Коли через кілька хвилин стає видно, пекло щезло. На сцені — перон звичайної залізничної станції. Уздовж перону стоїть ряд червоних товарних вагонів— цілий поїзд. На пероні Марко— здоровий і веселий, у літньому військовому вбранні. Біля нього М а р у с я., яку він держить за руки в тій самій позі, як за кілька хвилин перед цим. Поруч їх — товариш з армії. Ясний травневий ранок.
Марко. Так-то, товаришу Білобородов. Це вона, ця дівчина, вирятувала і наші вагони, і мене. Якби не вона, не побачив би я більш білого світу. Це вона відволала мене од сипняку і од— смерті. 32 дні лежав я в лазареті тих лиходіїв, що тільки й чекали, щоб я вмер, та, певне б, і вмер, якби не вона. Вона мене й годувала, вона й телеграму тобі надіслала, вона й накладні утягла у тих шахраїв, що вкрали їх у мене, коли я лежав в маячні,— все вона. Можна сказати, із пекла вирятувала і мене, і наші вагони!
Білобородов (бере Марусю за руки). Спасибі тобі, дівчино. Але дивись, Марку, щось ти дуже до неї прихилився, стережись, як би не потрапив ти з однієї неволі в другу.
Марко. Це не неволя, (Знов бере Марусині руки.) Це товариш і друг на все життя. Коли вже мене сама Ліліт не зуміла збавити — нащо вже красуня.
Білобородов. Ліліт? Яка це Ліліт?
Марко. Цариця пекельна, перша Адамова жінка, така, брат, красуня, а як співає!
Білобородов. Та ти що, брате? (Пробує рукою його лоба.) Невже ще... того?
Марко (сміється). Та й то, мабуть, пропав би, коли б не Маруся.
Маруся. То-то ти все про неї згадував у маячні та ще дмухав мені чогось у вічі, дивись, може, ти ж справді в неї закохався.
Марко. Хіба дмухав? (Сміється.) Це я, бачиш, шукав проводирку з пекла, ну й, здається, знайшов.
Увіходить Хламушка в новому незвичайному вигляді, чисто вмитий, у новенькому червоноармійському одязі.
Хламушка.
А ось і я!
Сміло в ногу
На вільну дорогу,
Уверх голова —
Раз,
Два.
Драстуйте, товаришу командире! Що накажете далі робити? Перші вагони вже перевірили.
Марко (кладе йому руку на плечі). Добре, Хламушко, добре. А це, товаришу Білобородов, ще один "пекельний" мій приятель, а звуть його Хламушкою, теж чимало мені допоміг, ані на крок від мене не відходив, як я в сипняку лежав.
Маруся. Усе молоко тобі носив та яйця, крав, певно, десь, він же і накладні допоміг мені утягти.
Марко. А тепер хоче до нас у Червону Армію, в полк.
Білобородов. Малий дуже, що йому там робити.
Хламушка (завзято). Все! Все! За барабанщика буду! Що хочете робитиму!
Марко. Буде, він добрий хлопчисько. То не будеш більш кондукторів та чортів дурити?
Хламушка. Чому ні? Прийдеться, то буду. Марко. А "засмаги" тобі своєї не жалко? Хламушка (хапається за щоки). Нічого, справжньої здобуду.
Марко. Здобудемо, Хламушко, здобудемо на свіжому повітрі, на гарячому сонці. Здобудемо й тобі місце під сонцем. Ну, а тепер — в дорогу. Так згода, Марусю? ^ Маруся (весело). Згода!
Марко. Скрізь і всюди?
Маруся. Хоч і на край світу.
Марко. На лихо й на радість?
Маруся. Хоч і на смерть!
Марко. Ну, то час рушати; Ходім же в наш поїзд, що повезе нас через вогонь і боротьбу до нового життя!
Усі повертаються, щоб іти в вагони. Тієї хвилини чути пісню, що співають червоноармійці, пораючись
біля вагонів.
Йдемо вперед, віки за нами,
Червоний прапор угорі,
І голубими берегами
Комуна сяє вдалині!
В комуну йдем,
Червоний край,
Із революції мечем
Вперед,
Рушай!
Завіса.
[1928]