Івдя. Одних жовтків!
Секлета Семенівна. Самих жовтків! А Киящи-ха, Мар'я Панасовна, п'ятсот сорок поклала, а паски й не зійшли. Дак вона з досади, сердешна, захворіла і вмерла, пам'ятаєш, Савасику?
Гуска. Чотирнадцятого апріля. Точно... І от вже до плащаниці йдемо. Пам'ятаєте?
Івдя (у спогадах). Дівочки, як анголятка. райськокри-лії, в голубому, в білих комірчиках, пам'ятаю:. Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Христонька, Онисонь-ка, Охтисонька попереду, а Саватій Савлович, а Секлета Семенівна, як голуб з голубкою, позаду...
Устонька (у спогадах). По дорозі всі візники на нас оглядалися...
Настонька, Пистонька, Христонька, Онисонька, Охтисонька й собі:
— До папоньки здоровкалися!..
— А городові струнко ставали...
— У Хростоньки бантик завжди розв'язувався.
— Брешеш! То в тебе панталони...
Гуска (з погордою). Тільки без вираженій! (Знов у спогадах). Великдень...
Заспівав, доньки підхопили, Хростонька на фісгармонії програла: "Пасха, двери райские нам отвер-за-ю-щая".
Гуска. Ковбасою, паскою пахло все життя! А тепер?
Івдя. Котлеток курячих було не хочуть. Киселику — не хочуть. Супу того або бульйону просиш-просиш, аж плачуть — не хочуть. Одне желе мої голуб'ята й їли. Желе, а не жисть була!
Хростонька, Н а с т о н ь к а, П и сто н ь к а. В дымке розово-хрустальной Умирающий закат, Первой звездочкой печа-альной Золотой далекий взгляд... Кирпатенко (розворушило і його). Так! Зруйнували, поламали життя. Приїхав — і сонце не те, не так світить, не так гріє наше українське сонце! Гуска. Малоросійськоє-с!
Кирпатенко. І квіти не пахнуть, листя якесь пайкове, і соловейків не чути...
Гуска. Повтікали й вони од революції-с. А які соловейки були! Сядеш, було, на ганку й слухаєш... Кругом тебе перш за все тиша. Ти-ша! Тільки котик під ногами мур-мур...
Устонька, Настонька й Пистонька.
Чудный ме-сяц полный ласки В блеске царственном сво-ем. В эту ночь, как будто в сказ-ке, В упоенье мы живем.
214
14
Гуска. Тільки котик під ногами мур-мур... І життя тоді, як котик, було (сльози кап-кап), мур-мур, мур-мур... А тепер?
Розчинилися двері. Двоє. Один з папірцем у руках:
— Та живий тут хто є, що ніяк не достукаємось?.. Хвилин, з десять грюкаємось... Я агент од житлосекції комунального відділу... Ти глянь, надворі день, а у них чомусь тут ніч!..
Всіх заціпило. Громадянин Гуска Саватій тут живе?..
Мовчанка.
Ти диви, скільки їх тут, і жодне не озивається. Глухонімі, чи що? Приймайте квартиранта! Ось ордер. Чуєте?.. Та будьте ж ви нормальні, громадяни, озовіться!..
Івдя захрестилась. Завіса
ДІЯ ДРУГА
1
Кш-кш! Куди лізеш, злопоганиця? В кого спиталася, нахабнице? (Шепотіла, на варті під дверима квартиранта сидячи, одмахувалась од докучливої мухи невиспана, очманіла Івдя. Хилилася обважніла голова, і знов муха лізла в ніс). Куди?.. Всі комахи, як комахи: бджілонька збирає мед, курочка співає, чижик несеться, а ця тільки знає, що в ніс лізе, клята!
2
Уся навшпиньках, уся на півголосі, увійшла Секлета Семенівна:
— А що, Івдонько?.. (На двері). Як він там? Івдя (засичала). Цс-с-с. Заснув!.. Секлета С е м е н і в н а. Заснув?
Івдя. Всю ніч читав, а оце заснув... Чорні книги читає!..
Секлета Семенівна. А може, не чорні, Ів-донько?
Івдя. Чорні, голубице!
Секлета Семенівна. Крізь двері ж не видно, Ів-донько...
Івдя. Чую, що чорні!..
Секлета Семенівна. Всю ніч не спала й я... Савасик все думає, думає. Каже, що його (на двері) небезпремінно на підслухи до нас послано, на підглядання, що в нас є... Аж удосвіта тільки здрімався. І приснився, Івдонько, сон: ніби я дивлюся у дзеркало у велике. Дивлюся й боюся: як же це я в дзеркало велике дивлюся, коли ж ми його на горищі сховали! Дивлюся — аж воно вже не дзеркало, а вода і мій відбиток. Далі бачу — не відбиток, а я у воді. У ногах вода, в головах вода, скрізь вода. Ой, побіжу мерщій, думаю, до Івдоньки, хай одгадає цей сон. Мерщій прокинулась і оце прийшла. Проти чого цей сон, Івдонько, скажи?..
Івдя аж головою похитала — такий, мовляв, поганий сон. Тільки роззявила рота, щоб одгадать, аж тут...
З
Увійшов Гуска. У халаті. Теж навшпиньках. Голова пов'язана мокрим рушником. Під полою щось держе:
— Надумав!..
Секлета Семенівна. Що, Савасику? Що?
Гуска. Надумав я... (одними губами) нижеследующее... (Голосніше). Котра зараз година?
Секлета Семенівна. Пів до п'ятої.
Гуска. Нічого подібного! Зараз, я проходив, сімнадцять хвилин на п'яту. (До Івді тихо). Що чути од його?
Івдя (засичала). Цс-с-с! Всеньку ніч читав чорні книги та скреготав зубами йорданськими. А зараз заснув.
Гуска. Саме слушний час... Надумав я... (Дослухаючись). Хух!.. Сни, між іншим, погані приснилися, дарма що не спав сливе. Перший сон: немов його превосходительство генерал-майор Телей-Теліпатов, наш покійний повітовий маршалок, кругом церкви плащеницю сам-один носив і псалом "Векую м'я отринул еси" замість належного йому баса дискантом співав. Приходить свиня наша Маргарита, ніби захворіла, сердешна, аж вуха посиніли,
216
приходить до нас у спальню, це, між іншим, другий сон, і кашляє. Третій, як півні заспівали, приснився: немов у мене ще одна голова виросла, га?..
Івдя. Радійте, йорданський, це к тому, що ви розумніший станете!..
Гуска. Секлеся ніби теж отак привітала: тепер ти, говорить, ще розумніший станеш... А я немов, дві голови свої обмацавши, у відповідь на вищесказане одказую точно й непохитно: чи розумніший стану, а дві шляпи купувати треба. А де їх тепер купиш, коли всі магазини конфісковано!.. І все ж таки, незважаючи на такі злопогані сни, я надумав... (Витяг з-під поли свердло). Просвердлити до його дірочку...
Секлета Семенівна (з жахом). Навіщо, Савасику? Навіщо ще й дірочку?..
Гуска. Щоб підглядати, що він там робить, що навіть думає, і коли його вдома нема!..
Секлета Семенівна. Не треба, Савасику! То він нас хоч не бачить, а тоді почне й собі підглядати...
Гуска. Не зможе він підглядати, дурелю, бо дірочка буде з нашого боку!
Секлета Семенівна. Ах, Саватію, як ти сам не розуміш, що дірочка — вона ж з обох боків дірочка!..
Гуска (розгубився). Гм... є дірочка ж і з одного боку, наприклад, вухо тощо... Га?
Івдя (не розгубилася). Ой, по-дурному вас збила Семенівна, голубе мій воздуховний! Дірочку ж можна буде, подивившись, заткнути або замазати...
Гуска. Авжеж! Кожну дірочку можна заткнути й замазати. І не мене цього вчити!.. (Накинувшись на жінку). А все через тебе збиваюсь!..
Секлета Семенівна. Савасику!
Гуска. Мовчи! Електричні дзвонки казав у куми сховати, так в капусту заквасила, срібні ложки теж — а тепер бійся! Свиню Маргариту казав заколоти, дак ні,—у старий льох закопай, а вона ще чуткіше там хрокає! Гардероб на горищі! Ковбаси смердять! А там же і його величества портрет захований, га?
Секлета Семенівна. Мовчи!.. Почує!..
Гуска. Я мовчу. Ти не кричи! (Піднесеним голосом). Бо дід мій Опанасій Іванович Гуска, може, биндюжником був і п'ятипудові лантухи, як подушки, носив, а бабушка, дак це ж факт,— яблуками на базарі торгувала і старшого городового Інокентія Частила привселюдно побила!.. (Показав Івді на двері, щоб підслухала).
Івдя (вухом до дверей припала). По-сонному дихає. Спить.
Гуска. Ага! Не хоче підслухувати тоді, як треба... Так от же тобі!.. (Засвердлив свердлом у двері).
Секлета Семенівна ухопилась, сердешна, за серце.
4
Аж тут раптом Устонька.
— Мамонько, нянюшко! Ой, який мені...
У Гуски з несподіванки випало з рук свердло:
— Хух! Як з гвоздя зірвалася... Чого? Устонька (й сама перелякалась. Долепетала). Мені приснився сон!..
Гуска (перекривив). їй приснився сон! А не можна, щоб без снів. Тридцять перший стукнув у голову! Пора, я думаю!..
Секлета Семенівна. А може, Савасику, їй такий приснився сон, що не можна нам, не можна свердлити дірочки!..
Гуска (подумав. По паузі до Устоньки). Говори який!..
Устонька. Ніби церковця. Горить свічечка. І ніби наш диякон, отець Христофор, ходять по церковці з гусаком під полою. Коли щось у вівтарі бу-бух. Дивлюсь— отець Христофор додолу гу-гух! А гусак ніби до мене. Дивлюся, аж то вже не гусак, а білий, білий лебідь і просто до мене ніби пливе...
Івдя. А хороший сон, голубівно. Це (до Секлети Семенівни) небезпремінно к вінчанню їй, моя голубице! Лебідь — це жених, іде вже до неї, десь близько... Білий жених.
Секлета Семенівна (шепнула Устоньці у вухо). Кирпатенко П'єр!
Івдя. А отець Христофор повінчають...
Гуска. Коли б навпаки не вийшло. Замість білого оцей (на двері) щоб не припав та не бубухнув з гармати. Агент з гран-чеки, чули? А отець Христофор поховає. Обов'язково треба просвердлити!.. (Узявся знов свердлити).
Секлета Семенівна і Устонька вхопились за серце.
5
Тут вскочила Пистонька:
— Івдонько! Мамонько! Сон!..
Гуска (знов перелякався). Хух! Як з гармати — сон! Не можна тихіше?..
Івдя (пошепки). Папонька, Саватій Савлович, голуб наш йорданський, пробивають до агента дірочку...
Гуска. Говори який? Тільки скорочено!
(Продовження на наступній сторінці)