Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й ні.
3-й ш в е ц ь . А правда, тепер у семінарському найкращі баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси заснаділи, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчі баси в семінарії. Там один Орест стане за десять братських басів.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно він був у гостях в мого хазяїна і так співав, що наш хазяїн трохи не здурів, аж на стіну ліз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у міщанському хорі. У Йоньки Шелихвіста така басюра, що ні одна бочка з ним не справиться.
В с і. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдіть до нас співати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так і полечу оце на гору людям на сміх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, підождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дівчата ходять по воду, сюди виходять пісень послухати. Коли б вдалося хоч натішитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тоді годі тобі, Свириде Йвановичу, до дівчат липнути! Євфроси-на, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж ті пазури в золоті! А тут доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так і посипляться карбованці. Тоді я позакидаю свої бритви ік чортовому батькові через голову в Дніпро та й буду купцем. Але ж О л е н к а, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядіти, хоч подивитись! (Ходить взад і вперед.)
Х о р (співає).
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що мені горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу...
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цім камені,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпіти велику муку,
А чи не скаже: дай мені руку!
ВИХІД 3
Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й і О л е н к а.
Через сцену переходять дівчата з відрами; деякі зостаються й слухають х о р, балакаючи.
З гори сходять кілька хлопців і пристають до їх. О л е н к а виходить з відрами і стає.
О л е н к а. Як гарно співають хлопці! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тією біганиною нема мені цілісінький день просвітку. Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горі та співає? Боже мій милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що він на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядівши Оленку). Вона йде з відрами! Вона! (Підходить.) Добривечір вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється і подає руку.)
О л е н к а (засоромившись). Доброго здоров'я! (Подає йому руку.) Ой, не давіть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мій! Серце моє трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу. (Хоче взяти відра.)
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли відра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нічого; тут ніхто не бачить. Для вас я готовий не тільки що відра нести, для вас я переніс би усю криницю до вашої хати.
О л е н к а (спокійно). Не треба мені вашої помочі. Донесу й сама, як здужатиму...
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий ціле Дніпро перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесіть для своєї Євфросини. Таких помагачів мені не треба. (Одходить з відрами.}
Г о с т р о х в о с т и й. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали...
О л е н к а. Я нічого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдіть собі до своєї Євфросини або до тих баришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бідної, не зачіпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Ті всі баришні не варті однієї вашої брови. Ви найкраща панна на всі Кожум'яки. Вам нема тут рівні на цілий Київ.
О л е н к а. Яка я панна! От Є в ф р о с и н а , то панна: вона убирається в шовкові сукні; їй мати купила золоті сережки; в неї на голові півпуда кіс. Ото так панна! Ви з мене смієтесь. Йдіть собі до Євфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, які ви гарні, яке у вас гарне личко, які очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам ніхто не казав в вічі, що ви гарні?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. І хто вам наговорив оце? Божусь вам і присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю і більше нікого не буду любити!
О л е н к а (тихо). Боже мій! А що, як він правду каже? Я аж умліваю. (голосно,) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла віри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вірите?
О л е н к а мовчить і задумується.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?
О л е н к а думає.
Нехай мене кожум'яцькі собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дійшов, щоб моя цилюрня згоріла цієї ночі, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вірите?
О л е н к а (тихо до себе). Боже мій, який він гарний! Я ще зроду не бачила нікого такого гарного, одколи бігаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бідне! Не вдержишся ти в грудях.
Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вірите?
О л е н к а. Я рада б вірити, та ви дуже розумні, як усі кажуть, а я дуже бідна й проста. Коли б я була багата, я б вам повірила.
Г о с т р о х в о с т и й. Навіщо вам те дороге убрання, коли ваші очі, ваші брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матері сюди хоч щовечора. Добре?
О л е н к а. Як моя мати довідаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втікати.
Г о с т р о х в о с т и й. То скажіть своїй матері, що я буду сватати вас, що я буду женитись із вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всі боки,)
О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хіба ж я вам рівня?
Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце моє! (обнімає її,) Я впаду отут серед шляху перед тобою на коліна, бо я люблю тебе.
О л е н к а (кладе йому руки на плечі і припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нікого так не любила.
ВИХІД 4
О л е н к а, С в и р и д І в а н о в и ч і Г о р п и н а К о р н і ї в н а.
Г о р п и н а (шукає когось і придивляється до Оленки і Гострохвостого), Невже ж се моя О л е н к а обнімається і цілується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? Та це Свирид Іванович! Та це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподівалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш із ним серед улиці? (Присікується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобі вже з хлопцями цілуватись!
Г о с т р о х в о с т и й. От і не обсохло. зовсім вже обсохло!
Г о р п и н а (соваючи кулак під самий ніс Оленці). Постривай же ти, погана дівчино! Я тобі дома обірву оті патли на голові! Бери відра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб і твого духу тут ніколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; О л е н к а одходить з відрами й плаче.)
ВИХІД 5
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Мені здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсім не приходиться...
Г о р п и н а. Цить, бо я тобі очі видеру! (Показує нігті.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Він думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бідними! То це ті великорозумні, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Є в ф р о с и н а ! Я за свою дочку готова очі видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Є в ф р о с и н а почує. (голосно.) Горпино Корніївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче утекти.)
Г о р п и н а (доганяє, хапає його руками і кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небі! Не пущу! Дай мені одвіт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пручається. Г о р п и н а кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Ґвалт! Ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бісова баба так, що розбудить всю улицю. (г о л о с— но.) Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть! Я чесний чоловік! Я зроблю все, що ви скажете!
Г о р п и н а (кричить ще дужче). Поліція! В поліцію його! Я знаю вас, паничиків! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бідних дівчат. Ой боже! Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибігла до сього проклятого брехуна, що вміє тільки по-письменному брехати. Ой, згубив же він мою єдину дитину! (Плаче.)
Г о с т р о х в о с т и й. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам і присягаюсь, Горпино Корніївно, що вперве! Ви думаєте, що і в мене таки душі немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с і. печорські святі, нехай мене покриє лаврський великий дзвін, коли я брешу!
(Продовження на наступній сторінці)