«Власть на місцях» Василь Минко

Читати онлайн повість Василя Минка «Власть на місцях»

A

    (Щоденник товариша Юхна — Пролетарського)

    Ні, почну, мабуть, знову писати. Олівець і папір є, було б про що. Одне погано: ніяк не діждуся "знаменательного" дня, щоб з нього почати. Але одначе не журюся: от уже п'ятий місяць, як немає перевороту, а мусить бути.

    А поки-що так, між іншим, почну... Стривай, а число ? Сьогодні 14 ... або ні — це ж по старому, а я революціонер. Писатиму по новому 27 листопада 1919 року. Ітак, починаю, напишу й сховаю... Ех, жаль того щоденника! Півроку ж писав, картинками уквітчав і на тобі: прийшов Тиміш Курган, прохає, що почитать, я візьми й дай йому щоденника, думаю : "Хай почитає чоловік — може похвалить !"

    А він, супостат, на цигарки попалив... Ні, тепер уже ніколи цього не допущу, не діжде. Буду писати, писати й писати, аж поки постаріюсь... а потім дітям та онукам і читатиму.

    4 грудня. Та й довго и{ нема перевороту, набридло ждати. Погано бути революціонером!

    Дядько, в якого я цю ніч ночував, спитався :

    — Якої ти партії, що ховаєшся?

    — А біс його знаю !.. Тільки не буржуйської: петлюрівці тим гарні, що носять козацьку одежу, "оселедці", говорять по-українському; а більшовики — що вони панів та буржуїв ріжуть... А втім, хто раніш прийде, то й мої! — відповів я.

    18 грудня. Сьогодні денікінці де й ділися. Над вечір уже приїхав перший загін червоних. Дядьки гомонять:

    — Побачимо, що ці дадуть: чи землю, чи "волю" ? "Волею" називають шомполи, якими їх гріли білі. 10 грудня. Зранку ходив дядько Пилип по селі і загадував на сходку:

    — Ідіть усі, і старі, і малі — приїхав оратор ! Опівдні коло волості зібралося все село. Говорив

    оратор, говорили й наші дехто; а люди кричали "правильно!" і плескали в долошки. Далі почали вибирати ревком.

    Кандидатів одноголосно намітили з п'ятдесят, а коли дійшло до виборів, кожен відмовлявся. Вибирали до вечора і таки вибрали. Всі справжні пролетарі!*, як сказав оратор. І мене вибрали, люди одноголосно кричали:

    — Хай послужить ! Йому ж однаково нічого робити. — А й справді нічого: батько ще торік із дому прогнав, ходжу собі, блукаю... А, щоб люди їсти давали, кажу, що від денікінців ховаюся.

    23 грудня. Я член ревкому. Мені одвели окрему кімнату і сказали :

    — Ти "завотнаробраз" !

    24 грудня. Рже я не Петро, а Петро Васильович (0, яка шана!). З наказу ревкому став на кватиру до куркуля Семки, і "сообес" видав свиту. Одне погано: черевики вже зовсім розлазяться, і картуз, того... без козирка й з діркою.

    25 грудня. Сьогодні мій "отнаробраз" перевели до попа в хату. (Попа кудись евакували). Дали мені секретаря й сторожа.

    27 грудня. Канцелярія моя в повнім порядку. Є шахва й два столи. Стулка поки що одна ; завтра обіцяв голова ревкому в когось "націоналізнугь" (голова хлопець, того - матросом був). На вечір наказали явитися на партійне зібрання. Ходив. Яким це робом я став комуністом ?! Ніяк не придумаю ...

    28 грудня. Почали братися з секретарем за діло. (Стулка вже є для секретаря). Стали міркувати, що ж мусить робити "отнаробраз" ? Ухвалили взяти на учот всі школи, вчителів, лікарню, злучний пункт. Секретар порадив взяти ще й парового млина.

    Хазяйка ввечері костила комуністів, говорила, що вони анцихристи, що їх бог покарає. Довго не спав — а що, як і справді є бог?..

    31 грудня. "Срочно" одержали циркуляра про святкування нового року. Півдня морочили з ним голови й нічого не придумали. На наше щастя, прийшов учитель і все пояснив. В момент я дав наказа по селі — дошки й рядна збирати й робити в чайній, сцену...

    Увечері людей битком набилося, мабуть півсела присунуло. Прочитав я людям циркуляра, голова оратором вийшов, а після цього вчитель ще й "Бувальщину" заграв. Треба буде й собі до нього в артисти записатися.

    1920 рік

    1 січня. В учителів я вже свій чоловік: напувають чайком і грають на грамофоні. (Що значить "зав", а раніш би й до порога не допустили!). В чайній перед вечором зчинилася бійка: баби не помирилися із-за ряден і вчепилися за коси. Прийшлося для усмиренія Одарку курносу посадити до холодної.

    2 січня. Коли здоровкався з учителькою, вона мені зробила "замічаніє":

    — У вас, товаришу завідуючий, короста на руках. Я дам записку фельдшерові, і він дасть вам масті...

    Я почервонів, але виду не подав.

    Сторож привів фельдшера прямо в "отнаробраз". Він подивився мені на руки і скоро притирив мені цілу банку якоїсь вонючої масті. Увечері намажуся нею й залізу на піч у просо спати.

    3 січня. Сьогодні відбувся у школі волосний з'їзд учителів. Я ніколи не думав, що їх так багато під моєю орудою (29 мужеського й 12 жіночого роду). Говорили довго й балакали. Вчителі найбільше напирали, щоб платню видали, бо вже по п'ять місяців не одержували.

    Одна вчителька, що сиділа поруч мене, все чогось вертілась на стільці й морщила носа. (Аж увечері я догадався, що це від мене мастю так відгонило). Прочитав я їм всі циркуляри, які були в "отнаробразі", а під кінець потиснув усім руки й прохав чесно працювати на користь народу й радянської влади.

    4 січня. Одержали з повіту циркуляра на (12 листах), щоб "отнаробраз" об'їздив усі школи й срочно надіслав наслідки обслідування до повіту.

    — Еге! — сказав я.

    — Да-да!—відповів секретар.

    5 січня. Післязавтра різдво. За сніданням хазяїн чогось довго все говорив за "совітську власть", що вона сама підходяща для мужика, і т. ін. А нарешті переліз на землю, що в нього комітет забрав ... Поснідавши, він витяг з-під полу новенькі чоботи й дав мені:

    — Нате, — говорить,— Петро Васильовичу ; носіть на здоров'ячко!

    Що з ним подіялося ?!

    6 січня. В учителів не було дров. Прийшлось іти до куркулів націоналізувати. Над вечір учитель покликав мене до себе. В кімнатах було тепло й святково прибрано. Напоїв він мене чайком, а потім і говорить :

    — Вибачте, товаришу завідуючий, від вас, як із сажу тхне,— викупайтеся, якщо бажайте. Спасибі чоловікові, ще й білизну чисту дав, а то три місяці в одній ходив...

    7 січня. Цілий день гуляв — святки. Увечері зайшов Кирюша Ґалан і підмовив мене на вечерниці. Гуляв до півночі й підморгував дівчатам. Вони теж, того ... позирають на мене. Настя Цибульчина вже й спати підмовляла, та Кирюша не пораяв. А все тому, що нові чоботи й свита — дівчата не дурні... (Туди к бісу, забув: вже ж і картуз у мене новий, і навіть не картуз, а шляпа. Вчора на горищі в попа знайшов).

    8 січня. Спав у Кирюші. Вранці боліла голова —на похмілля. Випили по чарці — пройшло. По обіді пішли до вчителів. Кирюша не хотів іти, огинався:

    — Вони пани, а я мужик !

    Я сказав, що тепер усі рівні, і таки потяг його. Слово по слову, випили по чарчині — перейшли на "ти". Зійшлася компанія: дяків Павло, бухгалтер кооперації, Вірка—бувшого станового пристава донька, прикажчик Микола, вчителі й вчительки. Ухвалили організувати "Просвіту". Я спершу не тямив, що воно за "Просвіта", але волосний писар мені пояснив.

    Вчителя обрали за режисера й почали розучувати "Кум мірошник" та "По ревізії". Я знову дав розпорядження будувати сцену, і ввечері гранули. Всі були дуже задоволені, а ми ще й грошей 5.000 карбованців зібрали.

    9 січня. Сьогодні хто не стріне мене — всі сміються. "Що за біс?" —думав я. Прийшов до Кирюші, і там стріли регетом. Я вже починав сердитися, аж тут Іван, Кирюшин брат, таке говорить:

    — Ну й чудний ти був, Петро Васильовичу, вчора. Ми ледве кишок не порвали від реготу, коли ти Ходою вийшов...

    Ага! Що значить "Просвіта"?!

    10 січня. Секретар не прийшов у канцелярію. Послав сторожа за ним — його й дома не було: гуляв десь на хуторах. (Маленьке начальство, а вже знає своє діло!).

    Ну, нічого робити, прийшлося самому прийматися за діло. З повіту знов прислали, щоб швидше учот робили. Ще написали, що лікарня, злучний пункт і млин не входять у наші функції. Тим краще, менше турботи!

    11  січня. Приходили із Заміського з проханням дозволити відкрити "Просвіту". Я написав резолюцію: "Не возбраняється".

    Увечері гуляв із Кирюшею та іншими просвітянами на вечерницях.

    15 січня. Ночуємо на Мельниковій у школі. Робимо учот і "обслєдованіє". В школі холодно, хоч собак ганяй. Шкільний садок рубається на паливо в ква-тирі вчителів. Школярі не ходить до школи ще з осені.

    Переночуємо — і на Водяну Балку.

    1 лютою. Учот і "обслєдованіє" нарешті закінчили. Скрізь, окрім двох шкіл, навчання не провадиться. Вчителі сидять у холоді й голоді. Платню не одержували в деяких школах ще з весни. За те, на наше щастя, хоч "Просвіти" працюють: у кожній школі грають вистави — аж пил курить.

    13 лютого. Наша "Просвіта" вже зовсім організована. Записалося 77 членів. Є. гуртки: драматичний, хоровий та музичний. Драмгуртком відає вчитель, музичним — Кирюша, а хоровим — псаломщик Покровської церкви. Робота йде гарно, бо псаломщик добре ноти знає і так на сцені викомарює, що любо й послухати.

    Особливо гарно виходить: "Боже великий, Україну спаси...". Навіть дехто хрестився, коли співали.

    20 лютою. Мій хазяїн знову за землю натякав ... Набрав "бежу" на штани.

    (Продовження на наступній сторінці)