Ці традиції використав і Сковорода. Засобом іносказань він полемічно загострює свої філософські трактати. А в байці моралізаторська частина переростає часом у цілу проповідь. Літературно завершені його байки увійшли в збірку під назвою "Басни Харьковскія". Тридцять байок у ній є значним надбанням художньої літератури. Форма сковородинської байки оригінальна і самобутня. Байкар то розгортає драматизовані конфлікти, то вдається до прийомів народного епосу, то надає слово іносказальним персонажам, показуючи змагання між ними. Часто ця розмова набуває вигляду суперечок, зіткнення протилежних поглядів. Гострі зіткнення у фабулі байки пов'язані з розгорнутими висновками, яким автор дає назву "Сила".
Байкарська творчість Сковороди розвивалась в ідейному руслі викривальної літератури просвітителів ХУІІТ ст., в якій письменники підносили дух громадянської гідності, чесності, засуджували чинопочитания, зловживання владою і силою, вельможне самодурство, паразитизм. Посиланнями на біблійні та античні джерела він вводить українську байку в широке коло літературних фактів. Пов'язуючи байку з класичною філософією, з естетичними вимогами своє! доби, Сковорода закликав до розумного життя, до вільнодумства. В умовах посиленого абсолютизму та класового гноблення його байки мали опозиційний сенс, відігравали виховну роль у суспільстві.
Великий життєвий досвід поет переносив у гостре слово. Його байка увібрала в себе характерні риси звичаїв, психічного складу народу, його турбот, уболівань і надій. У цьому жанрі зустрілися поет і філософ, педагог і спостережливий натураліст, історик і побутописець. Немарно він проніс десятки років свого життя мандрівними шляхами та роздоріжжями, навчившись розпізнавати і високі поривання людини, і обивательську обмеженість, короткозорість, егоїзм.
"Разумный человѣк знает, что охуждать, а безумный болтает без разбору". Щоб утвердити життєвість цієї істини, байкар імпровізує розмову двох Собак. Одна кидається на проїжджого, а друга утримується від такої безрозсудної поведінки ("Собаки").
"Сердце и нравы человеческіи, кто он таков, свидетельствовать должны, а не внѣшніи качества. Древо от плодов познавается". Щоб надати силу цьому афоризму, банкир створює картину озера з жабами. Ворона намагається квакати, змагаючись з пожильцями озера. Вона вважає й щебетання Чижа теж жаб'ячою розвагою.
"Многіи без природы изрядны и дѣла зачинают, но худо кончат". Байкар надає слово Жайворонкам для підтвердження таких висновків. Молодий Жайворонок, побачивши, як з гуркотом черепаха упала з гори на камінь, висловив здогад, що то сів орел — "птица всѣх страшие и силнѣе". Але на це старий Жайворонок відповів:
"Не то орел, что высоко лѣтаст. Но то, что лѣгко сѣдает".
Скромність є ознакою духовного благородства. Розмова Чижа і Щиглика завершується в одноіменній байці приповідкою:
Лучше мнѣ сухар з водою, Нежели сахар з бідою.
Великий гуманіст поєднав етичні принципи з вимогами естетичними. У його байках постають найрізноманітніші образи як втілення цих принципів. Розмова Крота і Лін-кса ("Крот и Липке") супроводжується розгорнутими висновками, в яких поставлено філософські проблеми про закономірності та суперечності суспільного і особистого життя. Провідна думка всіх цих суджень визначається афористичним твердженням: "Если в богатствѣ есть, чего в пищетѣ нѣт, справся — и сыщеш в нищетѣ, чего в богатствѣ нѣт". Цю істину байкар підносить на основі багатьох спостережень філософсько-етичного значення: "ВѢк и вѣк, страна и страна, народ и народ, город и село, юность и старость, болѣзнь и здоровя, смерть и жизнь, ночь и день, зима и лѣто — каждая стать, пол, и возраст, и всякая тварь имѣет собственный свои выгоды. Но слѣпая глупость и глупое невѣріе сего не разумѣет..."
Народну мудрість, власні спостереження Сковорода в байках підтверджує посиланнями па великих мислителів— Платона, Сократа, Езопа, Арістотеля, Епікура, Ці-церона, "етарика Катона". Цілий філософський трактат додає він до фабульної частини байки "Пчела и Шершень". Тут Сковорода виявляє свою ерудицію мислителя: "И нѣт радостнѣе, как жить по натурѣ. Сладок здѣсь труд тѣлесный, терпенье тѣла и самая смерть его тогда, когда душа, владычица его, сродным услаждается дѣлом. Или так жить, или должно умерѣть. Старик Катон чем мудр и щаслив? Не изобиліем, ни чином,— тѣм, что послѣдует натурѣ, как видно в Ціцероновой книжечкѣ "О старости"... О сем-то естествѣ сказал древній Епікур сліду ющее: "Благодареніе блаженной натурѣ за то, что нужное здѣлала не трудным, а трудное ненужным".
Такими посиланнями, зокрема на античного філософа-матеріаліста Епікура, байка "Пчела и Шершень" ставиться в ряд творів, що набули світового визнання. В ній порушена важлива тема трудового життя і паразитизму.
Шершень зухвало ставиться до Бджоли, зневажаючи її за трудолюбство. Але Бджола, називаючи дурнем "господина совѣтника", не бере за приклад паразитичне життя тих, хто "воровски добывает мед". З цієї суперечки напрошуються висновки: "Шершень єсть образ людей, живущих хищеніем чуждаго и рожденных на то одно, чтоб ѣсть, пить и протч. А пчела есть герб мудраго человѣка, в сродном дѣлѣ трудящегося". Сюжет цієї байки поширений у творчості просвітителів XVIII ст. Сумароков у притчі "Жуки и Пчелы" відзначав, що "невежи Жуки вползли в науки", і робив висновки: "Они работают, а вы их труд ядите". Ці слова переніс Новиков як епіграф до сатиричного журналу "Трутень". Сковорода, осмислюючи ці важливі факти, пов'язав свою байку з світовою літературою.
Даючи оцінку явищам, що об'єктивно мають широке суспільне значення, Сковорода заплямовує неуцтво, самохвальство. "Вот точные граки Езоиовы, одѣвающіеся в чужое перья. Из таковых сошитое жительство подобное судну, в котором Ѣхали морем одѣтыи по-человѣчому обезьяны, а ни одна править не умѣла. Если кто просвѣщепное око имѣет, коликое множество видит сих ослов, одѣтых в львиную кожу!" Такі висновки супроводжують фабулу байки "Оленина и Кабан", в якій під одежею іносказання криється істина про тупоумство і зазнайство "пожалованных" Баранів. Перед Оленицею самохвал погордо пишається: "Почему ты меня называет Кабаном? РазвѢ не знаєш, что я пожалован Бараном. В сем имѣю патент, и что род мой происходит от самых благородных бобров, а вмѣсто епанчи для характера ношу в публикѣ содраную с овцы кожу". Такий закид вельможам, що добували "пожалования" в графи, князі та одержували нагороди не за заслуги і розум, а за чинопочитания, прислужництво, удавану освіту та фаворитські послуїи, що було особливо поширено при царюванні Катерини II. Сковороду особливо бентежило те, що імператорські "пожалования" поширювались на Україні. Не випадково байку "Оленица и Кабан" він закінчує словами: "Есть в Малороссии пословица: "Далеко свинья от коня".
Дружба, чесні взаємини є достоїнством громадянина. "Можно ли выпросить дружбу? Надобно родится к ней",—зауважує Соловей в байці "Соловей, Жаворонок, Дрозд". Висновки цієї байки підтверджуються прислів'ям: "Носится и в Малороссии пословица: "Не имей ста рублей, как одного друга".
У дружбі, в природному житті, в простоті, в корисній "сродной" праці людина добуває собі щастя. "Древо от плодов познавается" — такий висновок з байки "Ворона и Чиж". Ідея "сродності" — праці за покликанням, за здібностями — підноситься в байках "Колеса часовій", "Орел и Сорока", "ДвѢ Курицы", "Оселка и Нож", "ДвѢ цѣнныи камушки: Алмаз и Смарагд", "Собака и Кобыла", "Нетопыр и два птенца — Горлицын и Голубинин", "Верблюд и Олень", "Кукушка и Косик", "Навоз и Алмаз". Сюжети них байок супроводяться афористичними висновками: "По разным природным склонностям и путь житія разный", "Наука и привычка есть то же. Она не в знании живет, но в дѣланіи. ВѢдѣніе без дѣла есть мученьем, а дѣло — без природы", "Глупый ищет мѣста, а разумного и в углу видно", "Природа есть вѣчный источник охоты", "Опыт есть отец искусству, вѣдѣнню и привычке", "Щаслив, кто сопряг сродную себѣ частную должность с общею".
Написані в розквіті творчих сил письменника байки своїм змістом невіддільні від виношуваних ним довгі роки філософських роздумів. Тісно пов'язаний з байками філософський діалог Сковороди "Пря бѣсу со Варсавою" ("Варсава", єврейською мовою — "син Сави"). Даймон (біс) докоряє Варсаві за написання байок:
"Даймон. Ты ли написал ЗО притчей и дарил оныя Афанасію Панкову?
Варсава. Воистину такое есть. Сей есть друг Варсаві. Даймон. Помниш ли єдину от них, в коей бесѣдует Буфон со Змією, обновившею юность?
Варсава. Помню. Я оную притчу увѣнчал толкованіем таковым:
Чем большее добро, Тѣм большим то трудом Отраженно, как рвом.
Даймон. А-а, новый архитектоні Нынѣ-то ты мні впал в пруг-ло".
Біс вимагає від автора байок прийняти каяття і не бути творцем "догматов новых". Варсава пробує сперечатися з Даймоном. "Мнѣ надлежит и на тебе ополчатся",— говорить він. У сперечанні Варсава перемагає своєю мудрістю Даймона, змушує його визнати: "О, діавол да станет одесную тебе! Толь помрачаеши мнѣ ум". Останні слова Варсави: "У нас полза со красотою, красота же с ползою нераздѣлна. Сія благодвоеобразна, и мати и діва, и дѣвствует и раждает єдину дщерь".
(Продовження на наступній сторінці)