Розтривожений юнак тікав від жорстоких видовищ. Тоді знаходили його товариші-співаки десь на березі Неви. Одягши просту свитку, яку носив ще в Чорнухах, сидячи на камені, він грав тоскні мотиви на флейті. Приніс він ті мотиви з далеких рідних місць, і тут виливала їх скорботно флейта. Котилися сірими хвилями жалібні звуки аж до мурованих стін Петропавловської фортеці.
Болючі думи не давали спокою. Хотів залишити капелу і піти до Російської Академії наук в Петербурзі щоб пізнавати науку. Але безправне становите співаків царської капели не дозволяло здійснити наміри. Всіх співаків тримали в повній покорі, поводились з ними, як з кріпаками. Самолюбна, незалежна й нескорима вдача Сковороди не дозволяла йому бити чолом перед земляком Олексієм Розумовським.
Гнівний протест визрівав у думках юнака. Але змушений був коритися і примусово, разом з усіма придворними слугами, дивитися на нове видовище, що його організувала таємна канцелярія за наказом імператриці в 1743 році. Відбулась жорстокіша від попередньої екзекуція засуджених, яким інкриміновано було злочин змови проти Єлизавети Петрівни. Кілька місяців у таємній канцелярії, очолюваній генералом Ушаковим, велись допити і мордування осіб, які розголошували, ніби Єлизавета не має права на російський престол, бо юридично не може вважатися дочкою Петра Першого, як народжена ще до його одруження з Катериною.
До того ж Єлизавета раніше терпіла багато образ і принижень від гордівливих красунь — придворних Анни Іванівни. Таких образ декому імператриця не могла простити. Таємна канцелярія та сенат на своєму засіданні з участю найзначніших представників духівництва оголосили так звану "сентенцію", в якій ухвалено було трьох Лопухіних та Анну Бестужеву колесувати, відрізавши їм язики; четвертувати Івана Мошкова, Олександра Іібіна, Івана Путятіна; відрубати голови кільком особам, які чули крамольні розмови про імператрицю і не доносили про це. Єлизавета Петрівна в день екзекуції пом'якшила вирок, знявши смертне покарання та залишивши відрізування язиків, катування батогами і заслання. Екзекуція відбувалась прилюдно.
Григорія потрясла ця подія. На другий день під час молебня в придворній церкві він спостерігав з хорів, як урочисто-переможно увійшла імператриця з цілим почетом своїх прихильників, уквітчаних стьожками та орденами Олександра Невського, Андрія Первозванного. Поруч Єлизавети — Олексій Розумовський, груди якого сяяли позолотою орденів.
Збентежений подіями, Григорій не міг співати на цей раз у хорі, славословлячи царицю, за що одержав зауваження від регента, але нічого не відповів. Думка про втечу з придворної капели не покидала його.
Тікати, тікати без оглядки від цих видовищ, від церемоній, маскарадів, удаваної добродійності вельмож, підступних прислужників, фаворитів, ганебних підлесників, широкобородих катів, манірної знаті, продажних камергерів і всієї зграї, що присмокталась до великодержавного трону, за яким у темряві моральної нікчемності снуються ниті всенародного гноблення. Давно відома пісня про правду і кривду здавалася переконливою, як сповідь; самотньо награвав її на флейті.
Якою дорогою тепер здавалася юнакові задушевна пісня уярмленого народу. Вчувалися її мотиви, снилися дорогі місця з гнучкими тополями, теплим вітровінням, що пестить душу, вселяє надії, тамує сердечні болі. Полинути туди, ходити свіжою борозною, вдихаючи пахощі чорнозему і квітучих соняшників! Ой краю, мій краю! Моя святине, повита блакитними просторами й задумливим серпанком місячних ночей!..
Уявляв собі то тихі береги Многи, рідні Чорнухи, то Київську Академію, спудеїв-друзів, учених-педагогів. Склав собі план утечі. Наготував подорожню сакву, прощався з капелянами. Але друзі зупинили його, не радили цього робити, відвернули від небезпеки, розповівши про випадки покарання батогами та вириванням ніздрів біглим від царського двору особам.
Треба коритись, затиснувши серце. Знаходив прихильних до себе людей, однодумців. "Жребій мій з голяками",— до таких висновків приходив Сковорода. Продовжувати освіту, бути корисним для народу — в цьому бачив своє покликання. Не минав жодної нагоди довідуватись, що діється за стінами заснованої 1724 року Петром Першим Російської Академії наук. Це був зовсім новий науковий заклад. Часи біронівщини поклали на нього казенну печать. Але з падінням влади Бірона — Остермана — Мініха в академії загострились сутички нового із старим. Кілька років тяглась справа Шумахера — керівника академії, Біронового ставленика.
Незадовго до прибуття Сковороди в Петербург повернувся в столицю після закордонного навчання Михайло Ломоносов. Хоч доля не з'єднала в одному науковому закладі двох талановитих юнаків, але їх обох ріднив дух новаторства, ідеї просвітительства, матеріалістичні погляди на природу. Енергія, активна вдача, велика фізична сила Ломоносова дозволяли йому робити заколоти в академії, вступати навіть у бійку зі своїми противниками. Сковорода свої протестантські настрої викладав у роздумах, уболіваннях, благородстві гуманіста. "Пізнай самого себе" — цю давню філософську мудрість Сковорода тлумачив своєрідно, пов'язуючи її зі своєю сучасністю. Він знав проголошені Ломоносовим оди, в яких прославлялась імператриця Єлизавета. Ці оди захоплювали Григорія новаторством версифікації, хоч до славословного їхнього змісту він ставився критично. Його вражала бадьора тональність вірша, якою руйнувалася силабічна одноманітність, що сковувала навіть поетичну думку.
Какой приятный зефир веет И нову силу в чувства льет? Какая красота яснеет, Что всех умы к себе влечет? Мы славу дщери зрим Петровой, Зарей торжеств светящу новой.
Самолюбна імператриця наказувала дорогими оздобами оправляти присвячені їй оди і дарувала їх своїм прислужникам та прихильникам. Читалися вони й рядовими придворними. Набула поширення ода на прибуття з Голштинії Петра Федоровича, що його Єлизавета мала оголосити наслідником престолу, як онука Петра Першого. Григорію Сковороді чужим був дух урочистості. Але в оді він знаходив зерна історичної достовірності та життєвого оптимізму:
Дивися ныне вся вселснна Премудрым вышнего судьбам. Что от напастий злых спасенна Россия зрит конец бедам И что уже Елисавета Златые в ону вводит лета. Избавив от насильных рук... Красуются Петровы стены. Что к ним приходит внук..
Сковорода розумів, що цими одами Ломоносов досягав своєї мети, щоб мати підтримку в заходах оновлення академії. Тому радів Григорій, коли довідувався про перемоги вільнодумця. Захоплено він читав академічні видання, знайомився з повідомленнями про наукові відкриття.
При кожній можливості, добувши дозвіл від комендатури будинків царської прислуги та регента капели, Сковорода простував на стрілку Васильєвського острова до триповерхового будинку бібліотеки та кунсткамери, що вміщала в собі цікаві музейні експонати. Найкраще коротав дозвілля, знайомлячись з новинами тогочасних наук.
Серед учасників капели Григорій був найосвіченішим. його знання мов, історії, інтерес до літератури, музичне обдарування свідчили про великі здібності. Товариші поважали його за скромність і дружню приязнь та дотепне володіння численними афоризмами.
Велику насолоду одержував, коли іноді доводилось потрапляти на хори в залі, де давалися вистави французьких комедій. Але придворні беззмістовні розваги його дратували й обурювали.
Коли хтось прибував до царського двору з України, Григорій прагнув побачити, поговорити або ж хоч поглянути віддаля на прибулих. Віддаля довелося бачити й прибулу з Лемешів Наталку Розумиху з молодшим сином Кирилом. Нарядили Розумиху у великосвітське вбрання з гардеробу самої Єлизавети. Коли увійшла Розумиха в дзеркальний зал, то, незважаючи на свою шинкарську спритність, розгубилась — не пізнала себе в дзеркалі, уявила, що то йде сама цариця. Стала на коліна Розумиха і почала кланятись перед своїм віддзеркаленням.
Недовго перебувала в Зимовому палаці гостя з України. Одержавши щедрі нагороди, повернулась у Козелець, де на даровані їй кошти задумала будувати величним собор Різдва богородиці, красою якого потім буде захоплюватись сам Тарас Шевченко, відзначивши в повісті "Княгиня", що кожен "непременно полюбуется величественным храмом грациозной архитектуры Растреллевой. воздвигнутым Наталией Розумихою".
П'ятнадцятилітній Кирило Розум залишився в царському палаці, прибравши звання графа. Григорій Сковорода мав нагоду знайомства з Розумовським. Олексій Григорович зацікавився його здібностями, довідавшись про його вправи композитора. Покладений на ноти Сковородою канон "Воскресенія день", наповнений бадьорими, урочистими мотивами, викликав задоволення високих слухачів у придворній церкві. Олексій Розумовський хотів наблизити до себе Сковороду й прославити його. Але юнак скромно відмовився від всіх привілеїв серед капелян Про інше мріяв він, шукав самотності на березі Неви. Посилав у звуках флейти свою любов і печаль на Україну. Хотів би полинути туди в журавлиному ключі.
НА ДОВГИХ ПЕРЕГОНАХ
Співаки цікавились кожним земляком, що прибував до царського двору. Велись розмови про швидку кар'єру п'ятнадцятилітнього Кирила Розумовського. Імператриця зволила відрядити його для навчання за кордон під наглядом Прокоповичевого вихованця Теплова. Жвавий, кмітливий, веселий Кирило здавався Єлизаветі Петрівні гідним високої освіти. В цьому вона пересвідчилась, спостерігаючи його хвацьку верхову їзду та швидке оволодіння наукою фехтування. Для кар'єри молодого графа це добрі ознаки. За кордоном Кирило продовжував удосконалювати ці здібності й оволодів кількома мовами. Бентежило наставника Теплова лише те, що граф часто програвався у карти. Але для аристократів це не було вадою.
(Продовження на наступній сторінці)