І в д я. Ой голубе, трохи не вбив! Як уписався та як почав ходити на їхні збори, як почав — чорний став, а очі червоні, а потім зелені. Дивлюся раз, а він на ікони зубами клац!
Гуска. Степан? На ікони?
Івдя. А тоді на мене клац! Клац, клац, клац! Геть, кричить, релігію і всіх богів! Тоді ангел шепнув мені в праве вухо, архангел у ліве, що є ще у мене пристань остання, приймуть мене Саватій Савлович во человіцах благородний — тікай! І не помилилась...
Гуска (зажурившися). Думав я, мріяв секретно на село втекти і, між іншим, саме до Степана. Благовірний був мужик. І от на!.. Клацає... Загинув світ! Погибає, між іншим, та як погибає! Ганебно-с!
12
Тут вскочила шоста донька, повненька Онисонька. Задихана:
— Мамонько! Папонько! До нас Івдонька іде! Няня, кажуть, зараз прийде. Хрещена бачили її. Кажуть — біжи, Онисонько, додому та попередь, що йде... Ху-у!
Гуска. Хух! Спасибі за попередження, але вона, здається, вже прийшла.
Онисонька (побачила Івдю). Няня?
Івдя. Онисонько! Чаєнятко!
Онисонька. Як тобі не соромно, няню! Так скоро прийшла, що не дала мені й попередити, гм-м... (І не поцілувалася з Івдею). А знаєш, хто ще приїхав та йде до нас, мамонько? папонько? П'єр! Кирпатенко П'єр з Києва приїхав! Додому назавжди приїхав, бо університета їхнього закрито! Більшовики закрили, бо думають якийсь свій одкривати. Він з Охтиською іде. І я б оце йшла, та хрещена послали... (Знов до Івді). Гм-м, а все через тебе, няню!..
Та дівчата вже не слухали її. Наче вітром голівоньки захитало і по губах прошелестіло:
— П'єр Кирпатенко!
— Кирпатенко П'єр!
— З Охтиською!
13
Тут справді увійшли гарненька Охтисонька й Кирпатенко
ГГєр.
Охтисонька (щасливеньким голосом). Угадайте, хто прийшов, папонько! Ніколи не вгадаєте, мамонько, і навіть на картах (до Івді), няню! ГГєр Кирпатенко, панове!.. З Києва! От! І назавжди!
Гуска (привітавшись). Ніяк не привчиш (на Охти-соньку) до нових соціальних звичаїв. Ти її — товаришко, а вона тобі — панове, Петро Басовичу, га?
Кирпатенко. На землі перш за все живуть люди, а потім вже товариші або панове, Саватію Савловичу!
Г у с к а (радісно). Я так і клав, що ви іменно так мислите, П'єре, вибачте мене, старого, на фаміліярності, бо я вас знав ще П'єриком. Отаким — спом'ятаєш, Секлесю?.. З Києва?
Кирпатенко. Так.
Гуска. Сідайте! Невже закрили? Храм науки?
Кирпатенко. "Геу мігі"! Так! Замість храму науки там тепер великий запитальний знак.
Гуска. Сідайте, коли так, ось на цеє крісло, П'єре. Одне тепер держимо. Сідайте і скажіть, чи скоро' все це скінчиться: революція, військовий комунізм і все це?
Кирпатенко. Революція вже скінчилася, Саватію Савловичу! її вже нема!
Гуска. Чого тоді, скажіть, кругом таке чудне щось діється, що я вже не впізнаю життя. Пречудне щось діється. Наприклад, скажу вам секретно, недавно оце один мій знайомий, на еспанку захворівши, залпом півкварти самогону випив і заставив жінку про комунізм йому читати, га? Або ще чудніше. Тулумбас, ви його знаєте, двадцять років апостола в соборі читав, разу не помилився, а оце в неділю, почавши як слід (удаючи) "апостола Павла чтє-е-ніє", раптом чуємо: "Я мав,— читає,— дом на Міщанській ву-ли-ці, одібрали — я оддав, я мав,— бере вище,— дом на Базарній ву-ли-ці, одібрали — я оддав, я мав,— ще вище,— дом на Садовій ву-ли-ці, одібрали — оддав, дак куди ж ти дивишся... боже?" Та як заплаче, плаче, а тоді як зарегочеться. Істерика-с. Так-с! Бо справді три будинки мав, і всі одібрали, а ви кажете — революції нема, вона скінчилась, га?,
Кирпатенко. Вона є, та це вже не революція. Революція, це коли березень, повідь всенародного почування, свобода на золотому човні, а не розхристана шинеля, не цигарка в роті, не ізігнутий багнет, розумієте? Ах, ах, якби ж то у нас відбулася до краю справжня, чиста революція!.. (По паузі). Я чув від Охтисоньки, що ви вже не служите, Саватію Савловичу?
Гуска. Не можу! Пробував і не можу-с! У канцеляріях у шапках сидять, цигарки палять, і кожне тебе товаришем взиває. За що? Двадцять три роки прослужив, на колезького секретаря вислуживсь — і нате-с. Знов мене знизили, з простим писарем зрівняли. Де ж правда? А ще називаються революціонерами! Борються за правду!
Кирпатенко. Хіба вони революціонери? Узурпатори, Саватію Савловичу, демагоги етцетера!
Гуска.. Ось вона, правда-с! А яка служба до революції була! Краса! Рангів достойнее вшанування. У нас в установі тридцять службовців сиділо, а тиша — літання мух було чути. Лампадок неугасимий горів. На оливку складалися. Не служба, а літургія-с була! Додому з неї, як з церкви, бувало, йдеш. А вдома... Та, мабуть, про це все вам слухати не цікаво, П'єре-с?
Кирпатенко. Будь ласка, Саватію Савловичу! Я теж зараз під таким настроєм, що хочеться сказати: "Невольно к этим берегам влечеть й меня неведомая сила..."
Гуска. Дякую-с! А вдома бджілки, поросята, доньки зустрічають: папонька йде! Накривайте стіл! Папонька!.. Обідаєм — і в сон. То як на човні — на канапці тій — мрієш, пливеш. Тихо. Потому чай. Першу чашку гарячого і тільки в прикуску, щоб всю твою анатомію після сну промило. А потім вже другу, третю з варенням, наливками, та з такими, що на всю губерню пахли, пам'ятаєш, Секлесю? А ввечері Настонька й Пистонька (заспівав тихенько, акомпануючи пальцями): "Кри-ки чай-ки белоснежной, запах моря и-и сосны..."
Охтисонька (до П'єра). Це папонькин і мій най-улюблений романс.
Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Они-сонька—всі, крім мовчальниці Христоньки, ревниво, наввипередки:
— І мій!
— Брешеш, мій перший!
— Мій! Мені він першій уподобавсь!..
— Ме-ні!
Гуска. Настонько! Охтисонько! Ось заспівайте нищечком, тихенько, щоб те все ще краще згадалося!
Настонька. Без акомпаніменту не вийде так, папонько!
Гуска. Можна трошки й з акомпаніментом. Дозволяю. Тільки тихенько, конфіденціяльно!
Деньки зраділи.
А ставні, між іншим, зачиніть!
Секлета Семенівна. Темно ж буде, Савасику!
Гуска. Зате безпечніше. Можна буде свічку засвітити. Навіть дві дозволю! Хай справді ніби вечір буде, за вікном зоря... Старорежимна, хороша зоря, П'єре-с, га?..
Тим часом доньки зачинили ставні. Секлета Семенівна дістала захованих пару свічок, Івдя засвітила. Потому разом всі одсунули
стару шафу і:
— Цс-цс-цс!..
Витягли з закапелка приховану фісгармонію. Хростонька сіла, замолола ніжками, Настонька і Охтисонька анголицями по боках стали. Хростонька заграла, Настонька і Охтисонька заспівали:
Крики чайки белоснежной, Запах моря и-и-и сосны, И немолчно безмятеж-ной Плеск задумчивой волны... Гуска (зворушений). Яке запашне, що вже солодке життя було! Різдво, кутя, перша зірка, ковбаса. Пам'ятаєте, П'єрику, яка ковбаса була! Малоросійська! Кирпатенко. Українська, Саватію Савловичу!.. Гуска. Тільки-с малоросійська! Бо за їхньої України такої ковбаси вже нема і не буде-с! Унесуть з комори, а вона вся в смальці. Почнуть смажити, а од неї дух, аж апостоли на небі облизуються. Іменини! Дев'ять іменин я справляв, П'єре! Та які! Сусіди, вертаючись, всю ніч, було, блудять, дороги додому не можуть знайти. А пам'ятаєш, Секлесю, як одного разу на Охтисоньчиних іменинах Тулумбас з Туболем за Глінку посварилися, га?
Секлета Семенівна (до П'єра). Тулумбас каже, що Глінка кращий, а Туболя — Неглінка, кричить...
Настонька. А Присовський, мамонько, за Присовським стояв Туболя. (До П'єра). А коли вертались додому, то поставали на вулиці навколіна...
Устонька, Пистонька, Хростонька, Онисонька — кожна до П'єра:
— Туболя стояв на сухому: "Присовський!" — кричить.
— А Тулумбас...
— У калюжі навколішках кричить...
— Уклоняюсь великому генієві... Христонька (не видержала. Перебили. Пальчиком у повітрі черк-черк. Сестри прочитали). Глінці, кричить!
Охтисрнька (до Христоньки ревниво). Не задавайся, бо П'єр уже знає, що ти обріклася. І взагалі, коли мовчиш, то мовчи!
Христонька (черк-черк). Ідіотка!
Гуска (ввесь у спогадах, ще дужче зворушений). Музикальні люди. Музикальні обидва-с! Так! Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у сто крат смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая. Бувало, на поклонах у соборі стоїш, а вже тобі у повітрі паскою пахне. Мрієш і ждеш. Верба зеленіє. Вербна неділя. З утрені приходиш з свяченою. (До доньок). Пам'ятаєте, Устонько, Настонько, Пистонько, Христонько, Хростонь-ко, Онисонько, Охтисонько, вербу?
То доньки, згадавши, голівками закивали, засміялись, одна за одну
заховались.
(Ніби справді з свяченою вербою). Верба б'є, не я б'ю! За тиждень Великдень!..
Доньки, ніби справді маленькі, у ліжках ручками позакривалися, ковдрочки на себе напинають:
— Ой папонько! Ой, ой!..
Г у с к а (у спогадах). Чистий далі четвер. Страсті. Свічок, свічок! Кожне з свічкою. У мене ж сім горіло вряд. (Показав на доньок).
То вони і це згадали, уряд поставали, кожна ніби з свічкою. Гуска заспівав. Доньки підхопили: "Сла-а-ва долготерпению твоєму, гос-по-ди...
Гуска. Стоїш, а в повітрі ще дужче паскою пахне, бо вдома вже печуть, та які!
Секлета Семенівна (у спогадах). По триста яєчок у паски клала...
(Продовження на наступній сторінці)