Секлета Семенівна. Та невже це ти, Івдонько? Івдя. Істинно, ще й воістинно, я.
Зацілувалися. Тоді тільки Настоньку обморок узяв.
Настонька. Няня? (Ухопилась за серце). Вікно!.. Води!.. (Та й зомліла сердешна дівчина).
Івдя (налила в кухлик води. Тричі побризкала. Припала до неї). Моя канарочка херувимськая! Моя іжехерувимськая! Чисто, як та Варвара великомучениця, що в церкві намальована,— така ж хороша!
Настонька. Невже, няню?
І в д я. От істинно!..
Та й зацілувались.
Секлета Семенівна. Ну, годі вже, Івдонько! Годі!
Устонька. Настонько! Не витинай сцен!..
Івдя. А як, моя голубівно, як не витинати сцен, коли ж скоро... сім годочків як бачилися, коли я сама вже без сцен затомилася й запріснилася...
Секлета Семенівна. Годі, бо вже Христонька іде!..
8
Ще Христонька і в двері не ввійшла, як назустріч їй Устонька, Настонька, Секлета Семенівна:
— Ой Христонько! Угадай!
— Няня прийшла!
— Наша Івдонька прийшла!
Івдя (і сама від того крику за ними побігла). Я прийшла! Я прийшла! Здрастуй, павочко моя!
Христонька мовчки стала на порозі.
Устонька й Настонька наввипередки біля неї:
— Я така, як і була, каже няня!
— А я на Варвару великомученицю похожа, ага!..
Секлета Семенівна. Це ось хто великомучениця! (На Христю). Цитьте, ідійотки, бо ми ж усі забулися няні сказати, що з Христонькою сталося!..
Устонька й Настонька зразу вщухли. За лоби взялися, що як же вони та про це забулися. Сумовито-врочисто виступила Секлета Семенівна:
— Бачиш, Івдонько, Христонька мовчить? Ми до неї як маком посипали, а вона мовчить!
Івдя (розгублено). Мовчить...
Секлета Семенівна. І мовчатиме, поки не скінчиться революція і ввесь переворот!..
Устонька (закоментувала). Христонька обіт дала богові! Обріклася богові мовчати, аж поки не скінчиться більшовицька революція, аж поки не вернеться до нас цар — мовчатиме й мовчатиме.
Івдя (припала до Христоньки). Хотіла й я обріктися мовчати, та праведного духу не вистало... (Побожно поцілувала Христоньку). Помовчи й за мене, моя ти обітнице, моя праведнице!..
Христонька (написала пальчиком у повітрі. Сестри прочитали). Це бог послав няню за сюрприз для папоньки, бо він позад мене додому йде, сам не свій іде...
Секлета Семенівна. Боже! Це він з реєстрації. Устонько, йди варити! Настонько, йди варити! Настонько, мух вижени! Христонько, ти мовчи!.. Хоча ні! Давай краще разом всі папоньку зустрінемо!.. Кричіть усі, що няня приїхала, наша Івдонька приїхала, а ти, Івдю, вийдеш наперед... Ні, ні! Я вийду наперед, а ти з-позад мене, як сюрприз, до його вискочиш, щоб він ізрадів, щоб хоч трішки звеселився!..
9
Тільки Гуска на поріг, а його вже криком вкрито:
— Папонько! Няня приїхала!
— Приїхала няня, папонько!
— Ой! приїхала!
— Приїхала, ой!
Івдя (сюрпризом вискочила). Не приїхала, а прийшла, голубе мій йорданський, прилетіла на своїх сердешних ніжках. Сорок сім верстов, як бджілонька, летіла і ні разу не сіла — хоч як треба було, а не сіла, щоб тільки скоріше прийти, щоб сказати — здрастуйте, голубе Саватію Савловичу!..
Та зустріч ця не справила на Гуску жодного враження. Розмислений, розгублений і справді сам не свій мовчки пройшов він до столу і тяжко сів, тишею всіх, як мішком, накривши. Як з домовини, голос до жінки подав:
— Скільки у нас всіх дочок?
Секлета Семенівна, біду передчуваючи, промовчала.
(По паузі). Спитали: скільки дітей? Сім дочок, кажу. Перечислись! Перечислив — шість вийшло...
Секлета Семенівна. Як же так, Саваєику, коли ж сім: Устонька, Настонька, Пистонька, Христонька, Хростонька, Онисонька, Охтисонька.
Гуска (дивлячись в одну точку). Так і я почав. А вони мені: доньки в вас дорослі? Дівчата? Цілі громадянки? А ви їх змалюєте? Знижуєте? Зменшуєте?.. Будь ласка, на повні ймення! Як ваших дочок повні наймення?
Секлета Семенівна (боязко). Устя, Настя, Пис-тя, Христя...
Гуска (скрикнув). Загину, а так своїх власних дочок не називав і не назову-с! Мужичок з них, когуток, хоч як хочете,— не зроблю. (Секретно подумав і почав). Усти-мія, кажу, Настасія... (До жінки). От кажи тепер далі ти!
Секлета Семенівна. Устимія, Настасія, Пистимія...
Гуска (хмуро поправив). Євпистимія!
Секлета Семенівна. Євпистимія, Євхристимія...
Гуска (поправив). Христинія!
Секлета Семенівна. Христинія, Хростинія...
Гуска. Євфросинія!
Секлета Семенівна. Євхросинія... Та ми ж ніколи, Савасику, так їх не називали.
Гуска. А тепер треба, бо нас тепер, як помітив я, церковні наші імення хочуть одібрати і всіх нас на Роз та Карлів хочуть обернути. Треба берегти! Святині-с!.. Христинія, Євфросинія, а далі?
Секлета Семенівна (змокріла). Христинія, Євхростинія, Онисон... Онисинія...
Гуска (поправив). Онисія!
Секлета Семенівна (безпорадно скінчила). І Онисія...
Гуска (хмарно). Шість. Де ж сьома! Сьома де?
Взялась сердешна Секлета Семенівна пригадувати. Івдя, дівчата й собі на пальцях рахують, а не пригадують. І от Гуска голосом ще значнішим:
— Отак і я пригадував, на пальцях рахував... І не пригадав. (Велезначно). Звернули-с увагу-с! (По паузі). Заждіть, кажу, я зараз... (По паузі). Революція, кажуть, не може ждати — не баріте нас! То я зареєстрував шість. Аж повертаючись додому, аж біля церкви згадав: Охтисонька — це ж Теоктиста!
Всі. Теоктиста, Теоктиста, Теоктиста.
Секлета Семенівна. Що ж тепер, Савасику?
Гуска. Не знаю, але увагу, помітив, звернули-с... Гадаю, що треба ждати на трус, себто на обшук у домі...
Секлета Семенівна (з жахом). Будуть шукати Охтисоньку?
Гуска. Дурепо! Нащо вона їм? Шукатимуть те, що ми сховали од них, розумієш? Хоча постривай!.. Можливо, що й Охтисоньку тепер небезпечно на легальному стані держати. Побачать — неодмінно спитають: чому сім, а не шість згідно з реєстрацією?.. (Завмер на стільці). Жах! А все ти (на жінку) винувата! Сім штук навела... Сім дівок у домі. Пригадуй тепер їх! Реєструй!
Секлета Семенівна. Хіба ж одна я, Савасику? Винний і ти ж! Хай бог посилає, казав.
Гуска. Я за сином гнався, дочковал! Я сина хотів! (знов завмер).
І всі завмерли, придавлені такою подією.
10
Раптом ускочила і тишу радісним криком Хростонька розбила:
— Папонько! Мамонько! Більшовики коней запрягають! Виїжджають! Тікають!
Гуска (аж підскочив). Де? Куди? Хто казав?
X р о с т о н ь к а. Сама бачила!
Гуска. Де-е, питаю?
Хростонька. У Тулумбасовім дворі, їй-богу! Я іду отак з базару, коли дивлюсь: у Тулумбасовім дворі... де опродком... (Побачила Івдю). Няня!.. Запрягають... (Аж обморок її узяв). Більшовики запрягають... Няню...
Гуска. Припини негайно обмороки! У Тулумбасовім дворі...
Хростонька. Няня ж! У Тулумбасовім дворі...
Гуска. Жодної няні... Бо я її ще не бачу сам і не можу зразу побачити через вищезгадані обставини!
Хростонька. У Тулумбасовім дворі більшовики запрягають коней. Аж в п'ять возів. Народ біля воріт: "Тікають! тікають!.." А на возах газети, книги, прапори, скорописки-машинки — вся революція, папонько!
Г у с к а. 1 ти бачила все це й чула?
Хростонька. На власні очі й уші, папонько!
Гуска. Забожися!
Хростонька. От убий мене хрестом дубовим з неба — бачила! Г у с к а. А прапори згорнуті чи розгорнуті?
Хростонька. Згорнуті! І все жужмом. При мені касу почали вантажити, папонько! Залізну! От таку!
Гуска (аж підскочив). Значить, справді тікають. Боже! (До жінки). Вари борщ, Секлето, і навіть з салом. Тікають! (До Івді). Боже мій, кого я бачу? Невже ще й Івдонька?
Івдя. Прийшла, голубе мій йорданський.
Гуска. Вари з куркою! Бо на придачу ще й Івдонька до нас прийшла. Невже ж отак все старе життя до нас знов вернеться, в садочку проросте і в серці процвіте! Боже, чого ж ви стоїте? Хіба не бачите — Івдонька прийшла! Здоровкайтеся! Вітайтеся!
11
Аж тут третя донька Пистонька: — Папонько! Мамонько! В Ісая Олисійовича, у Туболі, будинок конфісковують, а їх всіх у флігель уселять — Лесічку, і Лелічку, й Аделічку, всіх чисто і навіть назавжди, бо з іконами!..
Хростонька. Аз Тулумбасового вже тікають, Пистонько, більшовики! Книги на вози вантажать, касу, скорописки-машинки, аж три вози прапорів позгортали — так тікають!
Пистонька. Ані подобинки, папонько й мамонько, бо то ж вони з Тулумбасового переїздять зараз у Тубо-лин, а ті, що були у Коржа в домі, переїзять до Тулумбаса, а в Коржа буде їхній комтруд, це той самий, де сьогодні папонька був на реєстрації, що в Гили у домі, бо там тісно...
Гуска (знову сам не свій). Значить, не тікають?
Пистонька. Ні.
Гуска. А Івдя прийшла чи теж марево і раптовий крик?
Івдя. Прийшла, голубе мій сивий! Прийшла і теж отак не вірю, чи прийшла я, чи не прийшла ще, чи справді бачу й чую голуба мого йорданського, голубицю мою воздуховную, моїх голубівень-голуб'яток, чи це туману мені хтось в очі напустив...
Гуска. Здрастуй, коли так! Яким вітром і так далі, га?
Івдя. Утекла в город до вас од небожа Степана, голубе!
Гуска. Од Степана?
І в д я. Од його, голубе мій сизокрилий! У комуну вписався!
Гуска. Степан?
(Продовження на наступній сторінці)