«Конають дні...» Никанор Онацький

Читати онлайн вірш Никанора Онацького «Конають дні...»

A- A+ A A1 A2 A3

Конають дні…Довгі, сірі,
одноманітні. Нудні…
Сьогодні, як учора, завтра,
Як сьогодні…І так без кінця…

За моїми мурами широко
розляглося широке місто,
камінь, бетон і залізо
то там, то тут.

У небо встромилися
високі чорні димарі
з розпатланими
сизими чубами.

А там… далеко, далеко –
за дахами й димарями видно поле
широке, без краю, а над ним,
як сіра ковдра, повисло небо.

Ревуть гудки, вигукують
паровози, гудуть авто,
повітря розтинають літаки,
але людей мені не видно.

Знаю: як комахи, вони густо
запруджують вулиці, вокзали, вагони,
ударно працюють на фабриках і заводах,
але мені їх не видно. Не видно…

Сірий бетон та кам’яні
Громади сховали їх у своїх
глибоких пащах. Дахи закрили
вулиці, проулки, майдани.

Велике місто безлюдне,
мертве, як пустеля.
Ні, як велике гробовище,
великими кам’яними надгробками.