Ну?
Боярин
Князю, дай утру сльозу гарячу…
І сором плакать сивому, та плачу…
Таке тут сталось, що коли б той замок,
Острог той гордий, став хлівом жидівським
Або костьолом грішним католицьким,
Або Кальвін [34] би з Лютром [35] там осілись
І над святою вірою глумились,
То в мене серце так би не боліло…
Боюсь казати…
Байда
Договорюй сміло.
Боярин
В ложницю повели… Воно пручалось,
Княжа Острозьке, вітка Із'яслава…
І… і п'яних двох слуг туди позвали…
Байда
Доволі! Вийди і мовчи довіку
Про те, що чув і бачив. А якщо пробовкнеш,
Тобі заціпить і навік замовкнеш.
(Виходить боярин).
Самусю, повели у бубни бити
І бунчука заткни на Красній броні.
Всіх сотників до мене в раду скличеш;
Козацьку чернь десятками полічиш.
Тих, що у Насті в кабаці пищалі,
Шаблі й сагайдаки позаставляли,
Нехай десятками поставлять різно.
Голоті сій свою роздам я зброю,
Та й рушимо з гарматами негайно
До суднього з харцизниками бою.
Тульчинський
Шкода, мій князю, в тулумбаси [36] бити:
Не чутиме козацтво наше гасла.
Сьогодні на степу велике свято:
Прощальники [37] в кабашниці гостюють.
Цимбали й бубни попід шинком водять,
Хто б не прийшов, горілкою частують.
Залога наша вся туди побралась;
Одна малеча в куренях зосталась.
І черговців, що про посли стояли,
Насилу вдержав я на чаті в замку.
Тепер у нас під зброєю ні духа,
Опріч твого козацтва-побратимства.
Байда
Біда, біда! Та мусимо коритись
Козацькій волі. З нею нам не битись.
Сю ніч самим нам треба вартувати,
Мої ширококрилії орлята.
Чергуйтесь чергами на Красній броні;
Я мушу в той кабак, до Горової.
Виходять усі, опріч Байди да Тульчинського.
Тульчинський
Мій князю й батьку, Байдо міцносердий!
В тяжку часину я тебе благаю
Прислухатись до братового серця,
Яким воно непевним боєм б'ється.
Байда
Тяжка часина, брате, не заважить
У мене й крихти на вазі розсудку.
Над серцем Байдин розум гетьманує
Однаково і в радощах, і в смутку.
Тульчинський
Тим і вдаюсь до тебе, князю Байда,
Як син до батька, рідний брат до брата.
Байда
І знай, мене не сліпить ні досада,
Ні безголов'є, ні гірка утрата.
Про тебе я, Самусю, пам'ятаю
В великім щасті і в тяжкій печалі:
Любов твою в душі твоїй вбачаю,
Як чисту воду в чистому кришталі.
Мов туманом, Катрусю обгорнули
Чернечими казками добрі люде;
Та не навіки чувства в ній поснули:
Вона твоя, вона твоєю буде.
Обіймаються мовчки і виходять.
АКТ ДРУГИЙ
СЦЕНА ПЕРВА
Кабак Насті Горової.
За столом сидять козаки-дуки, по лавках — козаки-нетяги.
Знадвору чути музики, співи, регіт і гомін.
Один з нетяг
Ой корчмо, корчмо, наша ти княгине!
В тобі добро козацьке марно гине:
Що і сама ти неошатно ходиш
І нас, нетяг, у дранім риззі водиш.
Один з дуків. Шкода, козаче-брате, на корчму нарекати. Нарекай на козацьку щербату долю та на дурну козацьку волю.
Другий нетяга. Тобі се добре говорити, упугавшись аж у три жупани; а он у нашого Радька Гузира нічим і грішного тіла гаразд прикрити. 3 усієї здобичі, з того, мовляв, турецького добра зістались були тілько червоні штани,— і на ті вразька кабашниця польстилась. Тепер, бач, сидить голий, мов турецький святий.
Третій. А справді, він схожий на турецького святого, братчики. Крізь рам'є [38] кругом тіло світиться.
Четвертий. То й бути йому Турецьким Святим, а не Радьком Гузирем. Чи згода, панове браттє?
Усі нетяги. Згода! згода! згода! Нехай не дурно своє дрантє, свої верети носить.
Четвертий. Поздоровляємо ж тебе, любий товаришу, з новим титулом.
Турецький Святий. Що мені по титулі, як чортма в шкатулі?
П'ятий. Не кажи-бо сього, брате. Тепер усі твої карби в кабашної Насті пропали. Тепер нехай оплачується Радько Гузир, а Турецький Святий — новий у неї гість: мусить гаспидська Настя карбувати тобі на всі дванадцять апостол.
Турецький Святий. Еге, викрутишся в неї новим прізвищем! Се тобі не січовий кабак. Тут присуд князький, а не козацький. Добре було нам, панове браттє, за гетьманування Ганжі Андибера. Той куди не ввійшов, чи в королівські добра, чи в панські, чи в чернечі, чи в міські,— всюди в нього присуд козацький. А князь Байда над нами разом і гетьманує, й панує. Не перестане, мабуть, князь поти князювати, поки вовк вовкувати.
Шестий. Проклятуща кабашниця! Вже аж комора тріщить од козацького добра, а їй ще мало. Коли б і душу чоловік застановив, узяла б і душу в заклад.
Другий дука. Ти, брате, справді рівняєш Настю до чортяки. А не хто ж, як оцей Турецький Святий проложив про неї стишок: "Ой Насте, каже, Насте кабашна! Ти, каже, до нас, козаків, бідних нетяг, лиха та й обачна".
Третій. А торік, як роздобув на морі чересок грошей, то прибіг до неї з Низу, мов цуцик ласкавий, дарма що в цьому степовому кабаці присуд князький, а не козацький.
Турецький Святий. Мов цуцик? Не цуциком, великим псом, справдешнім собакою був я тоді.
Четвертий. Що ж, коли й сама, ледащиця, принадна і дівок держить хороших, а найбільш оту спокусницю Пазину.
Один з нетяг. Вам, дукачам, добре коло своїх жінок грітись, а бідному низовцеві, злиденному січовикові, до кого притулитись? Он і прощальники йдуть із Січі до Межигорського Спаса, да й ті звернули з Київського шляху, щоб умочити сивого вуса в патоку.
Другий. Тепер-то їм і вмочати: за одним заходом усе спокутують, їм добре й каятись, у гроші вбившись. Дарма, що проміня саєти на волосяну одежу, а чересом підпереже чернечого підрясника так само, як і козацького жупанка.
Третій. Еге, брате. Добре низовим дукам скакати в гречку, добре й каятись. А наш брат ухопить шилом патоки, та й носись із гріхом. Прийдеш до попа в веретищі, то й покути накинути не хоче. Яка з голого спасенника користь?
Турецький Святий. Коли б моя воля та сила, я б оцих спокусниць узяв та й повбивав. Дак же бо козацтво наше!.. Само свою халепу й стереже, й обороня. Та й князь наш, дарма що Байдою зветься і за християнство воює, а так не чинить, як той спасенний Полюс. [39] Той у Києві он шпиталь про козаків-калік спорудив, а сей оддав степ, місце веселе, як долоня рівне, під жіноцький кабак, мов під який гарем, прости господи.
Один з дуків. Хіба ж він під кабак оддав степ? Не під кабак, голово ти розумна, а під козацьке кочовище. Бо козаки бідкаються пасовищами по панських добрах. Що за божевільний мізок у цих опияк! Самі завели степовий кабак, самі з Настею рядну рядили про його вбезпеку, а тепер винуватять князя. Таж він про козацьке пристановище, не про що, дба: щоб захистити вольним кочовищем козацькі двори та холіви [40] д' Орди. А коли б не дозволив зробити в своїх добрах кабака взором Низового, то коренили б його так само, як Острозького й інших княжат.
Другий. А я тебе, друже, пораджу й остережу: не розпускай ти про князя Байду губу, як халяву.
Турецький Святий. Чом же це так, панський ти підлизо? Се ти мусиш держати язика за зубами: бо живеш із князької землі, а я — вольний козак.
Другий. Вольний, се правда: бо куди ні поволочешся, несеш усе своє надбаннє на спині, як той вовк-сіромаха — шкуру. Про вольного, правдивого козака проложено й пісню:
Козак, душа правдивая,
Сорочки не має,
Коли не п'є, дак воші б'є,
А все не гуляє...
Турецький Святий. Не одні воші ми б'ємо, пане брате. (Співає).
До нього пристають інші
Ой у лузі над водою
Калина цвіте:
Ой то ж наша голотонька
Мед-горілку п'є.
Іде козак, іде дукач,
Насміхається:
"За що тая голотонька
Напивається?"
"Ой не смійся із голоти,
Превражий дуко,
Щоб не була із душею
Тобі розлука!"
Один бере за чуприну,
Другий дула б'є: [41]
"Ой не ходи, песький сину,
Де голота п'є!"
"Ой прошу ж вас, миле браттє,
Прошу, не бийте:
Ой куплю вам цебер меду,
Нахильця пийте!"
"Що ж нам, браттє, з того меду,
Що ми нап'ємось?
Лучче вволю натщесерце
Дуки наб'ємось".
Третій дука. Заспівайте ж, братчики, тепер ще про козацьку хату. Як-бо той Шерешир співа?
Ой знати, каже, козацьку хату
Через десяту:
Вона соломою не вкривана,
Вона приспою [42] не обсипана:
Кругом двора
Нема ні кола,
На дровітні дров ні поліна,-
Сидить в ній козацька жінка, околіла.
Турецький Святий. Щоб ви самі так околіли, превражі дуки, з своїми жінками і з усім наплодом! Хіба забули, що було Шереширові за зневагу козацтва? Те й вам, дукачам, буде. Йому потовкли вдрузки кобзу, а ви й зубів не позбираєте.
Четвертий. Чого цей Турецький Святий зробивсь таким злющим? Грима на нас, наче той печорський скимник. А колись я знав його веселим.
Третій. І одягним.
Четвертий. Не що ж бо й що. І досі козаки співають стишок, що проложив цей спасенник, танцюючи круг Пазини. Гарний стишок! І бакаляр такого не зложить. Агов, козаки небожата! Хто заспіва про Пазину стишок, іди, випий із нами корячок меду-п'яного-чола.
Один з нетяг. Хто скомпонував, хай той і співа: хай за свою кебету й нагороду здобува.
Четвертий дука. А заспівай справді, твоя Турецька Святине!
Один з нетяг. Не весело йому без кобзи співати: нічим, мовляв той Шерешир, угору духа підняти. Тим і на печерського скимника закандзюбивсь, що кобза лежить із штаньми в шинкарки в закладі.
(Продовження на наступній сторінці)