Степан. Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в чуже подвір'я, здіймаєш веремію та ще й силуєш мовчати? Та я тебе без говту вкоськаю і цурку на губу накину!..
Писар. Ну-ну, животноє! Не смій порочити!
Роман (бо писаря). А вам зась!
Степан. Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело!
Настя. Сам ти помело! (До Романа). Щоб і на подвір'ї моїм ти не з'являвся! Щоб око моє тебе не бачило!
Роман. Знаю, що мені там місця нема!
Степан. Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. Дочко! Тобі з ним жити, а не нам! Чи так, стара?
Хотина. Авжеж!
Хведоска. Я сказала своє слово, тату, і сказала його твердо!
Степан. По-моєму: слова на вітер не пускай! Іди, Романе, до нас у прийми. Наша хатина хоч маленька, та правда в ній щиренька; хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у бога! Буде тісніш, стане тепліш!.. Ходімо, діти, в хату. Просимо і добрих людей, а лихим покуть на вигоні!
Настя. Не син ти мені, не син!
Роман. Я теж міркую, що я обмінча!
Степан. Романе, не годиться так! "Чти отця твого і матір!.." Свахо, не комизься, іди в хату!
Настя. Яка я тобі сваха? Щоб ти й доки світ сонця не діждав бачити мене у своїм хліві!.. Ой сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі!
Писар. Да, скандал!
Степан і другі йдуть у хату, Настя і писар — з двору.
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Середина простої хати. За столом сидить Хведоска, з обох сторін дружки. На столі гільце. Біля столу стоїть староста (Чикалка), біля порога підстароста (Пилип). Біля печі стоять Степан Рева і Хотина.
ЯВА 1
Дружки (співають).
Казав соловейко —
Сяду — не впаду;
Казала Хведоска —
Заміж не піду.
Казав соловейко —
Політаю;
Казала Хведоска Погуляю!
(Починають квітчати Хведосці стрічками голову).
Ой дай, мати, масла,
Я ж твою корівоньку пасла:
Виганяла в ранню росу,
Дай помазати косу.
Ой попе, попе Гордію,
Не дзвони рано в неділю;
Дзвони рано в суботу,
Задай дружечкам роботу.
Ой ви, галочки, літайте,
Ой ви, дружечки, співайте,
За косою квіточку носіте,
Хведоні правдоньки не кажіте.
Ой ви, дружечки, рядочком
Попід зелененьким садочком,
Та вирвем квіточку зелененьку,
Заквітчаємо Хведоску молоденьку.
Ой дружечки, помалу йдіть,
Нашого винограду не топчіть,
Бо наш виноград скрізь поріс,
Куди тебе, Хведоню, бог поніс?
(Скінчили квітчати).
Чикалка. Старосто, пане підстаросто!
Пилип. А ми раді слухати?
Чикалка. Благословіть, дискать, гільце квітчати. Раз, і вдруге, і втретє!
Пилип. Бог благословить! Всі три рази бог благословить.
Дружки (співають).
В долину, бояри, в долину
По червону калину,
По хрещатий барвінок,
По зелений васильок!
Голос з-за вікна: "Молодий іде! Молодий іде з боярами!"
Чикалка. Дружки, кінчайте скоріш гільце та, дискать, величайте молодого.
Дружки (співають).
Мати Романа родила,
Місяцем обгородила,
Зорею підперезала,
До тещі виряджала.
Мати сина виряджає,
Виряджавши, научає:
"Ой, їдь, сину, та до тещі в гості
Та сядь, сину, в тещі на помості.
А як буде, сину, теща частувати,
Не пий, сину, першої чарки:
Вилий, сину,
Та коню на гриву,
Щоб була грива кудрява,
Щоб була теща ласкава".
Ой попід лісом битая доріженька,
Ой туди йшов Роман з боярами,
їм калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Стала калина до нього промовляти:
"Не задля тебе ця калина саджена,
А задля того Хведоска наряджена".
Нарядили, як панське дитя,
Посадовили, як сиротя.
Пилип. Старосто, пане підстаросто!
Чикалка. А ми раді слухати.
Пилип. Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити: отцю, неньці поклонятися, до вінця споряджатися!
Хотина (тихо до Степана). Пилип доладніш примовля.
Степан (тихо). Той всі закони зна.
Чикалка. Бог благословить!
Пилип. Раз, і вдруге, і втретє!
Чикалка (тричі). Бог благословить!
ЯВА 2
Роман ввіходить з боярами, кланяється батькові й матері.
Дружки (співають).
Явіру, явірочку,
На жовтім пісочку,
Там щука-риба грала,
Сама собі дивувала,
Що хороше вигравала.
Роман підходить до столу, кланяється Хведосці, котра встає і кланяється йому тричі.
А ще наша тарілка
Не цінована,
А ще наша Хведоня
Не цілована.
Роман цілується тричі з Хведоскою і сіда за стіл поруч з нею.
А вже наша тарілка
Обцінована,
А вже наша Хведоска
Обцілована.
Чикалка. Старосто, пане підстаросто!
Пилип. А ми раді слухати.
Чикалка. Благословіть молодим, дискать, до вінця збиратися, отцю, неньці поклонятися.
Пилип. Бог благословить!
Чикалка. Раз, і вдруге, і втретє!
Пилип. Бог благословить! Тричі бог благословить! (Тихо до Чикалки). Чого ж ви стоїте? Беріть молодих та й виходьте з-за столу! (Убік). Не тямить нічого!
Дружки (співають).
Піднімайте, дружки, ноги,
Високі пороги,
Бо надворі річки-калюжки,
Будуть тобі гіркі дружки.
Пилип. Батьку! Беріть образа. Мати! Беріть хліб-сіль.
Чикалка. А молоді, дискать, вставайте і благословеніє родитильов… Так, дискать, і в нас, в Расєї!.. Да-да!
Степан бере образа, Хотина хліб, Роман і Хведоска підходять до них, боярин і дружка стелять долі рушник, на котрий молоді, ставши, вклоняються батькові й матері по тричі в ноги, цілують образ і хліб. Дружки втирають сльози. Всі виходять з хати, опріч Степана і Хотини.
Степан. Отакої! Чого ти, стара, хлипаєш? Кажи: слава господеві! Діждалися доччиного весілля, проси бога, щоб допоміг діждати й онуків!.. Сама Хведоска покохала Романа, сама й талан свій пильнуватиме, а не впильнує, сама й пошкодує!.. Думаєш, може, що вона не буде щаслива за Романом?
Хотина. Не сама я, Степане, плачу, плачуть думки! Жалко мені Романа, господи, як жалко! Де ж таки: мати рідна не поблагословила і батькові не звеліла!..
Степан. Отак! Батько благословив, тільки крадькома! Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула! Я дивуюся, як ще Настя не наділа на Софрона очіпка, бо вона вже давно обернула його в бабу!.. (Сміється).
Хотина. Перед шлюбом при живих батькові-матері мусив прохати чужих людей, щоб поблагословили!
Степан. Зате тепер у Романа одним батьком буде більш! А пригадай, як нас з тобою споряджали до вінця: у мене ні батька, ні матері не було, а твої відцуралися. Звеліли пани везти до шлюбу: мене взяли з поля, від отари, тебе — з пташні, від гиндичат… Тадже ж прожили вік? Що не говори, а Роман Хведосці під лице!
Хотина. І до пари! Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитують. Кажуть, що й тихий, і ввічливий, і розсудливий.
Степан. Найкраще, щоб був розсудливий та серце мав не крихке!.. А який грамотій!
Хотина. І ремесний! За котре діло не візьметься, кажуть: чи воза скласти, чи чобота пошити — до всього митець і все до краю доведе! Розказував мені Оверко-коваль. Каже, кую у кузні якось на тім тижневі орчик до попової брички, аж це Роман приходе в кузню. "Дайте,— каже,— дядьку, я трохи за вас потрудюсь, а ви спочиньте!" Як взяв молотка у руку, то так він у нього і заходив по кувадлі, як смичок по скрипці!.. "Не вспів,— каже,— я й люльки викурити, як він вже й орчика окував і пригнав!.."
Степан. За таким хистом не загине. (Помовчав). А що ж, чи все злагоджено в тебе?
Хотина. Страва вся вже вварилася, а коровай печеться у куми Ганни, спасибі їй, допомага! У нас трохи тісненько-таки в хаті та й піч мала…
Степан. Ось як відгуляємо, дасть бог, весілля, зараз комору переробимо на світлицю; і будуть у нас хороми на дві половини!
ЯВА З
Ті ж Зінька і Самрось.
Зінька. Вже поблагословили молодих? Чи сподівалися гостей, чи ні, а мусите уконтентовувати!
Самрось. Здрастуйте! Поздоровляємо!..
(Цілуються.)
Як там не скоїлося, а повинно все бути по-рідному.
Степан. Хоч і несподівані, а все ж дякуємо.
Самрось. Недзя!
Степан. А й мати прийде, будемо і їй раді, не виженемо з хати.
Самрось. Мамаша не прийдуть, ні!.. Вони все ждали Романа, казали: "Скориться!.." От, кажуть, що чоловік як задуріє, то вже й нема йому зупину!.. (Сіда).
Зінька. Мовчав би краще, ну й нащо?..
Самрось. Ні, стривай, розкажу! Як же мені перед людьми не почванитися, та ще й перед сватами? Слухайте! От нащо вже я зовсім був збився з пантелику, мов та кручена вівця! А от… Правда, задача? Як почала Зінька благати, як почала прохати мене: "Їдьмо,— каже,— до Романа на весілля!" Хотів її ударити, вона підставила твар: "Удар,— каже,— тільки прихились до мого благання!" Отже не зміг ударити! Кажу: уклонися в ноги — поїду! Що ж ви думаєте? Вклонилася, тричі вклонилася.
Зінька (не дивиться в вічі). Перш не корилася тобі, бо дурна була!.. Ти мій муж, голова!..
(Продовження на наступній сторінці)