3 липня. Піднявся рано, кажу тітці:
— Я вже йду від нас, дайте що за труди! — А дулі під ніс не хочеш? — відповіла вона сердито.— Жер, жер, дармоїд, та ще й гроші давай! Пішов так, на суху.
10 липня. Хоч би на сміх хто запитався, де я блукав. Голова тільки сказав:
-— Чудило горохове! Чого я; ти ховався? Ми як усі на місці, а Йосипа тільки випороли.
11 липня. Волвиконком доручив мені об'їздити всі хутори і взяти на учот всі сім'ї червоноармійців. Ну, що ж, поїду! Погано тільки, що нема чобіт, а картуза вже дістав.
12 липня. Я виїхав. Захватив із собою рушницю системи "Гра" без жодного патрона І без бойка (для виду й "устрашенія", бо так ніхто ні їсти, ні пити не дасть, а тим більше підводи).
Дали здоровенного мандата в руки й секретаря з папкою.
Ночуймо в Манілах. На обід баба поставила кваші. Мій секретар закрутив носом:
Как еті хохли да єдять ето кушаньє? Хазяюшка! Как оно по-вашому хотя називається ?
Баба як визвірилась на нього та як гримне:
-— Так, як і по твойому, сукин сину! Хіба я не знаю, що ти Співаків із Митники ? Іч, який руський об'явився ! Жери, коли дала..
Секретар мій присмирнів і мовчки їв.
25 липня. Заїздив у Минківку. Увечері грали "Новий закон". Добре учкурнув я кума Данила: всі люди ледве кишок не порвали. Чобіт на сцену взяв у Романа. Як би в них і на учот поїхати?
З серпня. Знов я на хуторах. Тепер я більш авторитетний: таки завіз Романові чоботи.
7 серпня. Чудовий хутір Чупаківка! Люди заможні, кавунів та меду хоч залийся ...А ввечері на луках дівчата коней пасуть. З Веклою я цю ніч підночував; не хочеться й виїжджати відціля.
9 серпня. Вже три дні живемо в Чупаківпі. Секретар теж знайшов дівчину. Галькою звуть. Ха — ра — шо!
12 серпня. В хуторі Корсуновім злапали трьох дезертирів, та повтікали, чорти. Клацав — клацав я рушницею, кричав їм "руки вгору!", а вони тобі хоч би що:
— Їдьте,— говорять,— поки пики цілі!
І втекли, чи то пак пішли потихеньку.
Гаразд, що хоч "Гра" не відняли...
16 серпня. Ідемо без пересадки додому. Повен віз кавунів, яблук, груш, слив, баклажанів і ночовки меду. Під возом, на підтоках, примостили двоє курчат і гусака (на возі не влазило). Увечері вся "Просвіта" їла й гуляла. Кирюша припер молодої слив'яної самогонки.
11 серпня. Сьогодні спас. Грали "Гайдамаки". Тяжка-претяжка драма на 4 дії. Я грав Юрка. Квитки продавали за гроші й за яйця (курячі).
20 серпня. Мене обрали на голову "Просвіти" (слава богу, не цураються). Ну що ж, почнемо працювати! Сьогодні вже відбулося засідання ради. Ухвалили енергійно працювати й намітили план: 1) підняти роботу старих гуртків, які вже є,; 2) взяти на учот усі культурні сили села й окружних хуторів; 3) в порядку трудової дисципліни притягти до роботи всіх музикантів — нехай грають у "Просвіті" щонеділі й свята; і) пропозицію ком'ячейки про утворення політичного гуртка відхилити. "Просвіта" аполітична й ні в яку політику не вмішуються. її завдання — культурно — національне відродження України ; 5) зробити капітальний ремонт помешкання "Просвіти", з чим звернутися до повітнархозу.
29 серпня. Повітнархоз обіцяю все зробити, навіть електростанцію й водокачку. Працюємо всі як божевільні : взяли на учот усіх учителів, докторів, ветеринарів, музикантів, гімназистів, семінаристів, дочок і синів попа й дяка. Навіть крамарів не обминули — хай працюють на користь народу. Повідбирали де були які грамофони й привезли до "Просвіти". Готуймо вистави: "Мартин Боруля", "Пан — штукаревич", "Дві сестри", "Бувальщину", "Про що тирса шелестіла" і т. д.
2 вересня. Лафа! При школі відкрилися дитячі ясла. Три вчительки. Вже дехто з просвітян підгулюють з ними. А я тільки повидлом та яблуками в них підживаюся (до чорта навезли з городу для дітей).
5 вересня. Просвітяни всі закохані: Нестір у Пашу з дитячого садка, Гнат — у Марусю, а Мишко, Кирюша, Максим — у Вірку (хоч вона й дочка колишнього станового пристава, але у "Просвіті" вона активістка). Один я нейтралітет держу: ні до якої або, навпаки ніхто до мене, бо я скорше скидаюся на босяка, хоч і голова "Просвіти".
7 вересни. На репетиції дівчата ходять не справно: а деякі й зовсім не являються. Говорять, що робота вдома... Треба буде принять мєри.
10 вересня. Сьогодні — вистава. Зранку зійшлися всі музиканти й цілий день ріжуть у "Просвіті". Народу — сила.
Лена Набоківна спізнилася на генеральну. Прийшлося після репетиції посадити в холодну. Привели аж після другого дзвоника перед виставою. Стала як шовкова.
19 вересня. Міліція нагонила до "Просвіти" плотників, малярів, мазальниць.
Почали робить ремонт. Люди страшенно незадоволені, лаються:
— Сукини сини, безбожники, анцихристи ! Тут молотьба, оранка, а вони "Просвіту" роблять, щоб вона згоріла! Прийшлося міліціонера ставить, щоб не тікали, а дуже вже язикатих запер у холодну.
17 вересня. В сусідній економії я надибав піаніно. З мандатом земвідділу поїхав забирати. Прийшлося брати з бою, але все-таки взяв.
По дорозі трапилась притичина: чортові воли захотіли пити і з розгону заїхали в ставок. Ледве — ледве вирячкувалися.
26 вересня. Завтра їдемо на Мельникове "Гайдамаки" ставити. В комтруд заказав на завтра двадцять підвід і один тарантас. Послав на ніч на Мельникове міліціонера й двох просвітян з рушницями (не справжніми, а тими, що для сцени) з наказом зібрати: сотню яєць, сотню кавунів, 20 фунтів меду, 15 хлібин (білих). 10 штук курей і т. ін.
27 вересня. Виїхали з дому і в'їхали у Мельникове З музикою: На здоровенній гарбі поставили піаніно, на другій посадили 13 музикантів (скрипки, сопілки, гармошки, баси й т. ші.). Четверо коней ледве везли. Спочатку все поїли, що було приготовлене, а потім стали виставляти. Грали на славу: перед початком проспівали Третій Комуністичний Інтернаціонал і Заповіт. Всі люди зосталися задоволені. вчитель тільки жалівся, що вікна стріляниною в школі повибивали.
Гуляли до самого ранку, а потім поїхали з піснями й музикою на Минківку.
4 жовтня. Ремонт іде туго. Ніяк людей не виженеш на роботу. А які й прийдуть, то роблять це за страх, а за совість—чи то пак навпаки.
Максим ледве не повісився з-за Вірки: клята дівчина, не віддає, ніяк йому серця.
10 жовтня. Ком'ячейка прямо насідає, щоб я подавав заяву. Решетило — той навіть тюрмою лякає. (Решетило — дурень набитий, неграмотний, але добре матюкається, і селяни говорять, що це справжній комуніст). Прийдеться вступати до партії.
14 жовтня. Сьогодні покрова й ярмарок у Минківці. Реквізували в крамарів три шапки для сцени, набрали горшків, мисок; У кацапів відібрали пояси, хустки і різне барахло. Ввечері грали "Пан — штукаревич", а після вистави були танці. Просвітяни танцювали на сцені, а публіка— в залі.
Дядько Фока попрохав мене, щоб потанцювати і йому на сцені. Я дозволив. Не встиг: я й вгледітись, як публіка так і лягла від рготу; потім ніби когось засоромилась і вмент замовкла. Глянув я на сцену й застиг на місці: Фока стояв задом до публіки, а штани висіли на халявах. Всім стало ніяково. Ніяково стало й Фоці: посадив у кутузку.
15 жовтня. Бідного Фоку відправив до повіту, в політбюро, а відтіль у підвал. Цілий день тільки й балачок, що за Фоку. Наробив слави...
17 жовтня. Секретар ком'ячейки приніс до мене на квартиру анкету й говорить: — Заповняй!
Нічого робити — заповнив.
20 жовтня. До голови "Просвіти" прибавилось ще: "Завполітосвіт ячейки КСМУ".
30 жовтня. Ех, а одежі нема... Холода кусаються, а я ходжу в драних Кирюшчиних черевиках та в старому кобеняці. Гаразд хоч кобеняк із шалькою — буде чим вуха затулити ...
6 листопада. Нарешті ремонт закінчили: побілили, зробили нову сцену, відгородили місця для музикантів і артистів. Залу й кімнати гарно прибрали, уквітчали. На стінах навішали портретів : Шевченка, Франка, Богдана Хмельницького, Леніна, князя Володимира, Троцького і т. ін. Мобілізував усі культурні сили для святкування завтрішнього дня.
7 листопади. Святкували во всю. Всі, що були в нас портрети почіпляли на дрючки, забрали прапори й пішли на демонстрацію. Попереду йшли музиканти, За ними просвітянський та церковний хори, далі начальство й школярі. Пройшли всі вулиці й завулки, як хресним ходом. Народу зібралась сила. Почали мітингувати : годину, другу, третю — коли дивимося: аж нікого немає; — порозходилися.
Грали ввечері "Мартина Борулю". В програмі були ще танці, та повіт не дозволив.
10 листопада. Я знову начальник: голова комісії по збору пожертов для Червоної армії. Спорудив я велику гарбу, уквітчав її, прибив ззаду дрючка з дошкою, на якій написав: "Жертвуйте на Червону армію!" і послав по хуторах. На цю роботу мобілізував просвітян та комсомольців. Щоб вони не перегризлися між собою, зробив для комсомольців другу гарбу.
13 листопада. Просвітяни сьогодні повернулися. Всі, як свати на весіллі, перев'язані рушниками й п'яні, як дим. Привезли повну гарбу різного барахла: колоша, сорочок, рушників, підштаників; навіть дві заячі шкурки. Для чого вони їх брали ? Не знаю...
16 листопада. Комсомольці теж повернулися. Правда, тверезі, але привезли зовсім мало. Що за біс? Треба розізнати, в чому справа.
(Продовження на наступній сторінці)