«То не грім стугонить...» Никанор Онацький

Читати онлайн вірш Никанора Онацького «То не грім стугонить...»

A- A+ A A1 A2 A3

То не грім стугонить
І не вихор шумить
У безкрайому полі.

То я мчусь на коні,
В блискавичнім вогні
Із неволі до волі.

Дикий кінь вороний,
Як той змій степовий,
Розпустив свою гриву.

І хутчій за орла
Він летить, як стріла,
Без угаву й уриву.

Летимо у той край,
Що здається за рай,
У країну свободи:

Де немає мечів,
Де нема палачів,
Де щасливі народи.

Через ріки і ліс
Мене кінь переніс.
Перескочили й море.

Та куди б не зайшли,
Ми усюди знайшли
Лише рабство та горе.

І мій кінь зупинивсь,
Навкруги подививсь,
Землю б’є копитами:

– Що робить, що казать!
Чи ще далі скакать,
Чи лишатись рабами!

– Якщо бути рабом,
Краще смерть нам обом
Чи в пустелі, чи в полі.

Що нас жде – не минать,
Все одно – помирать.
Так помрем же на волі!

І помчався мій кінь,
Наче блискавки тінь,
Через гори і скелі —

Або волю знайти,
Або прахом лягти
У безлюдній пустелі.