Потерпи! Здається, чую людський голос".

    І справді, стало чутно шум людей, які веселяться.

    Наблизившись до дверей, почали стукати. Через шум нешвидко їм відчинили. Зайшли до просторої зали, освітленої лампадами. Тут їх прийняли як родичів, зробили учасниками бенкету. А жило там кілька землеробів із родинами.

    Відпочивши кілька днів у цих людинолюбних простаків, котрі шість днів святкували народження свого пана, спитали мандрівники у Конона, котрий був поміж них головою, як далеко живе їхній пан.

    "Він нас усім тим, що до веселості належить, наділяє, — сказав Конон, — одначе ми до нього в дім ніколи не ходимо, окрім наших пастухів, котрі йому вірніші за інших. Вони від нас носять йому поклони. Коли бажаєте, можете до нього піти. Він дивиться не на обличчя, а на серце. Вам назад повертатися не можна. Он двері! Вам не страшний буде шлях темного вертепу при смолоскипі. Господь із вами! Ходіть!"

    Сьомого дня при вході своєму в печеру, 1771 року опівночі, вступили чужоземці у путь Господню. На світанку почули хор, котрий співав: "Смертю смерть переміг..."

    Після співу раптом відчинилися двері. Зайшли в палац, ранковим світлом освітлений...

    Лука. Досить! Заспіваймо Богу Яковому нині! Починай співати твій псалом і веди хор, Памво! А ми за тобою, наскільки можливо.

    ХОР

    Памво. "Він сказав: "Пильнувати я буду дороги свої..."

    Лука. Здається, з цим віршем згідний цей: "Я сказав; "Зберегти закон твій..."52 Звідси видно, що Давидові дороги, які він має намір зберегти, і закон Божий — все це одне. Отже, другий вірш витлумачує перший.

    Антон. Трохи є сумніву в тому, що Давид назвав своїм те, що Боже є, а не його.

    Квадрат. Чому ж Давиду закону Божого не назвати своєю дорогою? Він-бо, шлях нечестивих залишивши, засвоїв і усиновив собі путь Божу.

    Антон. Не перечу. Однак ліпше, коли б третій вірш розв'язав сумнів, щоб тверде було в трьох тонах погодження.

    Лука. Чого ж сумніватися? Адже Давид і Бога своїм називає: "Частина моя ти є. Господи, ти мій, а закон твій є мій же"53. Він сказав: "Пильнувати я буду дороги свої..." — це те саме, що "Я сказав: "Зберегти закон твій.. ."Але для твого задоволення додам тобі і третій: "Путі мої я виповів, і почув він мене"54.

    Антон. Я і цим незадоволений. Цей вірш пояснюється таким: "Я сказав: "Виповів на себе беззаконня моє Господові"55. Отже, "путі свої виповів", тобто беззаконня своє, а не закон Божий. "І почув він мене", тобто: "І ти відпустив нечестя серця мого". Ці двоє в усьому поміж себе схожі. І як початок початком, так і кінець кінцем другого відкривається. Отже, трохи різняться ці два вірші: "Пильную я дороги свої", і "Зберегти закон твій". Коли б я сказав: "Пильную я дороги твої", то тоді була б досконаліша симфонія з таким: "Зберегти закон твій".

    Квадрат. Як же тепер бути? Слухай, Памво! Завів ти нас у безвихідь. Ти ж сам і виведи.

    Памво. Знаю. Маєте сумнів, що Давид як закон Божий називає "дорогою своєю", так і беззаконня називає своїм-таки. Не дивуйтеся. Одна наша для всіх є дорога, що веде у вічність, але дві в собі частини і два боки, начебто дві дороги, має: праву та ліву. Частина Господня веде нас до нього, а лівий бік — у тління. Цим боком Давид раніше йшов, але, роздивившись оману, каже: "Путі свої виповів і ти" та інше. Потім, вибравши добру частину, каже: "Пильнувати я буду дороги свої", отже, стану берегти цю добру частину, щоб мене мій язик не відвів від неї у тління. "Спокуси мене, Боже, і пізнаєш серце моє, а коли є шлях беззаконня в мені, тоді настав мене на путь вічний".

    Друг. Люб'язні друзі! Ви непогано на Давидову арфу забренькали і, мені здається, не порушили музики. Але згубили найпотрібніше, а саме: "Я сказав..."

    Антон. Це, здається, кожен розуміє.

    Друг. А мені ввижається, що начебто нема труднішого.

    Антон. Звісно, ти жартуєш.

    Друг. Аж ніяк! Святе Письмо подібне до ріки чи моря. Часто в тому місці глибина й самим ангельським очам ховається недоглядна, де зовні виглядає погано й просто. Зазначте, що Давид у багатьох місцях говорить "сказав", а після того вельми важливе йде, наприклад: "Сказав: "Нині почав..." тощо. "Сказав: "Потім народжується збереження закону". "Рече безумний у серці своїм"; в той-таки час іде розтління всіх починань. "Сказав: "Ти є Бог мій". Бачите, що мова є сім'ям та джерелом усьому добру та злу, а ви цю голову згубили. А ці добрі речі просить він у Бога ж. "Скажи душі моїй: "Спасіння твоє я є". "Господи, вуста мої відкрий.. ."А як послав слово своє і зцілив, тоді Давид усій будові своїй поклав основу. Як же ти, Антоне, кажеш, що кожен це розуміє? Чи тямиш ти, що таке є мова?

    Антон. Принаймні бачу людські вуста.

    Друг. Бог знає... "Приступить людина , і серце глибоко". Як же можеш бачити?

    Антон. Серце бачити не можу.

    Друг. Тоді не бачиш і вуст його. Забув ти вже те? "Глибоке є серце людині і людина також". Слухайте, люб'язні друзі! Заспівайте на Давидових гуслях. Викрийте його невігластво. Проженіть біса!.. Памво, зачинай!

    СИМФОНІЯ

    Памво. "Зігрійся, серце моє". "Говорив язиком моїм".

    Лука. "Дав ти веселощі серцю моєму".

    Квадрат. "Виллю серце моє, слово — добро, язик мій — тростина".

    Памво. "Порадіє язик твій правді твоїй".

    Квадрат. "Слово Господнє розпалить його".

    Лука. "Возвеселитися у веселощах язика твого".

    Памво. "Розпалиться серце моє і нутро моє".

    Лука. "Порадіють вуста мої і душа моя".

    Квадрат. "Тобі каже серце моє: "Господа знайду".

    Друг. Досить! Чи чуєш ти, Антоне, симфонію? Збагнув ти, що язик з вустами радіє, а серце говорить? Признайся ж із Сираховим сином, що "уста мудрих у серці їхньому". Але коли серця їхнього не бачиш, ні вуст їхніх, ні язика, ні слова вуст їхніх, ні мови також. Бачиш, яке важке слово; "Сказав".

    Антон. А зовнішні вуста та язик, що воно є?

    Друг. Занімій та мовчи! Чи не чув ти, що на цих гуслях не маємо співати для своєї землі, плоті та крові, а єдиному Господу і його язику, про який пишеться: "Земля забоїться і замовчить, коли ставатиме на суд Богу".

    Антон. Справді новий язик.

    Друг. Нова людина має і язик новий. Слухай, Памво! Заспівайте цій улюбленій нашій людині, солодкості й бажанню нашому. Але так співайте, щоб солодка була йому ваша хвала. Заспівайте розумом, не тільки голосом, що разить повітря. Новому нову пісню!

    СИМФОНІЯ

    Памво. "Співаю тобі в гуслях, святий Ізраїле".

    Лука. "Красний добротою більше синів людських".

    Квадрат. "Улюблені, як син єдинородний".

    Памво. "Через те помазав тебе. Боже, Бог твій".

    Лука. "Чесне ім'я його перед нами й живий буде".

    Квадрат. "Обновися, як орлина, юність твоя".

    Памво. "Жезла сили пошле тобі Господь з Сіону".

    Лука. "Що є людина, коли пам'ятаєш його?"

    Квадрат. "Людина й людина родилася".

    Памво. "Престол його, наче сонце".

    Лука. "Устань, усе спиш ти, Господи".

    Квадрат. "Десниця твоя візьме мене".

    Памво. "Не даси преподобному твоєму бачити зітління".

    Лука. "Ще-бо і плоть моя вселиться на упованні".

    Квадрат. "І літа твої не збідніють".

    Друг. Чи знаєш ти, Антоне, цього блаженного мужа? Він не вмирає, і плоть його не зітліває.

    Антон. Признаюся не знаю. А що знаю, ті всі вмирають і тліють.

    (Продовження на наступній сторінці)

    Інші твори автора