С и д і р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тікай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тієї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втік з церкви. (Виходить.)
ВИХІД 10
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і Є в ф р о с и н а
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тітку; ще й не прийде до нас в гості.
Є в ф р о с и н а. Коли ж тітка вже геть-то простий чоловік.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та годі, годі, не сердься! (Йде і сідає коло Євфросини.)
Є в ф р о с и н а. Дайте, мамо, мені спокій! (Одхиляє голову.) Ще попсуєте мені на голові коафюру. (Оступається.) Сьогодня забіжать до мене в гості мої приятельки. Ви б, мамо, побігли в пекарню та наготували, чого там треба.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарні.)
ВИХІД 11
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а.
Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а (входять в хату). Добривечір, Євфросино! Чи жива, чи здорова?
Є в ф р о с и н а (плеще в долоні). От і баришні йдуть! Доброго здоров'ячка! Насилу вас діждалась. (Цілується з усіма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тітку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмерділа гнилими яблуками світлицю, ще й вилаяла мене на В с і. боки.
Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а. Ха-ха-ха!
Н а с т я. Слава тобі, господи, що в мене таких тіток нема.
О л ь г а. В мене таких тіток нема, але зате моя мати зовсім така, як твоя тітка Г о р п и н а.
Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гості? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
Є в ф р о с и н а . Може, жду, а може, й ні. Там-то мені великій клопіт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХІД 12
Т і с а м і та Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованці платила за аршин. (Входить.) Здорові були! (Цілується зо всіма.) А ваші матері живі, здорові?
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живі й здорові і вам кланяються. А вас як бог милує?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросині одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо...
Є в ф р о с и н а . Годі вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справді яке диво шовкове плаття.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросині нові золоті сережки та золоті... як-бо їх... каблучки на руки... їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такі, так і сяють на всю хату.
Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Є в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Ідіть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Піду, піду! За всі голови. (Виходить.)
ВИХІД 13
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а.
Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату і зумисне шелестить хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вітрі. А який хвіст! Здається, увесь шелест на хвості.
ВИХІД 14
Т і с а м і й О л е н к а.
О л е н к а (входить). Добривечір! З неділею будьте здорові!
В с і. Доброго здоров'я! Спасибі, будь і ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: піди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце — й прийшла.
Є в ф р о с и н а . Сідай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Є в ф р о с и н а . Мабуть; чи подобається тобі хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подобається! Мені такого й до смерті не носити. Ох! (Зітхає.)
Є в ф р о с и н а .А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золоті сережки та браслети, покажи!
Є в ф р о с и н а . Та вже нігде дітись: треба показати. (Йде в кімнату й виносить сережки й браслет.)
В с і. Ой, гарні ж! Аж блищать, аж горять! Так і сяють на всю хату.
ВИХІД 15
Т і с а м і й Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (вбігає з пекарні прожогом). Аж тридцять карбованців заплатила своїми руками! Надінь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Є в ф р о с и н а . Таки не втерпіли, прибігли: ще й Химку сюди приведіть. Підіть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Піду, піду. (Виходить.)
Є в ф р о с и н а надіває перед дзеркалом сережки й браслет.
В с і. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
ВИХІД 16
Є в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а і О л е н к а.
О л е н к а. Дай мені, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.
Є в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тільки не впусти, бо ще й розіб'єш.
О л е н к а (бере браслет і приміряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. І моя рука не дуже чорна для золота.
В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемніє. Дай лишень сюди! (Бере й надіває на руку.)
О л е н к а. Ой, як же на тобі блищить золото! Неначе на образі.
В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкішно вбрала голову!
О л е н к а. Які в тебе, Євфросино, стали тепер великі коси. Як ви були бідніші, то в мене були довші коси, ніж у тебе, а як ви розбагатіли, то в тебе аж утроє більші коси виросли.
Є в ф р о с и н а і в с і т р и п р и я т е л ь к и сміються.
Є в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всіх панів на голові свої коси?
О л е н к а. Невже ж чужі?
О л ь г а. А чом же не вбратись і в чужі коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панів такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові або повісмо конопель.
Є в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собі таке повісмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.
Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?
Є в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
Є в ф р о с и н а . Ба не вгадаєш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
Є в ф р о с и н а . Ба не вгадаєш.
Н а с т я. Бодай я завтрішнього дня не діждала, коли не вгадаю.
Є в ф р о с и н а . Ану скажи, як починається його прозвище.
Н а с т я. Го...
Є в ф р о с и н а . А далі?
Н а с т я. Гострохво...
Є в ф р о с и н а . А далі?
Н а с т я. Гострохво...
Є в ф р о с и н а . Попала пальцем в самісіньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! Бігає за баришнями як несамовитий.
ВИХІД 17
Т і с а м і й С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпі, в рукавичках і з паличкою.
Шляпа на голові набакир. Він усе тре руки — показує рукавички.
Є в ф р о с и н а (тихо). Як б'ється моє серце! Боже мій!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється). Мій найнижчий поклін тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросині руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу і з ким буду розмовляти, але в домі такої баришні, як Євфросина Сидоровна, я сподіваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рікіміндуйте мене, прошу вас. (Здіймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)
Є в ф р о с и н а . Се мої близькі приятельки і сусіди.
Н а с т я. Мені здається, що ми таки не зовсім незнакомі... Мені здається, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цією не варт би й знакомитись, як я придивився при світлі: ніс, як цибуля, а очі, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рікіміндуюсь і вам. Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?
Є в ф р о с и н а . Та це моя родичка... живе тут недалечке з матір'ю; торгують яблуками. Вбогі люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум'яцька міщаночка! Такої й на Хрещатику, і в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би і в десятому коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.
Є в ф р о с и н а (тихо), Ат... простенька собі дівчина... Зовсім не нам рівня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки). Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленці руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.
(Продовження на наступній сторінці)