Але перш, ніж вона буде видрукована і Ви матимете сатисфакцію (очевидно за незрозумілий і незвичний для Вас стиль "Наш Бор." ["Нашої боротьби" – У.С.], що до речі, більшовиків злостить ще в більшій мірі ніж роззлостила Вас), раніш ніж ми матимемо до діла з "каблями", на які Ви цілком слушно натякаєте і які стимулюєте й виправдуєте своєю статтею, та з Сі-ай-Сі, яке матиме в перший же день Вашу статтю в тисячі примірників як авторитетний матеріял проти "совєтчиків", "комуністів" і т.д., – раніше ніж все це станеться, я хочу дозволити собі, звернути Вашу увагу на слідуюче:
1) Як що Ви вважаєте за нормальне з етичного погляду виступати в легальній пресі проти нелегального видання, то наводьте повністю матеріял, проти якого стали на прю, щоб читач мав змогу сам переконатись і перевірити, чи Ви маєте рацію. Інакше бо все те виглядить на провокацію. Тим більше, що з кожної сотні читачів У. В. 99 напевно не читали того, проти чого Ви так переконливо і з таким мобілізуючим запалом виступаєте.
Я от перечитавши з позиції читача і приймаючи все Вами написане на віру (бо не вірити Самчукові не можна), бачу, що Самчук б’є алярм у всі дзвони перед страшною небезпекою – перед ворогами України, тими що поморили голодом укр. нарід, словом перед енкаведе, перед комуністами і т. д. І хоч Ви ніби не називаєте прямо про кого йде мова, але ті, хто дислокуватиме вашим "Документом", не потрібуватимуть Ваших уточнень. Благо, боротьба проти всього східного нині по всіх таборах, певною групою, йде саме по лінії боротьби з "комунізмом". За Ваш матеріял, чи Ваш авторитет, що приходить цим людцям на допомогу, вони Вам заплатять готівкою.
2) Чому Ви зумисне спрощуєте і шаржуте, говорите про "буржуїв", "про людоненависництво", про "братні симпатії" і т.д.? Де там все це вичитали? Навіщо це? Або Ваша небезпечна, але нам накидувана, трактовка про "американського робітника поневоленого інтернаціональним капіталізмом". Що це є і для чого? І для кого?
Я знаю, друже Уласе, що це Вами зроблено без спеціяльного бажання нацькувати на нас Сі-Ай-Сі, але від того суть справи не міняється, і я Вам скажу для чого і для кого це зроблено. Об’єктивно це зроблено для того, щоб урухомити проти нашого, без сумніву, чесного і без сумніву, більш патріотичного аніж деякі інші, руху щось більше аніж папір. Вдаючись для того до легальної преси.
3) Ви так розсипаєтесь епітетами і авторитетним шельмуванням і виставляєте певну політичну групу небезпечними дурачками і замаскованими большевиками, постає питання, – невже Ви справді так думаєте про людей, яких знаєте з близька?
Як що Ви думаєте так, – тоді вам і карти в руки і всі ваші шаржування, як і тенденція цілої статті, цілком правдиві. Але я не вірю, що Ви про нас так думаєте, не хочу вірити, бо поважаю Вас і вважав і вважаю за людину розумну і передову. Тоді для чого цей Ваш гріх?
4) Незаперечним є, що політична течія, проти якої Ви з таким запалом виступаєте, є течію найбільше непримиримою і найбільше небезпечною для большевизму. Це так же небезпечно, як і те, що більшість з нас висиділи довгі-довгі роки в тюрмах і застінках большевії, вівши боротьбу з тим большевизмом активно і набагато раніше, аніж навчилися надягати штанці ті, кого Ви мобілізуєте з "каблями" на боротьбу… Проти кого, п. Уласе?
5) І нарешті:
Вам дивовижний і дикий наш спосіб мислення (так само, як нам спосіб мислення людей вихованих на інших світоглядах), але Ви мусите пам’ятати, що ми не є люди випадкові, що ми лише частка тих сотень і сотень тисяч людей, передової мислячої інтелігенції цілої України, що так само мислять і з якими Ви мусите числитися, як з реальним фактом. І то українським фактом. Чи Ви піддаєте нас остракізмові? Вивішаєте?
Це вже пробували робити і то українці, вкупі з гештапо. Але які з того будуть жнива – покаже час.
Історія вимірються не годинами, а нація і її історична боротьба вимірюються не нашими емігрантськими маштабами, і буде визначати не нашою емігрантською ментальністю та дрібними груповими амбіціями й інтересами.
Ось ті кілька зауваг, що я їх мав на думці, крім всього іншого, про що мені прикро і сумно писати.
Поза тим, бажаю Вам успіхів і доброго гумору. З правдивою пошаною, І. Багряний…"
І до того дописка олівцем (лист писаний машиною):
Слово чести, п. Уласе! Прочитав я Вашу статтю і взяв мене жаль, ні – розпука. І це Ви найпередовіша людина нашого суспільства. А що ж можно сподіватися від пересічного обивателя, який вимірює інтереси нації інтересами своєї емігрантської шкури і українські голови розцінює на плитки чеколяди одержаної в Сі-Ай-Сі"…
Грізне, дуже грізне посланіє. Справді "розпучливе". На яке моя відповідь звучить:
"15.8.46. Милий Іване Павловичу!
Тон і зміст Вашого листа змушує мене Вас запевнити, що всі Ваші турботи в напрямку Вами зазначеному, є для мене новиною і я охоче здіймаю їх з Вашого сумління. Боюсь тільки, що це зробить за мене хтось інший і не моїми методами.
Прошу отже передати мою статтю через Гр. Ол. назад. Я збережу її, як доказ, що поможе Вам колись переконатися у чомусь, у чому Ви не можете (з чисто психологічних моментів) зробити зараз.
Я ніколи не був, ані донощиком, ані провокатором. Речі, про які пишу, чи говорю, переважно глибоко передумав, переболів, перечув. Не вірю, що вас там так думаючих, як ви, дуже багато. Зо всіх людей "звідти" де Ви, я покищо знаю тільки кількох, що так, як Ви, думають. Всі решта думають інакше. Я з ними часто погоджуюсь. Зрештою, навіть не перечусь з думками напр. Мітрінги, цитованими у одній статті. Але Ви мусите мені признати, що є там безліч дійсно фраз, які іншого сенсу, як тільки перестарілі і нічого незначучі фрази, не мають.
Щодо газети, як Ви кажете, що Ви зробите зо мною те чи інше, то дозволяю собі зазначити: Я думаю, що напр. Ви, як людина стороння, не маєте нічого там говорити. Я покищо там числюся, як редактор, і маю там виконувати свій обов’язок. Почекайте аж Ви мене заступите, що в скорому часі станеться, і тоді будете розпоряджатись, як Вам буде любо. Я уважаю, що в демократичній пресі можна писати багато більше, ніж в якій іншій. Ви ж уважаєте, що так бути не сміє. Робіть, як Вам краще. Я ж зо всім тим, що стоїть і що робиться поза У.В., ніяк не солідаризуюся і подбаю довести це до публічного відома. Я ще не так далеко "збанкротував". З правдивою пошаною…"
На цьому, розуміється, не кінець, а тільки початок… Мої остереження перед бурею в склянці води, залишилися зігноровані. "Наша боротьба" розгортала крила. У таборі Авґсбург, появилася ще одна "ліва" газета, не конче тотожна з "У-вістями", "Наша мета", редагована старим моїм, ще з празьких часів, знайомим, за політичними переконаннями, соціял-демократом, П. Котовичем. Ця, також партія, на чолі з нашим відомим політичним діячем, істориком і професором Опанасом Феденком, проявила вже деяку також "боротьбу" (щоб це була за партія без боротьби?), на терені хоч би нашого МУРу, на його другому зібранні в Авґсбурзі, на що гостро реагував Ю. Шерех і навіть погрожував, з приводу цього, залишити саме наше об’єднання.
Отже, буря в склянці води і що його робити? Писати. Не "Ост"-а, а листи. До "партії" Феденка, до редакції "Нашого життя".
"Дорогий Приятелю!, – писав мені у відповідь редактор "Нашого життя". – Мені було дуже приємно одержати від Вас листа, особливо тому, що Ви, з властивим Вам тактом, ліквідуєте деяке непорозуміння, яке на Конференції МУРу сталось між окремими членами й нечленами МУРу. Для мене, як мешканця Авґсбургу, такий конфлікт особливо був неприємний. Одначе думаю, що він вже ліквідований. Листа Вашого передав п. проф. Феденкові і, як зачуваю, він Вам вже відповів…"
Далі той лист казав, що "Наше життя" намагалося зробити все, щоб конференція випала, як найкраще, що там сподівалися мого приїзду і були розчаровані, що цього не сталося, що вони задумують видавати "Бібліотеку МУРу" і як перше видання, йде новеля Косача, а також надіються дістати щось від мене.
Отже, здавалось, бурю зтишено, все добре, гарно світить сонце і співають пташечки…
Коли враз, почали надходити алярмуючі вістки: "На редакцію газети "Наше життя" зроблено напад!". "Редакцію "Нашого життя" перебрали бандерівці!" "Шаян оголосив голодівку!". "Група письменників протестує!" Новий "Відкритий лист до Управи Спілки Письменників МУР", писаний сторчовим письмом В. Державина і підписаний Багряним, Державиним, Чапленком, Шаяном, Перським, Лиманом, Яр Славутичем, Орестом, Чорним, Білецьким.
Його ж, тобто "відкритого листа", опубліковано в "Українських вістях" ч. 37… Увага, увага!
"За останніх часів відбулись усім відомі випадки брутального порушення свободи слова управами певних таборів, а саме:
1) заборона продажу часопису "Наше життя" в таборі Вальгайм та інших,
2) заборона продажу часопису "Українські вісті" в таборі Зомме-Казерне (Авґсбург) та інших;
3) протизаконне, бо суперечне демократичному вирокові українського суду і пропозиції ЦПУЕ – захоплення редакції часопису "Наше життя" поліцією табору Зомме-Казерне (Авґсбург), за наказом тамтешньої таборової управи.
Оскільки статус Спілки Письменників МУР виголошує принцип свободи слова, вважаємо за конче потрібне, щоб Управа Спілки Письменників МУР, або недвозначно виявила своє ставлення до зазначених вище подій, або ж негайно скликала термінову конференцію (пленум) членів МУРу для ухвалення відповідних рішень.
Невідкладність тих рішень є тим більшою через те, що незаперечний факт активної участи в зазначених вище протизаконних і імморальних діях тяжко компромітує почесного члена МУРу п. В. Блавацького. Ульм, 15.9.1946".
(Продовження на наступній сторінці)