Тремтячою рукою Грайлик узяв його. На просвіт було видно сім маленьких біленьких горошинок-таблеток. Точнісінько таких, як оті гомеопатичні, що давала йому колись приймати мама. У Грайлика була алергія, лікар-гомеопат приписав йому гомеопатичні таблетки, і мама давала йому їх по шість штук тричі на день. Причому були номери — перший, другий, третій. Щоб Грайлик не комизився і не опирався (а було йому тоді ще неповних три роки), тато придумав, що ті таблетки лікар передав йому від чарівника-гнома Спиридона Спиридоновича Красношапки, і називав таблетки не гомеопатичними, а "гномеопатичними". Про ті таблетки і чарівника-гнома Спиридона Спиридоновича Красношапку тато, присипляючи Грайлика, розповідав йому колись багато кумедних пригод. Веселий був у Грайлика тато — Усміхайло Петрович.
І, згадавши тепер того гнома, Грайлик одразу заспокоївся. І обіцяні дідусем Татаєм небезпечні пригоди, труднощі, перешкоди і різні випробування вже не здавалися йому такими страшними.
Грайлик сховав пакетик з таблетками у кишеню і підстрибом побіг у двір шукати Сороку Скрекекулію. У такт його підскокам під горлом лоскотно підстрибувало радісне передчуття пригод і несподіванок. Грайлик дуже любив, щоб було цікаво.
Сорока Скрекекулія сиділа на стовпчику гойдалки і нервово смикала хвостом.
Грайлик рвонувся, щоб підбігти до неї… Аж тут Сорока Скрекекулія раптом безладно змахнула крилами і впала на землю. І відразу з кущів вискочив Розбишака-Заважака з рогаткою у руці.
— Урра! Вцілив! Урра! — вигукнув він, хапаючи нерухому Скрекекулію.
Грайлик у розпачі завмер.
Він у цей час не думав ні про що. Безмежний жаль до загиблої сороки охопив його.
І тут він згадав про чарівні таблетки. Вихопив з кишені пакетик, витрусив на долоню одну таблетку, вкинув у рота і подумки вигукнув:
— Хочу, щоб Скрекекулія була врятована!
У роті зробилося гірко-прегірко. А потім враз солодко-пресолодко.
Цю ж мить з вікна четвертого поверху залунало голосне:
— Вітю-ю! Додому! І що це у тебе в руках? Ану кинь зараз же!
Розбишака-Заважака швиргонув Скрекекулію у пісочницю і побіг до під’їзду.
Грайлик кинувся до бідної сороки. Схопив її, притис до грудей. І враз відчув, що серце її б’ється. Сорока Скрекекулія розплющила одне око. Друге.
— Ох! — сказала вона. — Що це зі мною?
— Як ти себе почуваєш?
— А-а, це ти?.. Та нічого. Трошки зомліла. Контузія. Але кістки цілі, крила теж. А це дуже важливо. Бо нам же з тобою треба негайно вирушати. Я тебе якраз чекала.
— А хто тобі сказав? Хто?
— Як — "хто"? Дідусь Татай!
— А хто він такий?
— Чарівник.
— А… а ти його бачила?
— Ніколи.
— А як же тоді?..
— А мені горобець Чик Чирикчинський передав. А йому з зоопарку сова пані Пугач-Сиченко сказала. А вже їй, здається, сам дідусь Татай. Отаке — скрекеке!.. Ну гайда! У путь! Летимо!
РОЗДІЛ III
Пригода-перєшкода перша.
Страховиндія-Жаховиндія
Може, вас подивувало, що сорока сказала "Летимо!"?
То не дивуйтеся, будь ласка.
Звичайно, Грайлик не пташка, крил не має і сам по собі літати не може. Але у Дитиндії чого-чого, а засобів пересування вистача. Лозину чи віник осідлав — і ти вже на баскому коні. А онде на дитячому майданчику вкопано дерев’яний корабель— щогла з прапорцем, капітанський місток, штурвал, на кормі великими літерами написано горде ім’я — "Варяг". Ставай на місток, берися за штурвал. І от уже за бортом хлюпочуть морські хвилі, солоний вітер б’є в обличчя, і альбатроси ширяють над щоглою. А каруселя, ви думаєте, що? Тут вам і автомашини, і літаки, і навіть ракета.
Ну ракета, звичайно, ні до чого. Скрекекулія за нею не вженеться.
Сів Грайлик на літака, ввімкнув мотор, і — уже в небі безкрайньому.
Сорока Скрекекулія попереду, Грайлик на літаку за нею.
Пропливають унизу міста, села, поля, ліси, річки й озера… Аж от і море-океан. Тридесяте Царство, як відомо, за морями, за лісами. Неблизький світ.
Коли навкруги весь час море та море і нарешті з’являється берег, так і хочеться вигукнути на все горло, як це й робили завжди мореплавці:
— Земля-а!
Що Грайлик і зробив, звичайно.
Пішла Сорока Скрекекулія на посадку. І Грайлик за нею.
Приземлилися на березі.
— Ну що? Приїхали? Тридесяте Царство? — питає Грайлик, роздивляючись навкруги.
— Еге! Яке-кий швидке-кий! — скривила дзьоба Скрекекулія. — А про небезпечні пригоди, труднощі, перешкоди, випробування різні забув? Це ще тільки перше царство, а нам аж у тридесяте.
Почухав Грайлик потилицю. Та робити нічого.
— Ну що ж — я готовий.
Тільки сказав — вискакує з кущів на берег хтось із голови до ніг закутаний у чорний плаш — ні обличчя, ні очей не видно. Волохата лапа з чорними пазурами з-під плаща висмикнулася, Грайлика за руку — хап.
— Грайлик?
— Ага, — розгублено пролепетав Грайлик.
— Пррекррасно! Країна Страховиндія-Жаховиндія вітає тебе! Ходімо-ходімо! Швиденько! — І не встиг Грайлик і оком зморгнути, як його вже потягли у кущі, а там у якусь яму і в страшне підземелля. На стінах ліхтарі з людських черепів світяться жахливо. Скелети кістками гримлять. Неймовірні потвори з темряви лупають. А на троні таке страховисько сидить — навіть описати, вибачте, не можу, лячно.
— Навколішки, нещасний! — гримнув той, що привів Грайлика. — Перед тобою володар країни Король Страху Жах Тринадцятий!
І у спину Грайлика — луп!
Підігнулися у Грайлика коліна — чи то від переляку, чи то від штурхана, і впав він навколішки.
А з трону вже сичить по-зміїному Король Страху Жах Тринадцятий:
— Не смій і думати про дальшу подорож. Ждуть тебе страшні тортури. Буде тобі гаплик!
І вже повзуть звідусюди з темряви неймовірні страхолюдні потвори. Жахними очима лупають, зубатими вогнедишними пащами клацають.
Ближче, ближче, ближче…
"Нічого собі пригода, нічого собі перешкода! — думає Грайлик. — Так і заїкою стати можна. Ні! Ні! Ні! Не хочу!"
Миттю з кишені пакетик вихопив, таблетку у Рота і подумки:
"Хочу, щоб все це зникло! Знову на берег хочу!"
У роті стало солодко-пресолодко. А потім враз чогось гірко-прегірко.
Блись! — і Грайлик знову на березі біля свого літачка. Тут же і Сорока Скрекекулія
— Ну що там таке? Скрекеке!
— Хай йому біс! — одмахнувся Грайлик. — І розказувати не хочеться. Летимо далі!
— Ну що ж… Летимо!
РОЗДІЛ IV
Пригода-перешкода друга.
Ледариндія-Неробиндія
І знову полетіли вони у безкрайньому небі через гори і низини, через ріки і долини, через ліси, поля і озера, міста і села. І знову безмежний море-океан. І знову:
— Земля-а!
І пішла Скрекекулія на посадку. А за нею й Грайлик.
Сіли на леваді. А там їх уже зустрічають. І не якесь там одне страховидло у чорному плащі, а цілий натовп усміхнених радісних рум’яних товстунів. І всі привітно махають руками і кричать:
— Слава Грайлику і Сороці Скрекекулії! Хай живуть Грайлик і Скрекекулія! Ура-а!
Глянув Грайлик на Скрекекулію. Вона на нього косяка кинула. Бачить Грайлик — задоволена Скрекекулія. Та і йому приємно. Це ж не те, що тебе лякають і погрожують тортурами.
Покричали товстуни, потім чує Грайликі щось — клац! клац! — заклацало у них у кожного ззаду. Одскочили від плечей і від штанів алюмінієві ніжки, як ото у розкладачок. І вже не стоять, а лежать товстуни.
І до Грайлика, і до Скрекекулії підкотилися враз дві розкладачки — йому більша, їй меншенька, іграшкова, саме за розміром.
— Лягайіе! Відпочивайте! — гукнули товстуни хором. — Зараз частування приїде.
І так же вони всі привітно, так симпатично усміхаються, що відмовитися просто неможливо.
Лягли Грайлик і Скрекекулія.
І такі ж м’якенькі зручні розкладачки — лежати одна насолода.
А от уже й столики по леваді їдуть. Кожному окремий. І на тих столиках чого тільки нема! Самі ласощі-смакотасощі! Очі розбігаються.
— Дякую! Дякую! — мовив Грайлик, наминаючи улюблені свої цукерки "Пташине молоко". — А як же ж називається ваша країна?
— Ледариндія-Неробиндія! — хором гукнули товстуни. — То тільки дорослі, батьки й вчителі вважають, що ледарювати, нічого не робити — погано. А насправді — то неправда. Бо ледарювати завжди хочеться, а працювати завжди не хочеться. От у нас ніхто нічого не робить. Усі тільки сміються і гуляють, радіють і відпочивають. Бо це споконвічна мрія усього людства. Отже, їжте, дорогі гості, і гуляйте, радійте і відпочивайте!
Сорока Скрекекулія вже надзьобалася солодких горішків донесхочу та й очі заплющила.
А Грайлик їсть і думає: "Хто його зна. Може, й правда. От як мама наказує прибирати іграшки або ще щось — то не дуже ж хочеться. А лежати на тахті і дивитися мультики — завжди будь ласка!"
Наївся він, бачить, товстуни вже давно понаїдалися — сплять. Уся левада хропе, аж трава лягає. А Грайлик удень уже давно не спить.
(Продовження на наступній сторінці)