– А ти думав!.. – скромно опустив очі Вася. Та, опускаючи очі, він устиг помітити, як тої ж миті із своїх хаток прожогом вискочили Змій Горинич та Баба Яга. І зникли в кущах.
Кощій Валера цього не спостеріг.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ,
в якому операція "Чарівне дзеркальце" триває. "Гей! Васько! Де ти!". Затемнення.
– Ну гаразд, – сказав Кощій Валера.– Давай ближче до діла! Перш за все я мушу побалакати з Бабаєм. Потім він мусить погодити твоє перетворення з паном Мороком. І лише після цього будемо тебе оформляти у дракони. Я не-знаю, який порядок, коли не вони пропонують, а ти сам… Здається, потрібна письмова заява, дві рекомендації представників вражої сили і, може, характеристика…
– Звідки? – спитав Вася. – Зі школи? Чи з будинкоуправління? Чи, може, з дитячої кімнати міліції?
– Не знаю! Не знаю! От поговорю з Бабаєм, про все дізнаюся, прийду і скажу. Побудь тут. Тільки пильнуй, щоб тебе ненароком наші однокласники не спопелили або не стовкли у ступі. Вони ж не в курсі. Так що краще на очі їм не попадайся. Замкнися у мене в хаті й сиди. Наймогутніший і найнепереможніший! Ха!
– Добре, добре, – погодився Глечик. Кощій Валера підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і провалився під землю.
Замикатися у хатинці Кощія Вася не став, хоч йому й кортіло подивитися, як живе його друг у Зландії.
Увагу Глечика привернули недобрі приглушені голоси, що лунали від печери "Тридцять три лиха". Він зрозумів, що то, мабуть, Змій Горинич та Баба Яга.
Сховавшись у траву, Глечик поповз до печери.
Він не помилився.
Біля входу в печеру вовтузилися Баба Яга і Змій Горинич.
Намагаючись одчинити двері, вони відштовхували одне одного і лаялися.
– От я скажу, скажу Шефові! Пусти! – шипіла Баба Яга.
– Хочеш, щоб наймогутнішою, найнепереможнішою Баба була?! Та ніколи в світі! Не допущу! Ху! Пусти! – шипів Змій Горинич.
Змій все-таки був дужчий. Він одштовхнув нарешті Бабу Ягу і першим увірвався до печери. За ким ускочила й Баба Яга.
Вася завмер.
Повірили!
Велика все-таки сила – таємниця, яку ти ненароком (саме ненароком) підслухав чи почув. Коли тобі хтось щось каже – це одне. Ти можеш думати, що тобі навмисне розказують, хочуть обдурити. А коли ти сам ненароком почув – зовсім інше…
Здорово вийшло!
Глечик навіть не сподівався.
Минуло всього півхвилини, не більше. І раптом з печери "Тридцять три лиха" вискочив… Ігор Горенко. Не дорослий Змій Горинич з червоним носом, а четвертокласник Ігор, переляканий, розгублений, із скуйовдженим чубчиком. Він отетеріло озирнувся, кинувся у кущі і зник.
А ще через півхвилини з печери вийшла Люська Бабенчук, заплакана і нещасна. В руках вона тримала дзеркальце. Вона теж із острахом озирнулася, кинула дзеркальце у траву, схопилася руками за щоки і зникла в кущах.
Глечик кинувся туди, де щойно стояла його однокласниця, знайшов у траві дзеркальце, схопив і швидко сховав у кишеню. І саме вчасно.
З-під землі вигулькнули Бабай і Кощій Валера.
Вася теж шмигнув у кущі: він не хотів, щоб його бачили неподалік від печери. І вони таки не помітили Глечика і швидко пішли до хатки Безсмертного.
За хвилину звідти залунав стривожений Кощіїв голос.
– Гей, Васько! Де ти? Агов!
Глечик устиг уже пробратися поза кущами ближче до хатки, вийшов і одгукнувся:
– Я тут!
– Що ти там робиш?
– А… а їжака хотів упіймати. Ми ж з тобою так і не знайшли.
– Ну, тепер їжак нам не потрібен. Тепер ми з тією Катериною Степанівною що хочеш зробимо… Іди подякуй Бабаю Бабайовичу! Він умовив пана Морока: тебе беруть з місячним іспитовим терміном.
Вася вже наблизився майже впритул до Кощія Валери, вже сунув руку в кишеню… Тепер тільки піднести дзеркальце до його очей, щоб він глянув і…
Та раптом почувся голос пана Морока:
– Тривога! Тривога! Дзеркальце зникло. Піднімаюсь нагору. Затемнення!
Вася вихопив дзеркальце з кишені і кинувся до Кощія Валери:
– Воно в мене! Зазирни швидше! Я тебе прошу! Я тебе благаю! Валеро!
– Не дивись! Не дивись! – одчайдушно заверещав Бабай, кидаючись між друзями.
У цю мить з-під землі вигулькнув пан Морок у чорному оксамитовому плащі з каптуром.
– Не бійтесь! Не подивиться! – спокійно сказав пан Морок, змахнув руками, і вмить через усю галявину, через усю Зландію перекинулась чарівна чорна кошмарля, і стало абсолютно темно. Як уночі під ковдрою.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ,
в якому відбувається жорстокий двобій, а також розкривається таємниця Країни Сонячних Зайчиків.
– Ха-ха-ха! – зловісно засміявся пан Морок. – Тепер хай дивиться!.. Ви забули, що ви в моїх володіннях. Тут господар я!.. – І він заспівав свою пісню:
Зроблений із темної
Темряви підземної,
Тіла я не маю,
Та всіх перемагаю.
Морок я і, як захочу,
Будь-кого я заморочу!
Заморочу, заморочу,
Як захочу!..
Поки пан Морок співав, Вася відчув раптом як хтось торкає його ззаду за плече.
– Це я! – почув він шепіт Незнайомки. – Дай дзеркальце!
– Візьміть! Воно у мене в правій руці! – шепнув Вася.
Незнайомка намацала Глечикову руку, в якій він тримав дзеркальце, і забрала його. Пан Морок закінчив співати і сказав:
– Але як цей лже-дракон Вася проник у печеру "Тридцять три лиха"? І не захворів! Як він дістав дзеркальце? Адже це могла зробити лише моя вража сила. Де Змій Горинич? Де Баба Яга? Агент Страху Бабай! Ви відповідаєте за порядок у країні!
– Ваша Темність! На жаль, я нічого не можу сказати… Пробачте, Ваша Темність! Все це для мене теж така несподіванка…
– Перш за все, негайно відберіть у нього дзеркальце!
– Але як?! Ваша Темність! Я ж нічого не бачу. Нічогісінько!
– Навпомацки! Він же стоїть десь поряд з Кощієм Безсмертним! А ти, Кощію, чого мовчиш? Хочеш втратити безсмертя?
Вася відчув, як його хапають і обмацують одразу чотири руки.
– Ваша Темність! Навпомацки нічого не виявили! – вигукнув Бабай.
– Навпомацки нічого нема! – підтакнув йому Кощій Валера.
– Ваша Темність! Дозвольте хоч один промінчик! – попросив Бабай.
– Хоч на одну мить! – докинув слово Кощій Валера.
– Ну, гаразд! Один промінчик. На одну мить! – сказав пан Морок. І десь нагорі, біля верхівки найвищої ялиці одхилилася чарівна кошмарля, і на галявину пробився один-єдиний сонячний промінець. І враз де не взялася рука Незнайомки і підставила під той промінь чарівне дзеркальце.
Спалахнуло світло. То з'явився і застрибав на галявині сонячний зайчик Терентій.
– Вва-вай! – перелякано закричав пан Морок.
А сонячний зайчик Терентій вже тримав у лапках довгий сонячний промінь-спис.
Гей, пан Морок, бережись!
За плаща свого держись!
От зніму плаща ураз –
І загинеш в той же час!
– заспівав Терентій і кинувся на пана Морока.
– Геть! Геть! Геть! – панічно закричав пан Морок, намагаючись полами свого чорного плаща накрити сонячного зайчика.
Почався відчайдушний двобій.
– Бабай! – лементував пан Морок. – Одбери дзеркальце! Наказую!.. Прошу!.. Благаю!..
– Бо… бо… боюсь!..– белькотів Бабай, не рухаючись з місця.
– Кощій!.. Безсмертний!.. – кричав пан Морок. – Озолочу! Все, що захочеш, зроблю для тебе!
– Як Ба… ба… бай… бо… бо… їться… то що вже мені? – цокотів зубами Кощій Валера. – Таке робиться!.. Таке робиться!..
У Васі все мерехтіло перед очима.
Нарешті Терентій скинув-таки своїм сонячним списом з пана Морока його чорний плащ. І вмить упала з дерев на землю чорна кошмарля. І освітилася вся галявина сонцем.
У траві лежала жалюгідна брудна чорна шматина – все, що лишилося від пана Морока.
Бабай та Кощій Валера, заціпенівши, дивилися на Незнайомку, яка з дзеркальцем у руках велично стояла посеред осяяної сонцем галявини.
– Бабаєвський! – вчительським тоном сказала Незнайомка. – Підійди до мене і глянь у дзеркальце!
Агент Страху Бабай, як загіпнотизований, покірно підійшов до Незнайомки, зазирнув у дзеркальце, скрикнув і на очах у Глечика враз перетворився на незугарного підлітка із сигаретою у зубах.
– Вийди з лісу! – наказала Незнайомка. І незугарний підліток, схиливши голову, поплентався з галявини і зник за деревами.
Вася Глечик вражено дивився на Незнайомку, і несподівано неймовірна підозра ворухнулася в його душі.
– Це вона! Вона! – раптом несамовито закричав Кощій Валера. – Ой! Я більше не буду! Я більше не буду! – Він кинувся в ліс і зник за деревами.
Вася тільки рота роззявив від подиву. А Незнайомка зняла маску і скинула з голови білу перуку…
– Катерино Степанівно! – вигукнув Глечик. – Це ви?
– Я! – всміхнулася учителька.
– Як же так?.. – розгублено закліпав очима Вася. – Ви ж казали… що ви з Країни Сонячних Зайчиків?
(Продовження на наступній сторінці)