Хведоска. Еге, хитруйте! Ач які!
Хотина. І чого ж би то я хитрувала з тобою?
Хведоска. Бачу я по очах!.. Мамочко, чи ви тепер добренькі?
Хотина. А чого мені гніватися?
Хведоска. Ні, ви засмійтеся!..
Хотина. Та чого це ти так лабузнишся?
Хведоска. Мамочко! Сядьмо отут, на призьбі!.. (Садовить її і горнеться). Ой, страшно! Ненечко, ластівочко!.. Я ж у вас люба дитина, правда?
Хотина (гладить їй голову). Балувана ти.
Хведоска. Ні! Єй-богу, ні! І батько казали, щоб я не балувалася… Чи я ж у вас не покірлива або не слухняна?
Хотина. Ба ні, покірлива.
Хведоска. І слухняна, правда?
Хотина (сміється). Трошки з ґедзем!
Хведоска; Тільки трошки ж? Ненечко!.. Ой… Стривайте, я заплющу очі! (Заплющила очі). Мамочко, ви нічого не помічаєте?
Хотина (усміхнулася). Ба помічаю!
Хведоска. Невже? (Закриває долонями очі).
Хотина. Ще з понеділка помічаю.
Хведоска. Та й досі мовчали?
Хотина. Тобі, доню, вісімнадцятий год пішов, маєш свого розуму; я тебе повчала, як ти нерозумною була… Коли пам'ятаєш материну навуку, ти тямиш, як слід себе оберігати!
Хведоска. Я все пам'ятаю!
Хотина. Приходив до тебе уночі в комірчину якийсь парубок на другий день великодня?
Хведоска. Приходив, ненечко, і на третій день, і на четвертий, і на…
Хотина. Та бачила ж, бачила!.. Либонь, і батько постеріг? Третьої ночі прокинувся — мабуть, почув, що рипнуло щось дверима, та й каже: "А глянь, стара, в вікно, либонь, ніч зоряна?.."
Хведоска. Ой! Що ж оце буде?
ЯВА 10
Ті ж, Степан, Чикалка і Пилип.
Степан. А йди, стара, в хату. Ось бач, оці люди здибали мене посеред шляху та й присікалися! Кажуть: "У вас є крам, а ми маємо купця…" Либонь же, ми з тобою ніколи не крамарювали? Чи, може, вони не на ту стежку втрапили, чи в манівцях заплуталися?.. (Глянув на Хведоску).
Хотина. Милості просимо у господу! (Пішла в хату).
Степан. Засвіти ж там свічку, щоб поночі лоба не розбили,— нехай роздивляться, де там у нас той крам.
Чикалка (силкується балакати по-московськи). Є хто, дискать, і дочка ваша?
Степан. Здається, що це вона. Чого ж так засоромилася? Уклонись людям та звичайненько.
Хведоска уклоняється.
Чикалка. Да-да! Дискать, поклон как честь; а честь — кагди єсть що єсть.
Степан. Не здивуйте! Вона у нас хатня, промеж людьми негусто бува, все більш під материним крилом, то навряд чи зугарна до ладу й відповісти.
Чикалка. І при том, і при єтом, дискать, засоромилася… Да-да! Дискать, у них, у дівчонок, очі в землю первою правилою. Да-да!
Степан. Ну що ж, коли вже приблудилися, ідіть в хату: світло вже засвічено.
Чикалка. Да-да! Дискать, посидіть, покушать, умственних словес послушать!.. Дискать, так воно завсегди у нас в Расєї!
Степан. То ви аж з Расєї?
Чикалка. Дискать, коли чували, аж з-під самого Чугуєва!
Пилип. Та ну, йдіть вже, пане хазяїне, в хату, там набалакаємося. Ідіть попереду, бо ми не знаємо, як ваші двері відчиняються.
Степан. Доброму чоловікові всередину, а лихому: і вікно — двері, і димар — ворота!..
Пішли.
Чикалка (йдучи). Єхто вєрно! Дискать, как халамидник, так йонен пролазить…
Хведоска (сама). Як на вугіллі стояла! В голові так все й заметушилося, у вухах ніби ціпами молотить! Від кого ж ці люди? Невже не від Романа? І-і, не доведи господи! Втечу, втечу!.. Хоч би на цей час трапилася яка подруга-порадниця! (Пішла на вгород).
ЯВА 11
Зінька (хутко виходить). "Роман вже й старостів шле!" — шепнула лавошниця. Певно, вже тут? (Заглянула у вікно). Тут лавошник і Пилип. Де ж Роман? Чого я сюди прийшла? Щось задумала, а ніяк не розміркую… Вхопило мене раптом, ніби вихор, і закрутило, як пір'їну!.. Кудись несе, перекида, жбурля!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої отут зійшлися докупи!.. А й чи багато ж їх було, тих шляхів?.. Один шляшок, та й той пилом припав!.. Ох, неначе що кліщами здавлює голову!.. (Схилилася на причілок).
ЯВА 12
Хотина (вийшла з хати і витира рукавом очі). А де ти, Хведоню? А ходім лиш в хату! Хведоню, гу!.. Куди ж це вона забігла? От капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!.. (Шука).
ЯВА 13
Пилип (виходить з хати). Піти привести Романа — швидш діло буде, а то отой бовтун почав якусь дурницю плескати! (Пішов).
Хведоска (йде з огорода заплакана). Я тут, нене!
Хотина. Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти у своїй волі. (Плаче). Там вже як тобі господь, на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай.
Хведоска. Від кого ж ті люде?
Хотина. Парубка звуть…
Хведоска. Невже не Романом?
Хотина. Ба Романом! Він?
Хведоска (засоромилася). Він…
Пішли в хату.
ЯВА 14
Ганна (виходячи з-за хати). Зінько! Я ж кажу, що вона вже тут! Це так на хвилину вийшла з хати? Гарна гостя, спасибі! Майнула і не попрощалася?
3інька. Зараз вернусь…
Ганна. Гей, гей! Нема в тебе, як бачу, ані крихотки розуму! Так гарно міркувала: "І на прощу піду, і бачити його не хочу, і на весілля не зостануся!.."
Зінька. Ну… Ходім!
Пішли.
ЯВА 15
Пилип і Роман.
Пилип. Прямо дурницю править! Каже: "Це честь вам велика, що з такого коліна парубок свата вашу дочку…" А Степан чоловік кремезний, упертий!.. Щоб, бува, не вийшло чого. І як почав дискати: дискать та й дискать!.. Навіщо ти його покликав за старосту?
Роман. Та зустрів його, він і нав'язався. Я, каже, знаю усі порядки!
Пилип. Тямить він, чортове дискало! От я!.. Огрій його зразу таким словом, щоб він очмарів!
Пішли в хату.
ЯВА 16
Зінька і Ганна.
Зінька. Пусти мене, пусти. Галочко!.. Його голос! Чула, Галю, його голос?
Ганна (пуска її). Дурієш ти, молодице!
Зінька. Гляну уостаннє!.. (Прилипла до вікна).
Ганна. Не варта ти того, щоб з тобою панькатися, не таке твоє лихо велике, як дурне! Жируєш, жируєш, голубко! Кортить-таки, щоб все село знало? Щоб потім кожне пальцем показувало на тебе? Щоб приліпили таке прізвище, котрого й повік не збудешся? Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. Не раз квилитимеш: "Ой боже, боже, коли той вечір буде, коли вже про мене наговоряться люде!.." Ходім, навісна! Не хочеш? То цур же тобі, пек!.. У мене й свого клопоту доволі!.. (Пішла).
Зінька (сама). Ох, Романе! Отруто ж ти моя!.. Не зможу ж, не зможу відірвати тебе від серця!.. (Голосячи, припада до призьби).
ЯВА 17
Хведоска (вибіга з хати). Де ж таки, щоб я призналася при чужих людях, що кохаю його? Нехай мати самі кажуть. (Прислухається). Хто це регоче? (Придивляється). Хто то на призьбі? Це вже котрась з дівчат думає мене сполохати!.. Котра це? Мотре ти? Та ну-бо, не пустуй! Любко, обізвись!.. (Бере Зіньку за плечі). От вже ненавиджу!
Зінька (підвела голову). Чого тобі?
Хведоска. Хто це? (Відсахнулася).
Зінька. Гарна! Гарна, як змальована!.. Малюнок красує очі, а серце в'ялить… Хведоска?
ЯВА 18
Ті ж і Хотина.
Хотина. Хведоню, де ти? Скажи ж вже… А це хто?
Зінька. Не по знаку?
Хотина. О, як не по знаку? (Цілується з Зінькою). Милості просимо! Отже й гаразд!.. Тепер вже як свої… (До Хведоски). А ти хіба не пізнаєш?
Хведоска. Ба пізнала.
Хотина. Похристосуйся ж, дурочко! Ходім в хату. А моя Хведоня,— чи ви бачили таку соромливу? — не хоче сказати при чужих людях, що коха Романа.
Зінька. Нелегко вимовити! А ще тяжче, як вимовиш душу, аж дивишся: та душа курям під сідало!
Хотина (не розуміє). А бува, бува!..
Хведоска. Не слід ділити душу надвоє!..
Зінька зиркнула на неї.
Хотина. Ходімо ж, ходімо в господу!
Зінька. Частуйте ж мене, дорогу гостю, від порога аж до покуття!
Пішли.
ЯВА 19
Настя і писар.
Писар. Душка, ціпа-мама! Не роби ґвалту!..
Настя. Манилочку, пусти мене! (Виривається і підбігає до вікна). Ач, як рядком посідали! (Кричить у вікно). Гусь свині не товариш! Гусь свині не товариш!..
Всі хатні виходять.
ЯВА 20
Степан. А хто тут репетує?
Настя (до Романа). Ти як же це, без материного благословення?
Роман. Хіба вам не однаково, кого я посватаю?
Настя. Нема тобі мого благословення, нема!.. Порочим наше званіє на всю округу? Недурно я тебе й змалку зненавиділа, суписе!
Роман. Ваше званіє при вас зостається.
Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осудовисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі ані шеляга, ні копієчки!..
Роман. У мене є голова на плечах, і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..
Настя. Сміховисько! Люде добрі, заплюйте мені очі! З давніх-давен потомствені міщане, он якого коліна! Що й купці в нашім роду є!.. І тепер, у Кийові, брат у других за диякона!.. Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці!..
Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер як загарбала в свої пазурі чоловікове добро та Зінчине придане!..
Настя. Мовчи, я не до тебе балакаю!
(Продовження на наступній сторінці)