Г о р п и н а. А хіба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той індик перед смертю?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла Явдоху! Скажіть іще Вівде. Коли б іще дочка не навернулась.
Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибі їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тітка перекупка! Свій хліб їм, не крадений.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Воно, бач, сестро, не те.
Г о р п и н а. Не те; а чоловіка скубеш за чуприну, як і я свого покійного Скавику скубла. Ви своїй Євфросині не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових віників.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корніївно, що інше.
Г о р п и н а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б'є кулак об кулак.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)
Г о р п и н а. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів.
С и д і р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав під ваш очіпок? А може, й є?
Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі, сестро, годі. Хіба ж ти не знаєш, що мій старий вередує?
Г о р п и н а. Скубла вас жінка, та чортзна по-колишньому.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує. (Приспівує.)
Г о р п и н а (приспівує). Шеретує, обернеться й поцілує. Таке лиш по чарці! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що...
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слизький: так і лізе сам з рота. (Показує.)
Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум'яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.
Г о р п и н а. Тільки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хаті, то я б їй патли обскубла.
Дзвонять до церкви.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечерні дзвонять? Піду ж я поможу дякові співати. (Встає.)
Г о р п и н а. Вже таки й поможете дякові. Сідайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, і час заміж, та все якісь недоладні люди трапляються: то негарні, то без грошей, хоч і гарні, то не дуже розумні. Зовсім не до пари моїй Євфросині.
Г о р п и н а. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.
Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Мені не йти за його заміж.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю і нічогісінько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: він знається не тільки з семінарськими басами, але навіть з митрополичими.
Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Не скажу, нехай кортить.
Знов дзвонять до церкви.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! Їй-богу, втеряю вечерню. (Бере шапку і йде. Горпина його доганяє й тягне до стола.)
Г о р п и н а. І годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра табака, якась не проста, заморська, то він біжить нюхнути з дякової табатирки.
Г о р п и н а. Знайшов добро. Сідайте-бо та побалакаємо, та вип'ємо по чарці. (Тягне його й садовить.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мої кістки тріщать.
Г о р п и н а. Химко!
Входить Химка.
ВИХІД 6
Т і с а м і й Х и м к а.
Г о р п и н а. Побіжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїнові на один нюх табаки.
Х и м к а. Чого? Табаки? Хіба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бігала, та ще й до церкви! Вже ці тітка вигадають! (Виходить.)
ВИХІД 7
Т і с а м і без Химки і Є в ф р о с и н а.
Є в ф р о с и н а (входить в світлицю. Побачивши Горпину, йде до неї і гордо вітається). Добривечір, тітко! Це ви до нас в гості?
Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гості прийшла.
Є в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?
Г о р п и н а. Певно, купила матері московську бурульку.
Є в ф р о с и н а. (розвірчує папір й виймає очіпок з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову; мати одхиляється.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи годиться ж мені на старість убиратися в очіпок, та ще з червоними стрічками?
Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сивої коси.
Є в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту міщанську хустку з ріжками та вберіться в чепчик.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ходила з ріжками замолоду, ходитиму й на старості літ.
Є в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не прості люди. Їй-богу, візьму ножниці та постинаю ті капосні ріжки вам і тітці.
Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матері. Ріжте, небого, матері, а тітки не зачіпайте.
Є в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що ж то скажуть мої товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансіоні, як часом котра ненароком загляне до нас? (Тихо.) Що то скаже він, як прийде та знов побачить на матері оті ріжки? Він же сміявся з тих ріжків мені в вічі!
Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очіпок хоч на час. (Надіває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує.) А що? Чи не пані ж з мене вийшла? Дивіться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оці червонясті стрічки мені до лиця?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня заміж, їй же богу, хоч сьогодня.
Г о р п и н а. А брови як чорніють при цих капосних стрічках. Бий тебе коцюба! На двадцять років помолодшала. Тепер я неначе і кругом пані. Загляну хоч у вікно, може, на мене задивиться який кожум'яцький прудивус. (Заглядає в вікно.) Ото шкода! Нікогісінько нема на улиці, тільки дурна телиця витріщила на мене очі. Химко! Химко!
Входить Х и м к а.
ВИХІД 8
Т і с а м і й Х и м к а.
Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно мені в цих стрічках?
Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.) Господи прости, як та потороча. (голосно.) Вже, господи, що не вигадають оця тітка, то все півтора людського. (Сміється.) Нема часу дивитись.
Г о р п и н а. І цур йому! Нагрішила повнісіньку хату, хоч зараз іди до попа та й сповідайся.
Х и м к а виходить.
ВИХІД 9
Т і с а м і без Химки.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, і справді треба щодня сповідатись.
Є в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чіпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.
Г о р п и н а. В гнилих яблуках... Цілували мої руки кращі уста, ніж ті, що ваші ручки будуть цілувати.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує! (Приспівує.)
Є в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанія! (Тихо.) Що, як він навернеться в хату та побачить оцю всю кумедію?
Г о р п и н а. Вже яка є кумпанія, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Підіть лишень, небого, в пекарню та подивіться, чи не закипів самовар, та напійте тітку чаєм.
Є в ф р о с и н а. Авжеж, і з місця не рушу. Заходжусь оце бігати до пекарні!
Г о р п и н а. А я, бувши вашою матір'ю, послала б вас до пекарні, щоб ви халявою самовар роздували.
Є в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тітко, чортзна-що верзете. Вчіть уже свою Оленку, а я й без вас доволі вчилась.
Г о р п и н а. Знаємо вашу науку! Вчились три неділі, а набрались у мадами хванаберії на тридцять добрих років. Прощайте! (Виходить.)
(Продовження на наступній сторінці)