— До-соль-мі-до! (Т е н о р).
До кума всі обернулись. А він рукою, як булавою:
— Спокійно! Я тоді знак покажу... Курку ж убийте! Кадильницю винесіть!..
8
Увійшов М а л а х і й. Став на порозі. Тиша. Тільки шелест очей.
К у м
— Чого, куме, став у порога?.. Хіба не впізнав? Це ж друзі твої посходились, зачувши, що ти сьогодні тікаєш.
М а л а х і й (очі замріяні, з порога зійшов)
— Не тікаю, а йду.
К у м
— Це все одно — тікаєш.
М а л а х і й
— Ой, як ми не втямимо, навіть ще не бачимо, — яких прав, яких прав надавала революція людині! Істинно потрібні оновлені очі, щоб бачити Їх.
— Це ж до чого, куме, хоч і знаю я?
— Хотів заборонити мені йти у подорож... А ще начраймил. Він, як і ти, куме, не втямить, що право на велику подорож дала мені революція...
— Так ти, значить, йдеш?
— Іду, куме! Іду, друзі мої!
— Куди?
— Куди?.. У голубую даль.
С у с і д и
(як очерет од вітру — ш-ш-ш)
— Куди він сказав? Куди? Як?
К у м
(ударив Малахія очима)
— Не шуткуючи скажи, куди?
Т а р а с о в н а
— Люди ж прийшли на проводи, хоч їм скажи — куди?
М а л а х і й
(повінь мрійна в очах)
— Ах, куме, і ви, друзі! Якби ви знали — немов музику чую і справді бачу голубую даль. Який восторг! Іду!.. Між іншим, погасіть лампадик!
К у м
— Невже лампадик заважа тобі тікати.
М а л а х і й
— Не мені, а вам заважа він втікати з полону релігійного. Погасіть!.. Скоро вже місяць стане непотрібний — електрика ж! А ви з лампадиком...
К у м
— Запитання!
М а л а х і й
І ладаном пахне... Як посміли кадити! Одчиніть вікно!
Зворухнулась була Т а р а с о в н а, та кум її поглядом спинив.
Помітивши це, М а л а х і й сам одчинив вікно, погасив лампадика.
К у м
— Спокійно! Запитання маю...
М а л а х і й
— Будь ласка,
— Тільки спокійно! Ти, куме, за соціалізм?
— Так.
— І навіть за кооперацію?
— А ти за лампадик?
— Спокійно! Раз я питаю, то просю одповісти.
— Будь ласка, питай!
— Як ти можеш за соціалізм, тим паче за кооперацію стати, коли вся вона до останнього ґудзика фальшива?
— Себто?
— Спокійно! Чому я набрав в єпі радянської матерії й місяць не поносив, як вона полиняла, розлізлась, і це факт, як двічі два?
С у с і д и
— А правда! Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк — а воно вже полиняло, аж біле.
М а л а х і й
(усміхнувся)
— Далі!
К у м
— Чому жінка купила радянського гребінця, нарочито з найкращого сорту, і хоч би сама чесалася, а то ж... (повернувся до всіх, як до свідків). Нінонька, дитя неповинне, ще й волоссячко, як льон (закивали всі головами — мовляв, знаєм). То чому, я питаю, з гребінця зразу аж три зубці випало, і це теж факт?
— Три зубці. Далі!
— Чому нитки гнилі, а панчохи на Т р е т і й день рвуться, чом у бані не так чисто, як колись було? і лікаря не докличешся, хоч тричі помирай?
— Панчохи і баня. Далі!
К у м
(голосом гучним, як трибун)
— І чому вже Т р е т і й рік, як весни нема, а все якесь недоуміння в природі: холодно, навіть сніг, і раптом — трах, бах, як у бані на вишній полиці!.. І це хіба не факт, скажеш?
Б а с і Т е н о р
— Факт!
— Факт!
С у с і д и
— А факт!
— Авжеж, факт.
М а л а х і й
— Все?
К у м
— Нехай буде все, хоч таких запитань маю я мільйон.
М а л а х і й
(повінь в очах)
— Скажіть мені, чому я, ти, куме, всі ми до революції думати боялись, а тепер я думаю про все, про все?
К у м
(одійшов до канарки)
— Далі!
М а л а х і й
— Скажи, чому я мріяти боявся, хоч і мануло взяти торбинку, ціпок і пойти, пойти отак в далечінь, — я гнав тії мрії, е тепер... вільно беру ціпочок в руки, сухарів у торбу і йду й..
К у м
(ущипливо)
— Тікаєш. Далі!
М а л а х і й
— Скажи, чому я трепетав начальства, на службі, вдома навшпиньках ходив (заходив навшпиньках). — Отак, отак... Мухам дорогу давав, а тепер (глянув чудно якось на всіх) пишу листи до раднаркомів України і маю відповідь (вийняв листа, урочисто підніс голос). Просю встати! (Прочитав). "УеСеРеР, Управління Ради Народних Комісарів, Харків, дата, нумер. На ваш: запитання канцелярія РНК повідомляє, що ваші проекти та листи одержано й передано до НКО та НКОЗ..." Який восторг! РНК України, Олімп пролетарської мудрості й сили, сповіщає мене, колишнього поштальйона, що мої проекти одержано... (Трошки велично). Мої проєктиі От куди я йду. А на всі твої запитання, куме, є відповідь у моїх проектах. Як тільки їх буде розглянуто й ухвалено, тоді ти, куме, і всі ви, всі одержите всяку відповідь негайно. Негайно, кажу, і зараз рушаю. Любуню! Дай мені в дорогу сорочку й підштаники!
К у м
— Куме! Не ходи!
М а л а х і й
— Невже ж ти не зрозумів? Проекти передано на попередній розгляд... Невкоснительно треба поспішатись, боюсь-бо, що дещо в проектах наркоми не зрозуміють і потрібні будуть пояснення... Сорочку й підштаники! (Та й вийшов у другу кімнатку).
Принишкли всі.
Т а р а с о в н а
(зашепотіла помертвілими губами)
— Матінко Божа! Куме! Сусідоньки! Рятуйте!.. Просю вас — рятуйте!.. Не пускайте, благаю!..
К у м
— Спокійно!.. Одкрився... Так ось воно що! Тож він цілісінький рік щось писав уночі й на марки у мене позичав...
Л ю б у н я
(вхопилась за матір)
— Ой, мамонько! Хрещений! Страшно! Сьогодні, у церкві молившись, відчула — немов духом холодним подуло на мене... Глянула — в Божих очах сум і тінь неминущого... Тінь неминущого.
Т а р а с о в н а
— Скинулось серце! Чую і я, що на смертну путь іде він...
К у м
— Спокійно! До ВеЦеКа, до РеНеКа возноситься. Вже гордість у голову вдарила, а ми раби і немов дурні... І це наш кум! Ні! Не пустю! Не я буду. Богом присягаюсь, як не поверну його назад. З дороги верну. Сам до ВеЦеКа вдарюся!.. От що: зараз, як вийде, я промову скажу, а ви, Мокій Яковичу, почніть "Милость мира"...
Т е н о р
(так і кинувся)
— До-до, соль, мі, до-до. Любо Малахієвно! На-ду-ду-ню! Ставайте до фісгармонії...
К у м
(рукою, знов як булавою)
— Спокійно! Не зразу, кажу! Порядок даю: перше — я промову скажу, далі канарка, "Милость мира", сльози і курка. Глядіть лишень не збийтесь! Я знак покажу.
Кожне пошепки собі повторило:
— Промова, канарка, "Милость мира", сльози і курка.
9
Увійшов М а л а х і й, готовий в путь. Кум заступив йому дорогу:
— Ти справді йдеш, куме?
— Іду, куме.
К у м
(глянув на всіх. Тихо)
— Промова. (Голосно). Слухай, Малахіє, — не тільки ти, а всі, хто в домі сему сущі! Гадалося нам, що доживеш ти безмалахольно свого віку і сконання життя вчиниш на руках у нас, у друзів, і ми за труною твоєю підемо, співаючи: "Святий Боже, Безсмертний, помилуй нас..." Дайте води! (Випив, тяжко зітхнув). Спокійно! Гадалося, що цю промову скажу я над труною твоєю, або ти над моєю, бо це ж однаково, а вийшло не так. Не ту путь ти собі ізбрав і зрадив релігію, закон, жону, і діток, і нас, друзів та кумів твоїх... І куди ото ти взагалі йдеш, подумай тільки!.. Випийте води, Тарасовно!
Т а р а с о в н а
(випила води. Ледве вимовила)
— Я ж не виживу сама, помру я, Маласику...
Іще хтось хотів випити води, та кум, строго зиркнувши, графина заткнув.
К у м
— Та не вірю я, не вірю, що підеш ти на темну путь, бо хто ж, як не ти, найвірніший християнин був і на клиросі 27 год виспівав, а що вже святоє письмо, то до буковки знаєш! Не йдиі Тебе просить церковна громада, обрати на голову хочуть, і це факт...
Б а с, Т е н о р, с у с і д и
— Фактично так, бо в неділю й збори!
К у м
— Як ідеш, то оглянься, подивись, як сумує жона твоя та й доньки похилились, немов вербиноньки над ставом у степу... Ти глянь, канарка — і та засумувала!
М а л а х і й
(підійшов до клітки. Замисливсь. Затаїли всі дух. Зняв клітку)
— Отак і я сидів, отак у клітці життя свого найкращі роки (до вікна та й пустив канарку). Лети, пташко, і ти в голубую даль. (Повернувся до всіх). Прощавайте!
К у м
(показавши знак Тенорові, до Малахія)
— Куме, не ходи, бо загинеш!
М а л а х і й
— Хай і загину!
— Заради чого, куме?
— Заради вищої мети.
Л ю б у н я забрала на фісгармонію, Т е н о р руками, як крилами, махнув і залунало: "Милость мира жертву хваленій" (Дехтярьова). М а л а х і й спинився, хотів щось промовити, та б а с не дав: покрив усі голоси й фісгармонію, аж жили на шиї набрякли — вивів: "Імами ко Господу".
М а л а х і й
(Продовження на наступній сторінці)