Це було моє переконання, але воно не збігалося з переконанням моїх друзів з обох воюючих таборів – багрянівців-бандерівців. Моя логіка на них не діяла. Для них більше промовляв шматок кабля (казали, що такою зброєю воювали бандерівці проти Дацька), ніж моя філософія. Розбити комусь носа (казали, що так постраждав котрийсь з бандерівців), вважалося більшим національним подвигом, ніж національна солідарність… Приказка "лихо з розуму" з’явилася не безпідставно, особливо, коли ці поняття переплутано.
Не переконаний, що мою статтю "Українські вісті" помістять.
Крім "Невільників фрази", почав писати, чи краще переробляти написане, "Сонце з заходу" – роман на тему боротьби в Закарпаттю. А як же з "Ост"-ом? Іноді треба міняти теми… На певний час. Для вісвіження думки.
Були з Танею в лісі, читав новопоявлену німецьку газету "Neue Zeitung". Починає поволі оживати нова німецька преса з дуже непевним виявом настроїв. Стільки років маршерувалося під певну команду і враз "вільний крок". Нечуване. Можна стратити крок взагалі.
Тікає швидко, безповоротно, порожній, зайвий час. Нічого нового, нічого цікавого…
Корнталь біля Штуттґарту
Но зла Юнона, cyчa дочка,
Розкудкудакалась, як квочка…
І. Котляревський
19 серпня. Бух, тарах і враз нове… Минуло ось п’ять днів і за цей час безліч іншого. Ціла подія. Довго це збиралося і враз є. Наш Старий Ульм розбито на дев’ять груп і розсипано по селах біля Штуттґарту по приватних квартирах. Ми залишили Ульм в суботу 17 липня, о годині першій, тягаровими автами УНРРИ. Слізне прощання з Льонзе, з Куницями, пакування, вантаження… Того ж дня, біля години п’ятої, прибули до містечка Корнталю біля Штуттґарту… Гарна місцевість, прекрасні родинні будиночки, нас 150 люда, розмістились по приватних мешканнях, у яких перед нами були поляки, що їх забрали і примістили в якихось казармах.
Кажуть, ми виграли. Спочатку звідсіль виселено власників німців і оселено поляків, тепер виселено поляків і оселено нас. Кажуть, ніби на бажання самих німців. Поляки не були дуже чемні з їх гарними будиночками і вони надіються, що ми будемо чемніші. Спробуємо виправдати їх довір’я.
Було з цим чимало непорозумінь, нас чомусь приписали до третьої групи переселенців, а ми хотіли до другої. Коли ж ми обстояли наші вимоги, виринула інша справа. Нам приділили мешкання, що видалось нам не відповідним. Нарешті і це полагоджено і ми маємо простору, з двома широкими вікнами кімнату першого поверху елегантного будинку зі збираними, але все таки меблями… З газовою кухнею і прекрасною ванною, яку маємо ділити з доктором Юрієм Стефанівським, який житиме на другій половині цього ж поверху, де матиме також свою лікарську амбуляторію. Верхній поверх цього особняка займають нам незнайомі, але інтелігентні і приємні люди, здається, зі Львова.
Це вже щось, далебі, як вдома, ціла оселя наші люди, багато нових, давніх і дуже давніх друзів, тут також наші куми Костюки з Тодьом, тут Варварови, тут Нитченки, тут Степаненки. Затишно, тихо, спокійно. Сідай і працюй.
Минулі дні багато чищення, розпаковування речей, вішання картин, розбираня пошти, якої не мав часу переглянути в Ульмі… І між тим, мій старий, давній, ще з Берліна двадцятих років, кореспондент Микола Селешко з Гановера, повідомляє, що:
"Новий шлях" має зв’язки з інж. Д. Андрієвським… Я вже через нього дістав був завдання зв’язатись з Вами. Бойкові також напишу, що зв’язок з Вами маю. Там, здається, перевидали "Волинь", або мають перекладати її на англійську мову. Точно не написали. Поза тим, "Волинь" перекладається на французьку мову і може бути видана в Бельгії. Ви обдумайте собі свої умови і передайте їх через мене. Рівночасно, передайте повновласти в тій справі інж. Андрієвському, (Ing. D. Andrrievsky, Bruxelles, 58 rue de l’Aquedlc), щоб заступав там Ваші інтереси. "Новий шлях" домагається другої частини Вашого "щоденника", щоб його видати окремою книжкою. З тими справами поспішайте і пишіть мені порученою поштою"…
Також лист від Романа Смаль-Стоцького. Повідомляє, що нас можуть скоро викликати до американського консуляту в Франкфурті…
Отаке. Це вже щось, як успіх…
Тим часом втома, ми гарно покупалися у ванні і йдемо до ліжка. Минулі ночі не багато і не міцно спалося.
20 серпня. На стінах "нашої" кімнати фотознімки мого рідного Дерманя, маємо також і картини з Києва, але не маємо до них рамок, тому вони спочивають у пакунках. Не знаємо, як довго протриває ця наша ідилія, поки що це либонь вперше, що ми потрапили в таборі в такі люксусові умови. Люди вселяються, розглядаються, порядкують, деякі щось шукають, деякі кудись їдуть, на вулиці скрізь наша мова, маємо також групу музикантів і там чути хтось вправляється на клярнеті. Ми з Танею думаємо завтра їхати до Льонзе і забрати решту наших речей, які там залишилися.
27 серпня. Не беру до рук нотатника, пишу "Щоденника" для "Нового шляху" в Канаді. Життєві умови першорядні, кімната розкішна… Мав деяку сутичку з начальством за Веретенченків, яких чомусь не хотіли вписати до нашої групи… Перед учора, в неділю, їздили з Танею до Штуттґарту, це всього двадцять хвилин їзди потягом, місто було, видно, гарне, але дощенту розбите. Кілька разів ходили на прохідку до лісу, тут також є гарний, трохи далі на околиці ліс… Але настрій недобрий. Неспокій, депресія. Все видається в чорних барвах… До Льонзе не їхали…
Вересень
5 вересня. Пишу і пишу, але не сюди… Та й не має чого писати. Сидимо спокійно, почуваємось добре, працюємо гаразд і, здається, все добре. Має бути перевірка статусу ДіПі наших таборян, але нам і це не страшне. Не признають нашого ДіПі то не признають, хоча маємо дані, що нам признають. Приїжджав Юрій Володимирович Шерех і нагадав мені, що існує також МУР. Багато, багато мови і вийшло також 2-ге число збірника МУРу, зі змістом:
Віктор Петров "Історіософічні етюди", Володимир Державин "Проблема клясицизму та систематика літературних стилів", Леонид Білецький "Камінний господар", драма Лесі Українки, Юрій Косач "Вільна українська література", Олександер Кульчицький "Казка у світовідчуванні дитини", Василь Витвицький "Наші завдання", С. Г. "Паноптикум нової французької літератури", І. К-ий "Чи проза в нашій прозі?", Улас Самчук "Відкритий лист до Д-ра Остапа Грицая", Ігор Костецький "Відкритий лист до доктора філософії та визначного майстра поезії Олеся Бабія". І поезії: Юрій Клен "Міста", Юрій Косач "Que sacrificio", Олекса Веретенченко "Пісня поколінь", Степан Риндик "Пророк", Леонид Лиман "Т. О." І хроніка.
Коли починалась остання велика війна, то польське радіо, таємничим голосом, подавало сигнали про налети німецького летунства: "Ля-Пу! Надходзі!…" Щось подібне можна сказати про цей наш збірник "МУРу". Надходзі. Надходить велика війна. І почав її пресловутий наш Гуляй-пільський батько, зі славного шляхетського герба родини Косачів, своєю грізною армадою з гремучими зміями, шипучими газами, тріскучими фразами з назвою "Вільна українська література".
Ой, та й дісталося там усім нам малим, недотепним, нешляхетним та грішним! Ой, та й дісталось! Розчесав вздовж і впоперек та розніс на шматочки добу нашого ґросмайстра Д. Донцова і саме за те, що той не робив так, як робив великий, мудрий, всезнаючий і всеобіймаючий, вездесущий і непомильний цей наш Катон.
Це не було для нас несподіванкою, ми чули цю ревеляцію на нашому з’їзді, але тоді це було в нашій тіснішій родині, в середовищі, яке проголосило, що "це мусить бути трибуна літературно-мистецької праці й дискусії, трибуна для всіх вільна й не обмежена апріорними доктринами", тож то тепер, це визивно виступає на форум де "вільну дискусію" розуміють аргументи "каблів" і традицією "Нашої боротьби" (Ульм), до яких, зрештою, належить і сам автор "вільної літератури", який, нещо так давно, зчинив нам цілу аварію тільки тому, що хтось там сказав про нього кілька не таких, як йому подобалось, слів.
На цьому також форумі десь там знаходиться і сам атакований творець "вісниківства", пресловутий наш Д. Донцов з цілою плеядою його "квадриґ" на чолі з моїм "дорогим і незамінимим другом" (дедикація на його фотокартці), Є. Маланюком, який, тобто Донцов, не належить ані до безборонних, ані, тим більше, толерантних. І розуміючи його логіку, він не буде зважати на наші "вільні трибуни і вільні дискусії", ані на склад редакції збірника "МУРу", а перенесе всю відповідальність на голову того самого МУРу, вважаючи його своєрідним зрадником ідеалів "вісниківства", до яких він був також причетним.
Отже, моя альтернатива ясна: боротьба не на життя, а на смерть, з Донцовим і його середовищем. Із-за Косача.
Що таке Косач і чи вартий він такої нашої жертви?
Пізнав це прізвище з ім’ям Юрій, зі сторінок "Літературно-наукового вісника" з року 1928-го, що виходив тоді у Львові і редагувався таки Донцовим. Трохи згодом, це прізвище звідти зникло, бо воно перемандрувало до таких "Нових шляхів", що виходили також там саме, але редагувалися Антоном Крушельницьким. Це був стрибок з націоналізму дірект в комунізм без пересідки, що мало намір скористатися з добрих гонорарів совєтського консуля, але потрапило у велику халепу, бо редактор "шляхів" Крушельницький виїхав в Україну, а там одразу на Соловки, тож то співробітник "шляхів" Косач дістався всього лиш до польської в’язниці в Луцьку (чи Ковлі?), і був обвинувачений за націоналізм і комунізм одночасно.
Трохи згодом, здається року 1932, цей лицар гарячого серця, зі своєю жінкою Тамарою, прибув до Праги і дуже намагався вернутися назад до Донцова і, пригадую, ми з Ольжичом, також намагалися, робити йому в тому протекцію, але наскільки один наш приятель був абсолютно безпринциповий, настільки другий був занадто принциповий, то з нашої інтервенції нічого не вийшло.
(Продовження на наступній сторінці)