Бач, як реве! Мов та стара гармата,
Що козаки Грізною прозивають.
Другий
Пресвітлий князю, я тобі не раджу
Коня турецького в табун пускати:
Бо він уб'є твого Арапа, Бурю.
Шкода такого жеребця втеряти!
Байда
Нехай уб'є: сим ділу не зашкодить:
Не коней він, левів мені наплодить.
І між орлами, брате, бій буває,
І цар царя потугою воює.
В боях серця гартуються лицарські,
В боях росте і кріпне дух козацький.
Третій
Се не сідло, престол тобі блискучий,
Наш князю Байдо, Соліман [17] спорудив.
На тім коні-огні, на сім престолі
Рівен ти будеш силою з царями.
Байда
Мене рівнятиме з царями правда,
Котрої по світах з мечем шукаю…
Дивись, дивись! ого! мій чура виріс,
Орудує козацтвом по-гетьманськи.
Четвертий
Тульчинських рід підбивсь аж геть угору,
Пасе передню й у князів старинних.
П'ятий
Я бачив путь іще тогді в нім, князю,
Як він коня допавсь уперше хлопцем.
Так буря крил в Борея [18] позичає,
Так гуррикан [19] степом летить-гуляє,
Не зникне чура твій Самусь без слави:
Співатимуть колись про нього думи.
Байда
Глянь, брате, що він з ними виробляє!
Розвів обох, мов дві отари, різно.
Шестий
Се, князю, справді зроблено мистецьки:
Твого Самусь клейнода не понизив.
П'ятий
Незгірш і се, що москаля придержав,
А турчина у чисте поле випхнув.
Шестий
Дивись, дивись! уже по згір'ю грають,
Долманами, [20] казав би крильми, мають.
Другий
Скотили вже дяки на воза й Бочку…
Мовчить; як міх ковальський, важко дише.
Четвертий
Сей воєвода уломив би спину
І македонському коневі, Букефалу. [21]
Другий
Не встояли б ворота римські, певно,
Коли б таких слоняк дать Ганнібалу. [22]
Третій
А я б його послав наздоганяти
По горах та байраках Мітрідата. [23]
Другий
Не хутко б вітроногого догнала
Московська говоруха черевата.
Шестий
Ся Бочка, по царському повелінню,
Скотилась би і на Кавказькі гори.
Москаль таківський: він із кожі рветься,
Догоджуючи волі самодержця.
Байда
Коли б у нас був сан такий високий,
Ми б звоювали увесь світ широкий.
Коли б ми всі до одного горнулись,
Під нами б і царі, й народи гнулись.
Ми хвалимося, вбогі сіромахи,
І волею і думою одною,
А ще недавно на кривавім Старці [24]
З'єднали Ганжу Андибера боєм.
Під саме небо сипало гультяйство
Вали страшенні, а само вривалось
До пекла в землю, на погибель братню.
Річками кров козацька розливалась,
Теряли ми свою снагу останню.
Тепер наш Ганжа в корчмах гетьманує
Чи в кабаці у Насті Горової,
Та ще й не кидає своєї думки —
Звести до бою козаків зо мною.
Химерна думка! Я вже не боюся
Його потуги: полягла на Старці.
Кому фортуна служить у походах,
До того й перекинуться затяжці. [25]
Ще дав йому й князького недолимка,
Щоб не журився, не вдававсь у тугу;
Дав черес і срібла, щоб позбирались
На його поклик сиві козарлюги,
Ті, що з нудьги, з журби попропивались,
Кабачній Насті все позаставляли.
Бо я задумав одружитись чесно,
Щоб не порвався Байдин рід великий,
Не осягли мої варязькі добра
Князькі підлизи, римські католики.
А без козацтва в князя Константина,
У Василя, не висватать небоги.
І князь Владимир, [26] київський мій предок,
Лицявсь серед походної тривоги.
Як розпущу приставства по містечках,
По селах, городах, манастирищах,
Та поїдять вони у скупердяки
Скирти давняшні й степові добутки,
То мусить з Байдою Василь миритись,
Йому Острогом пишним поступитись.
Тогді ми зараз двинемо на море:
Нехай і турчин знає людське горе;
Нехай орди в Москву не посилає.
І Байди золотом не засліпляє.
Вертається Тульчинський.
Тульчинський
Пресвітлий князю Байдо, пане й батьку!
Розняв посли я по твойму наказу;
Не дав крові у заїди точити,
Твоє житло лицарське плямувати.
Байда
Я бачив, хлоню. Ти справлявсь розумно,
І се твоя заслуга найславніша.
Ти вже мені дев'яту весну служиш,
Покинувши Тульчин, колиску предків,
Отця, і неньку, і братів коханих
Задля мого лицарства занедбавши.
З тобою ми бували і на Рейні,
І поза горами людей видали,
Звичаї добрі, рицарську науку
В боях за правду досвідом узнали.
Ти всюди був мені слугою вірним,-
Як братнє серце, чурою прихильним.
Тепер не будеш більше чуровати,
А з нами брат за брата пробувати.
Навколішки ж перед мечем лицарським!
Схились і встань товаришем козацьким.
(Ударивши тричі голим мечем по плечах).
Усі
(опріч самого Байди)
Вітаємо тебе, Тульчинський пане,
Товаришу, Самусю наш коханий!
Байда
А я тебе до серця пригортаю
І сьомим побратимом об'являю.
Тульчинський
Цілую сей преславний меч варязький,
Наслідний дорогий клейнод лицарський,
Що не покину в нужді побратима,
Як брата брат, як рідний батько сина!
Все пополам, свобода і неволя,
Велике щастє і тяжка недоля!
СЦЕНА ТРЕТЯ
Там же.
Увіходить панцерний боярин.
Боярин
Пресвітлий князю! троє коней пало,
Поки з Острога долетів до тебе.
Байда
Хто ж ти єси? Тебе я вперше бачу,
А по твоїй ліберії вважаю,
Що службу служить під щитом Острозьких.
Боярин
Так, я служив їм щирим серцем поти,
Поки в них неправди не побачив.
Тепер покинув прапор їх навіки
І правди-честі у тебе шукаю.
Ти в нас один на цілу Русь високо
Підняв угору славу й честь козацьку.
Байда
Кажи ж, чого з Острога мчавсь до мене,
Мов той Борей, бурнокрилатий вітер?
Боярин
Коли б я справді був крилатим вітром,
Вхопив би я з пожежі галагана, [27]
Роздмухав би його, летівши вихрем,
Та й випалив усі Острозькі добра.
Байда
Що ж там таке? Шкода мене тривожить:
У мене в грудях серце б'ється рівно.
Кажи так просто, як арабську казку
Із уст химерної Шехерезади. [28]
Коли б уся земля заколихалась
І люде скрізь позабували правду,-
Один я правду-матір пам'ятав би,
Один за правду я з мечем стояв би.
Боярин
Що ти до князя Василя озвався
І до його небоги залицявся,
Се всі ми знали, всі раділи серцем,
Що ув Острозі в'єш собі кубельце.
Я ж у князьких світлицях, знай, чатую,
Що там говорять, навіть шепчуть, чую.
Ніхто б на світі так не веселився,
Коли б ти, князю, серед нас осівся.
Та князь Василь Сангушка уподобав,
Картовника і костиря [29] п'яного,
Що в кабаці у Насті Горової
Татарських бранців куповав за гроші
Або в козацтва вигравав у кості.
Набравши бранців, пов'язавши в лика,
До короля з тріумфом їздив пишно,
Що подвизавсь на креслах, вихвалявся,
За службу королівщин [30] допевнявся.
Байда
Ти справді чув, бачу, Шехерезаду,
Що Аль-Рашіду [31] лоскотала вуші.
Сангушко князь, мій тезко знаменитий,
Не тілько в карти да у кості грає:
Він добре й за татарами вганяє;
І що здобув у короля за службу,
Те вислужив собі на кресах [32] чесно.
А що він князя Василя вподобав
Чи князь його — кому до того діло?
Боярин
Великодушний князю! не прогнівайсь,
Що не з орлової ми високості,
Як ти, на честь поглядуєм лицарську,
А дивимось на все, як люде прості.
Дозволь мені по правді з'ясувати,
Що вкоїв князь Сангушко ув Острозі.
У них із князем Василем постала
Умова, щоб Острог опанувати;
Тогді Сангушкові Дмитрові срібла,
А Василеві добра з замком взяти.
Сі змовини чинились перед нами,
Прибічними боярами-слугами.
Ми свідками були і на весіллі.
Байда
Як на весіллі?
Боярин
Так, весіллє грали
Серед крові та ґвалту і наруги!
Байда
Що ж то за кров, за ґвалт був і наруга?
Боярин
Кров вірних слуг княгині Ілліної,
Ґвалт і наруга над її дочкою…
(Зупиняється).
Байда
Кажи, кажи.
Боярин
Учора ми з Сангушком
В Острозький замок силою вломились.
Всі трупом полягли, хто став нам опір,
І князь Василь, за руку панну взявши,
Оддав її приятелеві в руки:
"Моя тут власть, моє отецьке право!"
Почав благати піп, щоб одложили
На завтра шлюб: бо і дочка, і мати
З жалю та з сліз гірких обидві мліли.
"Тебе я не на раду, попе, кликав! —
На нього гримнув князь Василь.— Чи бачиш?..
Чини, що я велю: бо булавою
Повчу тебе, як молодих вінчати".
Байда
І повінчав?
Боярин
"Ликуй, Ісайє",— крізь сльози [33]
Бідаха проспівав, зв'язавши руки.
Байда
То молода призволила вінчати?
Боярин
Як поспитав: "Чи маєш добру волю?" —
Мов на хрестинах кум за немовлятко,
За неї князь Василь промовив: "Маю!"
Байда
Ну, так сей шлюб не варт своєї й назви.
Боярин
Так; да вони зробили шлюб справдешний.
Байда
Який?
Боярин
Вечеряли; музики грали;
Мазура вдвох з Сангушком танцювали;
А наші козака навприсядки садили,
Аж лави й груби ходора ходили.
Байда
А молода?
Боярин
Без матері сиділа,
Мов бобом плакала та з горя мліла.
Байда
Без матері?
Боярин
Бо матір причинили:
Її клятьби й музик би заглушили.
Байда
(Продовження на наступній сторінці)