І першого разу за недовгий час свого існування об'єднаний уряд Південно-східного союзу взявся до питання, що цілком належало його компетенції. Порадившись, познімали погони, замовили діловодові фальшиві документи на виїзд, зібрали ввесь свій архів і всі свої нерозіслані відозви та й заходилися розпалювати грубку... Врешті останній клаптик спалахнув веселим полум'ям, повіявся сизим димком, розсипався сірим попелом... Кінець!.. Finita la comedia!
Так, непомітно для історії й істориків щезла одна з великих держав, яка, проте, вміщалася в трьох кімнатах готелю.
А життя йшло собі далі своїми неминучими шляхами* 1 січня 1918 року" без боротьби й найменшого опору. Ставропольські губерніяльні народні збори визнали владу рад, обрали виконавчий комітет і губерніяльну раду народніх комісарів. 28 січня, цим же шляхом мусіла піти й Терщина.
На Тереку національна ворожнеча дійшла цілковитого безумства. Чеченські загони наскакували на козачі станиці й палили їх дощенту. Козаки улаштовували справжні походи на чеченські авули. Владикавказ захоплювали то інгуші, то осетини, то просто банди авантуркиків.
З такою ворожнечою й безладдям важко було жити. Військовий уряд і національна гірська рада випустили з рук будь-яке кермо. 28 січня зібрався терський областний з'їзд делегатів, що обрав народню раду. її незабаром заступила рада народніх комісарів. Військовий уряд безславно й непомітно сконав, склавши свої сумнівні уповноваження.
На всьому Північному Кавказі тільки Кубанщина залишилася поза владою рад. Але й тут готувалися до останніх, рішучих боїв. В кінці січня Кубанський ревком вирішив повести наступ на Катеринодар силами своїх загонів, за підтримкою 39-ї дивізії. Революційні мрійники не виждали призначеного терміну й 2 лютого ударили на станцію Енем (під Кате-ринодаром). Командири полягли в нерівному бої, а загік розвіявся.
Проте 14 лютого вже гримів гарматами й строчив кулеметами новий фронт — від Кримської до Троїцької й до Абін-ської. Повстанці йшли до революційних загонів уже не десятками, а сотнями й тисячами. Кубанська революційна армія росла щодня цифрами нечуваними: 3, 5, 7, 12, 22 тисячі. Виникли нові фронти — під Армавіром, Кавказькою, Тихо-ріцькою. Станиці десятками переходили до влади рад: січня місяця — 20, лютого —14, березня — 24. Катеринодар, як білий острів, коливався серед розбурханого червоного моря.
24 лютого, в неділю, станиця Петропгвлівська хазяйновито готувалася до ранньої весни. Сонце гарячим язиком злизало сніг і золотою зливою проміння чепурило землю. Голубі прозорі серпанки висіли над курганами. Обрії потопали в облудних маревах. Буйний Чамлик ворушився н щось бурмотів спросоння під зчорнілим, де-не-де пошматованим, льодом"
Станиця саме справляла останні передвесінні свайби. Багато фронтовиків — молодожонів не вернулося, багато парубків було побито. Батьки не спішили віддавати зайву пару робітних рук до чужої сім'ї. Але спілі, налиті буйним хмелем молодощів. Дівчата й дев'ятнадцятилітні вдови бурхливими атаками штурмували дефіцитних женихів" і свайби не переводилися. Запасливі батьки викачували з погребів пузаті бочоночки, виносили плескаті баклажки, викопували з землі десятки су лій — останки величезного спиртового склепу станиці Кавказької. Ось уже з півроку всі околишні села й станиці розпивали його невичерпні запаси... Два! тижні бочками, відрами, суліями й глечиками розтягали вони з Кавказької спирт і горілку, відтоді як ешелон дербентців висадив двері до склепу й розігнав охорону. Балки козаків і селян ішли й їхали до Кавказької, вдель і вночі. Дибали старі бабусі з глечиками, поспішали діди з барильцями, — знали, що рівчаками тече принадний спирт. Тисячі п'яних шаліли, танцювали, горлали, пили й спали навколо склепу, умирали з перепою, або під колесами поїздів, падали в чани з спиртом, доки ввесь склеп не спалахнув високим стовпом пожежі, похоронивши в огні десятки смертельно-п'яних.
Петропавлівська справляла весілля, святкувада весну й спочивала після гарячої боротьби за, чи проти радвлади. Чимало було жорстоких суперечок на сходах і кулачного бою по дворах та по хатах, доки молоді фронтовики — козаки, спільно з городовиками, перемогли стариків. Тоді вирішили:
— Ну, шут із ним, із станичним правлінням! Як виконком, то нехай і виконком, аби тільки нас не чіпали. Ти, отамане, сідай за голову і порядкуй...
Але й після того мітингували дуже часто, бо кожен день приносив свої несподіванки. 24 лютого, опівдні, з Армавіру приїхали представники військово — революційного комітету. Дзвони, мобілізовані на службу революції, вдарили на сполох; мідними горлянками кинули навколо звичайну звістку:
— На мітинґ! Оратори приїхали!
По годині перед виконкомом уже хвилювалося море козацьких папах, солдатських і селянських шапок. Революція змішала їх докупи й поділила наново: багатих до багатих, а бідних окремо. Голова виконкому вештався, порядкуючи на рундуці, де ставили стіл під червоним сукном.
— Та буде тобі валандатися, Степановичу! Починай уже!
— Пожди! Ще встигнеш похмелитися до вечора!
— Пху — на тебе! Я її, може, і в рот не беру.
— А що ж ти — носом насмоктався, чи як ?
— За собою дивися! Сусло!
— Тихше там ви, горлопани! Орателі вийшли... Станиця —пережила вже перші хвилі революційної повіні
Я поступилася перед городовиками: хай, краще, мир, аніж війна... Але справа ще не дійшла класових боїв за землю, за право вільної праці — проти хазяйського визиску. Тому й на мітингах промови точилися тихо-мирно. Делеґат — фронтовик із Армавіру — обізнав усіх з останніми новинами. Революція перемагає і — "нікакіх гвоздей". Каледін застрелився, кадети тікають з Дону; в Ростові, Царицині, Ставрополі, на
Тереку і взагалі, безумовно, радвлада і — "нікакая гайка". Тільки на Кубані генерали й кадети засіли в Катеринодарі й піднімають золотопогонників та несвідомих козаків проти трудящих.
— Гра ж дани! Роздавимо гідру контрреволюції! У ваших руках — скинути владу золотопогонників і встановити владу рад. Організуйте червоні загони й посилайте їх до Тихоріць-кої під команду т. Автономова. Бий буржуазію, товариші! Ура!
Бідніші кричали дружньо й захоплено; багатіші дипломатично мовчали.
— Хто хоче взяти слово ?
— Я хочу взяти слово. Ми, безумовно, за радвладу й проти гідри. Ну тільки ж — доки ще воювати ? Буде вже, навоювалися ! Он сонечко пригріває, незабаром треба сіяти.
— Ми проти буржуазії і проти війни.
— Що нам Катеринодар? Ми — сами собі влада.
— Тихо! Сорокін бере слово... ,Та заткнися там, ти! Сорокін говоритиме.
На трибуну вийшов молодий, високий і стрункий офіцер у хвацькій черкесці й по-молодецькому заломленій папасі. На чистому, повному обличчі вуглями темніли очі, під густими дугами брів, і повні соковиті губи владними лініями випиналися з-під козацьких, звислих вусів. Станиця знала шалену вдачу молодого сотника, його п'яні оргії й безумно-хоробрі вихватки в бою. Стало тихо.
— Товариші — станичники ! До всіх вас моє сдово, а насамперед, до моїх однополчан. Між вами € немало молодих козаків Лабінського полку. З ними ми били турок під Ерзерумом і німців на Стоході. Так доки ж ми терпітимемо в себе на Кубані старорежимних башибузуків, у рот їм дишло? Хто там каже — годі воювати, треба сіяти ? Доки не візьмемо Катеринодару, не буде в нас миру й мирної праці. Пропоную завтра; о десятій ранку, зібратися всім охочим на цій площі готовими до походу. Я сам поведу їх на Катеринодар.
— Ур-ра! Хай живе революція!
— Нехай живе радвлада! Смерть буржуазії!
— Всі хоробрі — на коня! Всі боягузи — на піч!
— Не підкачай, станичники! Дайош сотню І
Старики дипломатично мовчали. Багаті козаки перегляду-валися й виходили з кругу.
— Ох-хо-хо... Пора вже й додому... Мітинг*-мітинґом, ? діло стоїть...
Другого дня о 12-й годині півтораста козаків та кавалеристів — городовиків під командою Сорокіна виступили на станцію Тихоріцьку, поповнюючи дорогою свій загін по станицях і селах новими добровольцями. До Автономова Сорокін привів півтори тисячі бойців. Тиждень після того під його командою була дивізія.
Слава Сорокіна й "сорокінців" росла. В боях вони, на чолі а своїм командиром, творили чудеса. Сміливий, винахідливий і, безумовно, талановитий командир, брав ворога несподіваними наскоками й не знав поразки. Бути в його загоні, бути "сорокікцем", вважалося за честь. Після двох тижнів непере-станних боїв, Сорокін був уже заступником Автономова, командувача всієї кубанської армії.
Червоні частини звідусіль — з-під Кавказької, Тихоріцької, Тимошевської, Новоросійського — чотирма залізницями підходили до Катеринодару. Кубанський крайовий уряд доживав останні дні, за спинами офіцерсько — козацького загону. Столиця Кубанської козацької республіки готувалася до евакуації.
І раптом по Кубані покотилася чутка: армія Корнілова йде з Ростову на виручку Катеринодару. В ній — кращі царські генерали, непохитні офіцерські полки, знання, досвід і мужність... Скільки їх? Чутки пливли: 50 тисяч.І кожен боєць вартий був трьох...
Над радянською Кубанню нависла тривога.
VII
(Продовження на наступній сторінці)