Єлисей. Кликав і того, що ото за яром окономія. У неділю в городі іду по базарю, а люде й кажуть: "Оцей, що у воєнній куражці, ваш близький сусіда, пан Цибульський". Я підбіг до нього, сіпнув за рукава та й кажу: ми з вами сусєди, то будьмо знакомі. Пожалуйте, кажу, до нас у недєлю на молебствіє та на обід. Він глянув на мене, усміхнувся і одмовив: "До свиданія, любезний сусєд!.."
Олімпіада. Як не пожалували, то й не треба, більш зосталося і страви, і питва. Може, вони ще й горілку вживають не згірш твого папаші, або котрому забагнулося б доротого вина та сардин?.. (Побачила, що Гніт лове шапку на стіні). Ну й що ти там мух ловиш по стіні?
Гніт. Не мух... Не твоє діло... Шапку...
Олімпіада (передражнює). "Шапку, шапку!" Насмоктався, ледве на ногах встоїш.
Гніт. Не твоя печаль...
Олімпіада (дражне). "Не твоя печаль"...
Гніт. Не передражнюй, щоб часом не передражнило пащеки набік...
Олімпіада. Руки не доросли! З якої це ти речі почав щодня п'янствувати?
Гніт. Не розжуєш, не такі зуби...
Олімпіада. Терпіння мого нестача вже з тобою.
Гніт. А ти доточи!
Олімпіада. Ой, не доводь мене до краю.
Гніт. Не полохай, щоб не довелось переполох виливати.
Олімпіада. Кажу тобі, не дошкуляй мене до живого!
Гніт (намацав шапку). Показись, показись трохи, а я вийду, доки переказишся... (Пішов).
Олімпіада. Бодай вже тебе чортяки вхопили!.. Ох, і обрид же сатанаідол, дивитися не можу, так обрид!
Єлисей. І справді, з якої причини вони почали так сильно пить?
Олімпіада. Прямо здурів чоловік, ось яка причина! А щоб тебе обдуло від тії горілки!
Єлисей. Думаєте, не обдує? Єжели вони п'янствуватимуть щодня, повірте, що скоро дуба дадуть.
Олімпіада. Якраз "скоро"! Мій папаша до самої смерті без просипу пив, навіть за півгодини до смерті все показував руками, бо мову йому відняло, так, кажу, показував, щоб влили у рот горілки. А прожив, проте, сімдесят три года.
Єлисей. Ой-ой-ой! Аж сімдесят три? Ну? Це вже зовсім некстаті і без нікоторої надобності...
Олімпіада. Твій папаша змолоду і в рот не брав, ще й гидував, як другі пили, ось через що я його й обрала собі за чоловіка. Правда, що й грошовитий був. Потім почав потроху коштувать, а це раптом немов сказився... (Зітхнула). Враг його не взяв, і красивий був, як змальований, матері його хрін... Еге. Поквапилась на красу. А які мене женихи сватали: багачі, і купці, і чиновники, і всякі образовані люде... Ми тоді держали шиньок...
Варвара (прислухалась). Я чула від багатих людей, що батько дуже були трудящі і що все добро вони власною працею придбали; і всі люде завжди мали їх за розумного і розсудливого хазяїна...
Олімпіада. Ти чого ж оце вплутуєшся в мою розмову?
Варвара. Хіба не можна?
Єлисей. Ну да. Ти, Варю, коли мамаша обсуждають про папашу, то краще мовчи.
Варвара. Почни вже й ти затуляти мені рота.
Єлисей. Бо твоя розмова тут... некстаті.
Олімпіада. Порозсуждай, невісточко, а я тебе послухаю. Може, сядеш на кріслі? Шкода, що крісла нема. То сиділа б, а я проти тебе стояла б — от малюнок був би, хоч зараз приліпи на стіну.
Варвара. Завели вже на цілий день.
Олімпіада. Шкода, що з приданим ти не захопила від свого батечка крісла.
Варвара. Починайте, починайте приданим докоряти, давно вже не докоряли: ще як учора та й досі.
Олімпіада. Не докоряю, а щоразу хвалюся, перед усім миром хвалюся. Та як таким приданим не похвалятись?
Варвара. Як це ви перед гостями не похвалилися, невже забули? Зате ж я певна, що в другий раз ви надолужите.
Олімпіада. Аж дві пари волів, аж три корови, аж сотня карбованців копиталу... (Регоче). Розщедрився батечко. А обіцяв: сім пар волів, десять корів і три тисячі копиталу,— обдурив мошелник...
Варвара. Хіба я у тім винна?
Олімпіада. Не винна? Ти краще замовкни, не вводь мене в досаду.
Єлисей. Мовчи, Варю...
Варвара. Знов "мовчи"? Танцюй, танцюй по маминій дудці, мазунчику. Казала я тобі, як сватав мене, що ти під мамашиною волею, а ти що мені казав?
Єлисей. Мало чого я тобі не казав... (Усміхається).
Варвара. Обдурив? Совісті у тебе нема... (Пішла).
Олімпіада. А чи не пора тобі, сину, присмирить жінку?
Єлисей. Та вона діждеться... Тільки це вона здуру.
Олімпіада. Поквапився на красу? Краса скоро змарніє...
Єлисей. Та неначе вже й марніє.
Олімпіада. Красу як вітром здмухне... Повірив тестеві, мошелникові сібірному.
Єлисей. Іменно, що мошелник та ще й сібірний!
Олімпіада. Краще б було, коли б узяв був за себе, наприклад, Шпачківну.
Єлисей. Шпачківну? Та що це ви, мамашо, вигадуєте? Шпачківну, оту безносу?
Олімпіада. Зате багачка яка! Сім тисячів одного копиталу. А ніс що? Ніспусте діло... Носа можна і приробить. Є такі дохторі, що за сотню-другу карбованців якого хоч носа прироблять.
Єлисей. Мені Шпачківну і згадать гидко. (Плює).
Олімпіада. Сім тисячів одного копиталу. А худоби скільки, а? Повінчався б, прибрав би копитали і худобу до рук, а там і розвод...
Єлисей. Де ж таки розвод?
Олімпіада. Тепер скрізь вже пішла мода на розвод.
Єлисей. Та воно, конешно, єжели мода?.. Тадже ж, мамашо, і ви поквапились на батькову вроду?
Олімпіада. Ох, поквапилася, а тепер і каюсь, та ще й як каюсь.
Єлисей (усміхається). А чому ж вам не взят розвода?
Олімпіада. Трохи пізно, сину...
Єлисей. Коли б ви зуміли були як-небудь сперначалу прибрать до рук состояніє.
Олімпіада. То-то, що дурна була раніш: а тепер його не обморочиш...
Єлисей. А здорово диякон розгнівався, як дав йому за молебствіє два злотих.
Олімпіада. А попові скільки дав?
Єлисей. Руб серебра.
Олімпіада. Переплатив. П'ятизлотного сам було б квит.
Єлисей. "Єжели, каже, такі багачі, що по трисі десятин землі купують почти за готові гроші, платите муть за молебствіє по тридцять копійок,— то нам прийдеться з голоду помирать". Мало не жбурнув мені грошей у морду.
Олімпіада. Нехай би жбурнув, два злотих були б в капшуці... Та й багато ж горілки вижлуктил за обідом. (Передивляється пляшки). Добре, що підлила з кварту води в горілку та кой-чого підсі пала, а то чого доброго відра і нестачило б на так кумпанію. Позливай останки у четвертну бутил: а оте червоие вино теж вилий у гурт, зійде за настойку.
Єлисей (зливає). Що ви таке підмішали в герілку, що неначе аж за язика щипа?
Олімпіада. На те я була шинкаркою, щоб тямить, що і як... Тепер вже як ми зробились поміщика ми, то навіщо тобі те знати?
ЯВА 2
Ті ж і писар.
Писар. Тот же гость і в тот же приятной дом.
Олімпіада. Чого це ви вернулись?
Писар. Бросився до кормана одного-другого і сообразив, што не інакше, как у вас позабіл свою портабачницю.
Олімпіада. Може, у других сказали б вам: не було, нема і не скажеться, а ми не з таких. Звольте вам ваше. (Віддає табачницю). А за сохранність зроблю папирос.
Писар. О, скольки завгодно! (Крутять папироcи). А на конец того надо сказать і до свиданія. Но, розлучаясь. З вами, бить можеть, і на довгий час, по-зволю вторично ізложить вам, што тепер вже минула моя сердечная прискорбь, окончательно минула, потому што ви переселились у наш край. Без вас ето була пустиня Аравійская. Єй-єй! Ілі слихали про Сахару? Так ето, она. Но ви совершили переселеніє до нас, і тепер у нас появился оазис, окончательно оазис, честноє благороднеє слово!.. Читали путешествіє по пустині Сахарской?.. А што ето у вас, Єлисей Кузьмич, у бутилі бовтнеться?
Єлисей. Мамашо! Може, почастувати їх настойкою?
0лімпіада. Та почастуй. Сідайте, або що.
Писар. Я стоя більш вип'ю. (Регоче).
Олімпіада. Сідайте-бо, сідайте.
Сідають.
Єлисей (частує). Викушайте!
Писар. А ви ж?
Єлисей. Та можна. (Випив і палива знову і частує) .
Писар (випив). Ай да настойка! Понімаєте, у первой раз такую п'ю, окончательно у первой раз! Как родився і хрестився, не пив такой! На чом ето она настояна, ізвольте хоть вкратце ізложить рецепт?
Єлисей. Та це мамаша придумали...
Олімпіада. Нехай колись навчу вас...
Писар. Благодарю от душі! Но опрече усього протчаго, дожидаю вас до себя з визитом. У меня жена очень воспитана, ви єю окончательно очаруєтесь... Она у меня із городських... Ах, как она пойоть куплети: "тру-ля-ля!" Только што дітвора осаждаєть єйо... Знаєте: тому пельоночку, тому сорочечку, тому рейтузики... А у меня їх цєлая вармія... "Ах, дєті, дєті!" как какойсь-то сочинитель сказал... Ну, налийте по другой, і я окончательно удалюсь во своясі.
Єлисей частує.
Олімпіада. А як господин старшина, чи то пак, Олексій Данилович?
Писар. О, он у восторгі, потому, собственно, он у восторгі, што у восторгі я!.. Хоча он і старшина, то ість, старше меня чином, но понастоящему усьо в моєй вот в етой башке содержиться,— понімаєте? Окончательно ета башка усім орудуєть.
Входить Варвара.
І вас, мадам, просю до меня з визитом і з дєтками!
Варвара. То вже як чоловік захоче...
Писар. Да, да. Муж ето глава! Но я надєюсь окончательно, што супруг ваш прихватять і вас,— не так лі?
Єлисей. Та воно можна буде.
Варвара. Там прийшли робочі найматись...
Писар. А ви знаєте тутешні ціни?
Єлисей. Розпитував людей.
(Продовження на наступній сторінці)