Четвертий дука. То скиньмось по людській денежці та викупім. Чи так, панове браттє?
Інші дуки. А чом же? Нехай козак себе розважить.
Четвертий. Еге ж, еге, як той січовий нетяга мовляв:
Струни мої, струни,
Струни золотії!
Грайте мені стиха:
Ачей козак-гольтяпака
Збуде трохи лиха.
Третій. Агов, дівчата! кете лишень сюди кобзу того козака, що штани заставив.
Наймичка приносить кобзу.
Турецький Святий. Бач! так і вродилась. А я вже з тиждень коло диявольської паплюги [43] панькаю, що неживий ходю без кобзи. Дак ні приступу! Ще, ка, і в потилицю виштовхаю. На тобі, ка, більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. Така диявольська халява! Щоб її душа в пеклі рачки стояла!
Третій. Співай уже, співай.
Турецький Святий. Чуєте, миле браттє? Чи брязнули капшуком, чи ні, уже й запрягли козака в ярмо. Отакі вони всі, ці дуки-срібляники. Такі вони й тут, на Русі, такі й за Порогами. Та вже ж мушу відбути панщину.
(Співає під кобзу).
Ой хто попа й попадю,
А я Пазину люблю.
Люблю і вдень, і вночі,
Ясне світло гасючи.
На Пазині коралі —
Сто злотих давали. [44]
Ані батько купив,
Ані мати дала:
Сама добра була,
З козаками здобула:
Бо хороша була!
Четвертий дука. Бачте, як він її вславив! Ми помремо, то нас і позабувають, а Пазину довго ще пам'ятатимуть.
Третій. Іди ж, козаче, скріпи живота на похміллє: випий михалок [45] меду.
Турецький Святий. Нехай з вас, розпревражих дуків, п'явки кров повипивають.
Первий. Сіль тобі на язик, печина в зуби!
Другий. Не кажи-бо так на його, брате: з його буде колись преподобний скимник.
Третій. А що ти думаєш? Турецькі скимники сердитіші й од наших.
Четвертий. Он іще один такий преподобник до шинку тягне.
Третій. Сей, мабуть, ще святіший.
Четвертий. Та й розумніший: бо змудрував собі штани з жінчиної плахти. [46]
Третій. А справді! Попристібував плахту між ногами, та й є штани.
Увіходить Хома Пиндюр.
Четвертий. Недурно зложив сам про себе пісню. Як-бо вона співається? (Співає).
Троє інших дуків підтягують.
Іде козак з шинку п'яний,
За собою штани тягне.
Бо козак, бо козак, бо козацька дитина...
На те мати породила,
Щоб дівчина любила.
Хома Пиндюр. І полюбила-таки. Бач, оддала й материнську плахту на штани.
Четвертий. Ох, не вона це оддала, козаче. Оддала її лиха година. Не вподобала, мабуть, карбача на спині, а синього синила [47] попід очима. Як-бо той Шерешир про козацьку жінку виспівував?
Третій. Я влюбив цього козака, братчики, за його вдачу козачу. Випий, друже, чарку доброї оковитої горілки за здоров'є Турецького Святого. Тут у нас проявився святий, та ще й не простий, а турецький.
Хома Пиндюр. Та вже лучче тут випити, ніж у тих прощальників. Щоб їм ні одного гріха не прощено в чернецтві!
Третій. А хіба що?
Хома Пиндюр. Наливай уже, коли наливаєш, вразький дуко!
Третій. Чим же я тобі дука, та ще й вразький?
Хома Пиндюр(випивши). Не ти один, усі ви — бісова худоба. Ви з нашого брата козака-нетяги насміхаєтесь так само, як і ті низові дуки, ті, мовляв, прощальники. Заразом і горілкою вітають, і прізвище прокладають, як той казав: "Ложкою корме, а стеблом очі поре".
Турецький Святий. Сказано, дуки-срібляники. Бодай їм добра не було ні в раю, ні в пеклі!
Перший дука. Та годі-бо тобі, преподобний скимнику, лаятись! Ми ж тобі й кобзу викупили.
Турецький Святий. Ще й не так вас повилаюю. Правду співав той січовий кобзар:
Ой ви, каже, дуки, дуки!
За ваші всі луги й луки:
Ніде козакові-нетязі стати
І коня попасти.
Ви думаєте, я тілько про Пазину зложив пісню? Не забудуть люде й про вас, дерії українські. (Співає).
Та все пани, та все дуки,
Позаїдали наші поля, луги й луки...
Другий. Тю на твою дурну голову! Ти ж і сам колись був таким, як ми, дукою. Хто тобі, пеському синові, звелів гайнувати батьківщину? У тебе ж так само були й коні, й воли, і всякий інший добуток.
Хома Пиндюр. Були і в мене. В обох у нас те все було. Та ми не насміхались вашим робом із голоти. От і низові дуки, що мають власні човни за порогами, і ті, забагатівши братньою кров'ю, тепер безпечно душу свою спасатимуть, а з нашого брата і в чернецтві воду варитимуть.
Турецький Святий. Ні, вони, й сидючи на небі, кепкуватимуть із тих бідолах, що море поковтало невідмолених. Наш брат, нетяга, здобичню дорогу по морі верста, а вони в степової шинкарки добрі горілки попивають та за човни собі дуван одлічують, та рай по манастирях закуповують.
Хома Пиндюр. Велике диво, що козак пропивсь або в кості програвсь! Зараз і прізвище проложили. То був Хома Пиндюр, назвище старосвітське, поважне, а тут ув одну минуту — на тобі! зробивсь Хомою Плахтою.
Один з дуків. От же ти й справді Плахта, Хомо. Не вклепавсь той піп, що Хомою тебе назвав: не вклепались і січові прощальники. У тебе розум не козацький, а жіноцький. Далебі! Ну, скажи на милость божу, який тут біс позаїдав у вас поля, луги й луки? Поздоров, господи, князя, нашого батька, тут не Острожчина, що відміра тобі дві чи три волоки, та й козакуй під його князьким щитом. Тут і земля й вода вольна. Аби в тебе добуток свій був, займай займище, чабануй, ратайствуй, пасічникуй, будникуй, [48] гони собі бобри, рибалкуй,— роби що здаєш. А в козаки — хочеш, іди; не хочеш, стережи християнську землю на своїм займищі. Де ж тут "усе пани та вcе дуки!" Які вони позаїдали в вас поля, які луги й луки?
Другий. Хіба це зветься в вас позаїдати, щоб на порожніх грунтах сідати? Дурний прогайнував батьківський добуток, а розумний здобув та й оре його займанщину-пустош. То це вже в тебе й дука? Це вже в тебе срібляник? О, щоб тебе головою в жито! Знали січовики, яке тобі прізвище проложили. Ти, брате, й родивсь Хомою Плахтою.
Турецький Святий. Ось слухай, Яремо Шаруй-Казане, і ти, Микито Сопухо, ось слухайте обидва. Не були єсте такими розумними, витираючи плечима сажу по винницях та по броварнях. А як золоті бджоли в грека на Ягальницькому шляху підодрали, то й премудрими стали.
Третій. Чи в грека православного, чи в татарюги поганого, сього твоя святиня не зна, а словом дотина. Розумними ж через те вони стали, що добра свого на кабацьких служебок, на костирство, на танці-музики не прогайнували.
Хома Плахта. Бач, як сі дуки-срібляники один за одним руку тягнуть! Мов жид за жидом.
Турецький Святий. Бо в них і віра жидівська.
Другий. Яка в нас, козаче, віра, поспитай у цієї панночки (вдаривши по шаблюці). Та перше викупи в Насті свою козацьку ознаку. Такого гультая не честь нам і не подоба плазом одплазувати, а поважним боєм годилось би тобі вуха пообтинати.
Хома Плахта. Чи чуєте, чесне козацтво, християнське лицарство, як ся багата жидова з вас глумом глумує і глузом глузує?
Турецький Святий. А берімось, панове безшабельники, за лаву та припремо цих вражих дуків до стіни, так щоб і очі на нас повирячували!
Козаки-нетяги хапаються за лаву, а козаки-дуки, зскочивши на стіл, за шаблі.
СЦЕНА ДРУГА
Там же.
Увіходять Настя Горова з наймичками.
Настя Горова
А що се ви, п'янюги-волоцюги?
Чи се вам шинк жидівський чи вірменський?
Я тілько крикну в степове віконце,
То на шаблях вас рознесе козацтво.
Ти, ледарю, що з жінки здер плахтину,
Спустошивши і дворище, і хату!
Горшком у тебе жінка воду носить,
Половником дітвору наповає;
Замість парчевих-золотих очіпків
Від тебе синяки криваві має.
Геть з кабака мого, дирява шапко,
Безпідошовний чоботе-шкарбане!
І дуки, і нетяги регочуться.
Один з дуків
Ся вдарить словом — що твоя й ломака!
Бач, як зігнувсь, похнюпивсь, мов собака?
Настя Горова
А ти, святий угодниче турецький,
У Магометовім раю одвірний!
Коли тебе не виганяю з хати,
Бездонна куфо ти, гниле барило,-
Тулись, як пес, а на людей не гавкай,
Гультайським язиком тут не варнякай,
Бо ти в мене, як дам сторожі гасло,
Аж за дев'ятими ворітьми гавкаєш.
СЦЕНА ТРЕТЯ
Там же.
Увіходить Ганжа Андибер, одягнений нетягою.
Андибер
Гей, хто тут сміє козака-нетягу,
Мов жида чи вірмена, зневажати?
Хто сміє з шинку, наче пса з-під лави,
Козацтво підупаде проганяти?
Один з нетяг. Отак гукни! Неначе гармата ревнула. Так тілько Ганжа Андибер гукав.
Другий. Та чи не він се, брате, й є? Я вже давно помітив, що в його постава не гольтіпацька. А зрост який! Це велетень.
Третій. Еге! дарма що кажанок волосина 'д волосини на пучку.
Четвертий. А поясина з рогози, мов у того козака Голоти.
П'ятий. А шапка-бирка, [49] зверху дірка.
Шестий. Справді така, як виспівував той Шерешир: вона, мовляв, травою пошита, а вітром, на славу козацьку, підбита!
Семий. І чоботи справді такі сап'янці, що видко п'яти й пальці: де ступить, босої ноги слід пише.
Восьмий. Ні, подивись, які в його плечі, які руки! У ці руки не попадайтесь, дуки.
Настя Горова
(стямившись після нестями)
Звідкіль се в нас опудало взялося,
Замурзаний грязею невмивака?
А чіп! твоє серед баштану місце,
Своїм дрантєм дрібне лякати птаство.
Андибер
Лякав колись я і буйне, суціго...
Чи бачиш, що це?
(Виймаючи з-під поли недолимка).
Настя Горова
Гляньте, позлотистий
Гетьманський недолимок у нетяги!
Андибер
Чого ж тепер від мене хочеш, падло?
Чи по голові ним тебе заїхать
І черепа тобі в прах розтрощити,
Чи за ширітвас меду заложити?
Постав мені чола п'яного миттю
Ширітвас-цебер повен серед хати.
Гей, козаки-нетяги, миле браттє!
(Продовження на наступній сторінці)