Писар. Пам'ятайте самоє главноє, што мужик наш, ух, какая продувная бестія! Хоча і пойотся гдєсь-то, што "деревенські мужики, оні просто дураки"; но наш мужик окончательная бестія!..
Єлисей (усміхається). Та либонь так, што і ми не ногою шмаркаємось. (Пішов, за ним Варвара).
Писар. Но какой, мадам, ваш син образованой, я його постиг. Одначе надо отправляться. Разві так, што викушать єщо одну румочку із мамашиних ручок?
Олімпіада. Авжеж, викушайте!
Писар (випив). Ай да настойка! Попрошу окончательно рецепт, я тогда заставлю свою жену продєлать немедленную апробацію.
Олімпіада. Опісля, опісля... Закусіть пиріжком...
Писар (закусюе). Такоє питво даже не должно закусивать... Да, я окончательно шасливой, што ви переселились до нас, усьо-таки будеть порадошноє общество для умнаго і пріятнаго времяпровожденія. А што касаємо вашого сина, то он очарувал меня. О, ето первокласной умниця. Какоє училище он окончив?
Олімпіада. Вчився в городськім, та не довчився.
Писар. Ну, нєт, не говоріте так, мадам, он очень учон. І воспитан он как... гімназист! Я от душі хотєв би з ним подружиться!..
Олімпіада. З нами не довго подружитися: аби ви за нас тягли руку там, де слід... Знаєте поговірку: рука руку миє?
Писар (палива). Викушайте зо мною, мадам. Пожалуста, хоч пригубте. (Почастувались). Ай да настойка! Касаємо ж того, што ви гаворите о рукомитії, то я вам об'ясню так, што как мила бувають усякії: душисті, лечебні і од веснушок... Понімаєте? Што какім милом вимиєш руки, такой і дух од них пойдьоть.
Олімпіада. Понімаю і оченно понімаю. Потому як ми не в деревні зросли, і не од глупих родителів провзойшли, і оп'ять же не дурний нас і піп хрестив.
Писар. Ух, какая ви умная, ужасть!..
Олімпіада. Я це не од вас першого чую. Зять моєї сестри, Околодочной надзиратель, у Бердянському, так бувало говорить: "З вами, Олімпіядо Митровно, можно розсуджать сутки і не нарозсуждаться".
Писар. Да, да. Я готов з вами двоє суток розсуждать... А Олексєй Данилович, он окончательно очарован вами!..
Олімпіада. Капитан пароходний, што хрестив у нас з частною приставшою покійну мою дочечку Василину,— бувало, як викушаїть одну-другую румочку, зараз і почнеть сміхотворить: "Ти, говорить, кума моя, ти душа моя!"
ЯВА З
Ті ж і Єлисей.
Єлисей. Мамашо! Там прийшли і дівчата найматись на строк, то це вже по вашій довжності.
Олімпіада. Піду гляну на їх пики. О, я зразу впізнаю, чого кожна з них варт. (Пішла).
Писар. Друг мой, Єлисей Кузьмич! Позвольте вас окончательно називать другом?
Єлисей. Та чого ж, можна, називайте.
Писар (чоломкається). Я уже не хотів пить, но за нашу дружбу вип'ю. (Палива і п'є). Ура!.. Ах, друг мой, какая ваша мамаша образована, какая она воспитаная!.. Да, я окончательно вник і проник!.. Ми іздєсь з ними кой об чом переговорили, так, обиняками, но зразу поняли один другого.
Єлисей. Об чім же переговорили?
Писар. О сбліженії обоюдних інтересов, при рукомитії і протчеє...
Єлисей. Та ми своє діло завжди і скрізь понімали окуратно, будьте і ви без сумленія...
Писар. Благодарю! Вот што значить імєть дєло з умним господином: слово — два, і кончен разговор. Попотчуйте ж на дорогу, і я удалюсь.
Єлисей (частує),Я до вас у недєлю приїду.
Писар. І з мамашой, і з супругой, і з дєтками. (Оглянувся). Да, скажіть пожалуйста, што ето у вас папаша какойсь окоячательно дерзкой господин?
Єлисей. Нам з папашою нашим біда да й тольки. Спершу, як скоро ми сюди переїхали, так вони з недєлю меета були веселі і тверезі, а то зразу почали пить силно...
Писар. І тольки? І ви ж п'єте?
Єлисей. Я п'ю з понятієм, а вони...
Писар. Ну, ето дєло поправимоє!..
Єлисей. Ну так же силно п'ють, прямо без понятія п'ють!..
ЯВА 4
Ті ж і Гніт.
Гніт (на дверях). П'ю за свої, а не за твої! За твої не питиму ніколи. Ти, сучий сину, спершу попороби стільки, скільки я на своїм віку попоробив, а петім вже скаржись людям на батька!
Єлисей. Я, я... не скаржусь, а...
Гніт. А спитай мене: задля чого й задля кого я увесь вік працював?
Писар. Но я полагаю, што ви, Кузьма Тимофеєвич, должни бить окончательно довольні вашим синком.
Гніт. Хоч ти і волосний писар, але це діло моє, хатнє, не про писарів воно і не про гостей!
Писар. Ага! То їсть, виражая другими словами: нам зась до етого дєла?
Гніт. Бачу, ти не дурень. Давай вип'ємо мішанини! (Хоче налить).
ЯВА 5
Входить Олімпіада.
Писар. З удовольствієм, окончательно з огромним удовольствієм!
Олімпіада. Що, що це таке? І ти ще почнеш частуватись? Кому-кому, а тобі то пора вже й честь знать. (Одійма пляшку).
Гніт (кидається до неї). Подай горілку!
Олімпіада. Не дам! Хоч ти лусни отут передомною, не дам.
Гніт. Ах ти ж, гадюка!.. (Борюкається з жінкою).
ЯВА 6
Ті ж і поштар.
Поштар (до писаря). Пожалуйте їхать, бо господин старшина гніваються.
Писар. "Гніваються"? На каво? Єжели у господина старшини серце с перцем, так нехай охолонуть!.. А впротчем, я шучу. Послушайте, мамаша! Дайте нам попотчуватися з вашим супругом, і я окончательно удалюсь із вашего приятного общества.
Олімпіада. Тільки задля такого гостя, як ви, і уважаю. На, старий бісе, на! Бодай вже ти обдувся від горілки, як павук!.. (Дає пляшку).
Гніт. Коли б бог був дитина, то, може, й послухав би дурного литвина. (Палива). Будьмо здорові! (Випив і підніс писареві).
Писар. Вот єтак гораздо благороднеє. Знаєте, как какойсь-то сочинитель сказал: "Худой мир лучше доброй ссори!" (П'є).
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Дворище у Ґнота. Хата, повітки, комори, амбар, пліт, ворота і т. ін.
ЯВА 1
Варвара на призьбі готує буряки, картоплю і інше до страв.
Олімпіада (гука з хати). Варваро! Не видно ще Єлисея?
Варвара (глянула за ворота). Ні, не видно.
Олімпіада (виходе). Вже й сонечко скоро зійде, а його нема! (Надходе до воріт і дивиться нагору). Ну що, як і сьогодня не найме поденних, пше-ниця зовсім перестоїться.
Варвара. І ячмінь вже сиплеться
Олімпіада. Ох, сиплеться. Ну і сторонка!..
Варвара. До других з охотою ідуть на поденну, тільки не до нас...
Олімпіада. Чому ж не до нас, ти знаєш чому?..
Варвара. А ви хіба не знаєте?
Олімпіада. Ти знов про харч?
Варвара. Вже не про що друге.
Олімпіада. Самашедча ти, ось що! Ідуть на поденну по великих економіях та на буряки: бо там багато їх збирається і можна вволю жирувать, а по хуторах не та їм воля... А харч — скрізь не краща.
Варвара. Було б нам зоставатись у Таврії. Чи не краще б жилося? Хліборобство — діло зовсім нам не зручне...
Олімпіада. Товкуй! Розумній людині усяке діло зручне... Скучаєш за своїм родом родиною, через те й марудишся?
Варвара. Авжеж, скучаю. Почніть ще й тим дорікати, що скучаю, давно вже не дорікали, може полегша вам.
Олімпіада. Мовчи, не вводь мене ще в більшу досаду.
ЯВА 2
Ті ж і Єлисей
Єлисей. Фу, та й душно ж!
Олімпіада. Ну?
Єлисей. Зараз прийдуть п'ять косарів і вісім в'язільниць.
Олімпіада. Гаразд, що хоч п'ятьох знайшов. Почім?
Єлисей. Косарі по вісімдесят, а в'язільниці по п'ятдесят і п'ять.
Олімпіада (сплеснула руками), У других же по 70 і по 50!
Єлисей. Ще й порцію у обід.
Олімпіада. А по других хіба є порція?
Єлисей. По всій окрузі нема.
Олімпіада. Та що ж це таке?
Єлисей. Інакше не хочуть і ти.
Варвара. А що, не моя правда?
Єлисей. Яка там правда?
Олімпіада. Це, сину, у тебе не жінка, щоб ти знав, що це не подруга тобі, а ворог, супостат!.. Каже, що до нас не йдуть на поденну через харч.
Єлисей. Що вона, дуря, тямить? До давніх тутешніх ідуть на роботу ті, котрі повідгонили до них скотину на випас або котрі забрали гроші на десятини; інші і пашу брали на відробіток або й хліб на посів... А останні всі пішли ще з весни у Доншину, ну й нема робочих рук... Та я певен, що у декотрих хазяїнів харч далеко гірша, ніж у нас, а до них мусять іти на відробіток, бо винні...
Варвара. Навряд чи є де гірша харч.
Єлисей. Оце мені овсім не по ндраву... Ти краще, Варю, прикуси язика.
Олімпіада. Дав волю жінці спочатку, а тепер навряд чи й уговтаєш її.
Варвара. А ви підцькуйте його, та гарненько, може й поб'є мене...
Єлисей. Мовчи! Ти іменно доведеш до бійки! Що ж, по-твоєму, ми повинні робочих мирмуладами та варенням годувать?
Варвара. А де опріч нас робочі виливають страву у свиняче корито?
Єлисей. Може, й по людях виливають.
Варвара. Ніде не виливають, тільки у нас. Он і учора увечері увесь кандьор вилили.
Олімпіада. Нехай виливають: свиням пожива, а вони з голодними черевами полягали спати. (Регоче).
Варвара. Еге ж, полягали!.. Підіть лиш на вгород та подивіться, що вночі поробили з огірками!..
Олімпіада. Що ж таке?
Варвара. Геть всі повиривали і огудину всю понівечили.
Єлисей. Та невже? Ну, це вже нечесно, це вже погано...
Олімпіада. Ти правду кажеш?
Варвара. Я ж зараз була на вгороді, бачила своїми очима. Сторож каже: "Я не можу виказати, хто рвав, бо мене уб'ють!"
Єлисей. Не може? Побачимо, як не може... Урадник розв'яже йому рота. Ач анахтеми, таганрозькі хвараони...
ЯВА З
(Продовження на наступній сторінці)