'Фанфаріель. Товаришу, я ж вам кажу честю. І Марко (не слухаючи, до чортів). Ви самі винні, що з вас знущаються, що вас визискує всяка сволота,— вас примушують працювати по 18 годин, ви не маєте жодного дня відпочинку, вам не дають можливості культурного розвитку. А чому? Тому, що ви розпорошені, роз'єднані, затуркані. От якби ви були організовані, якби у вас було могутнє професійне єднання.
Фанфаріель. Ну, добре... Я зараз же проведу вас до цариці — тільки залиште бешкетувати. Адже ж тут пекло, а не майдан.
Марко. Ну, добре, я кінчу іншим разом, ходім. Обидва виходять.
Чорти (гомонять поміж себе). І справді! Як це можна! Працюєш, як проклятий, цілий день. Хоч би на землю пускали.
Чорти розсідаються купками по всьому пеклу. Дехто вартує з правого боку кону.
Хламушка з Марусею, закутаною в чорну хустку, виходять зліва і йдуть через кін, але біля правого боку вартові чорти перепиняють їм дорогу.
Вартовий. Тобі чого? Не можна.
Хламушка. Як-то не можна? Кондуктор який знайшовся! Я, може, під международним вагоном їздив, під вагоном-рестораном їздив, а він...
Вартовий. Забирайся! Не можна.
Хламушка. Ну, що тут робити. (До Марусі.) Нам би, розумієш, тільки тут пройти, далі вільно... гм... (Озирається.) Хоч би ж... (Радо.) А стривай, стривай, почекай тут, онде моє знайоме чортеня. (Біжить до невеликого чортеняти і хапає його за руку.) Слухай; товаришу, як би нам тут пройти?
Чортеня. Нічого не поробиш. Багато народу. , Хламушка. А чи не можна зробити які-небудь збори,
чи що? Ось як у нас у Козятині як зробили одного разу збори на станції, то поки збори йшли, наша братва чисто весь буфет очистила.
Чортеня (озирається). Збори?.. А чого доброго. Ану, почекай. (Підходить до. одного з чортів зліва, "Рудого".)
Драстуйте, пане Рудий. Чи вас це я бачу? Щось вас давно не було видно.
Рудий. А, це ти, Помидорко. Так, так, не було. Я тільки-но повернувся з командировки, був, розумієш, на Юпітері, Марсі, щойно з комети. Ну, а ти що? Учишся? Перейшов?
Чортеня (зніяковіло чухає потилицю). Та... знаєте... Рудий. Невже не перейшов? Погано, погано, мабуть, знову футбол.
Чортеня. Та коли ж, розумієте, ніякої... що я вас хотів попросити... чи не могли б ви зробити нам маленьку доповідь про вашу подорож і взагалі. Ви ж так чудово говорите — просто краще за всякого професора.
Рудий (задоволений). Ну, ти вже скажеш... Хоча мене, між іншим, запрошували виступити на соціал-демократичних зборах у Берліні... але ж я не маю часу... не підготувався. (Вагається.)
Чортеня. Та хіба ж вам треба готуватись? Адже ж усі якраз зібрались — саме час.
Рудий. Ну, гаразд, попробую. (Лізе на крісло Ліліт і виймає величезний зшиток і дзвінок.) Товариші! Оголошую позачергові загальні збори відкритими. (Дзвонить.) Маю зробити вам доповідь про мою подорож у зв'язку з міжпланетним становищем взагалі. Прошу зайняти місця.
Чорти наближаються і сідають долі.
Рудий. Товариші! Перш, як сказати кілька слів про мою подорож, дозвольте зупинитись коротко на наших досягненнях за останній рік, а також на наших основних хибах і заходах щодо їх виправлення. Ми маємо низку величезних досягнень в усіх галузях нашої роботи — організаційній, інформаційній, підготовчій, загальній, окремій, особливій, культурній, санітарній, навчальній, практичній, теоретичній, конкретній, абстрактній, агітаційній, статичній, динамічній і політичній. Усі ці галузі розвиваються і поширюються, охоплюючи чимраз усе нові й нові ділянки нашого впливу по всіх країнах старого й нового світу. Зупинимось коротко на деяких цифрах: у галузі організаційної роботи ми маємо цього року один мільйон двісті тридцять шість тисяч сто двадцять вісім досягнень проти 876,927 досягнень минулого року, тобто маємо збільшення на 36,8 %, або, в порівнянні з передбаченням планового завдання, перевищення на 18 %, себто організаційну роботу виконано на 118 %. Я гадаю, товариші, що таке виконання планового завдання свідчить в загальному…
Деякі чорти труть лапами очі і голосно позіхають.
… в загальному й цілому, що ми маємо реальні наслідки і поширюємо нашу роботу в-напрямкові дальшого поширення і-досягнення тих реальних наслідків, які свідчать про загальний зріст наших величезних, досягнень. Отже, підсумовуючи пророблене і накреслюючи перспективи майбутнього, ми приходимо до висновку...
Позіхання збільшується, дехто вже хропе.
Ми приходимо до висновку, що в загальному. й цілому ми працюємо непогано, охоплюючи всі галузі нашої повсякденної роботи. Переходячи до роботи систематичної, теоретичної,, динамічної, медичної, музичної, політичної, естетичної, анатомічної, поетичної, північної, економічної, практичної, історичної, критичної і всебічної, ми бачимо... (Бачить, що геть усі чорти позасипали.) Ми бачимо... ми бачимо... (Злізає з крісла і підходить до окремих чортів.) Ми бачимо, що всі позасипали, щоб їх попи позабирали! Ну, що поробиш з таким свинячим народом,— не розуміють жодної культури... Тьфу! (Злісно плює і виходить.)
Усі чорти позасипали і хропуть в різних позах — сидячи, лежачи, стоячи. Хропіння лунає по всьому пеклу. Величезні мережі павутиння звішуються' зверху, простягаючися через кін.
Хламушка (до Марусі). Здається, всі позасипали. Тепер будуть хропти до обіду. Ходім, тепер ми можемо пройти далі хоч і по цілому пеклу, шукати нашого Марка. Це все одно як на поїзді, коли пасажири сплять, безпритульні лізуть, хто куди гаразд. (Підіймає пальця.)
Безпритульним не треба плацкарти, Не страшний їм кондуктор, ні чорт, Тільки засне кондукторська варта, Радо їдуть вони на курорт. Коли— ж в пеклі чорти засипають, Можна щастя де хочеш шукать. Тільки люди ніколи не знають, Як хвилину таку угадать.
Ходім. (Хутко йде праворуч, пориваючи за собою Марусю.)
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
Друге місце в пеклі. Величезна висока печера. Дика краса, якої надає ЇЙ вигляд пишної врочистої зали архаїчного стилю. Загальний тон пурпурний, в якому витримані всі меблі і оздоби зали. Ліворуч — естрада з троном Ліліт, праворуч — відкрита естрада — кін наготовлено для інтермедії. При піднятті завіси в залі пусто. М'який пурпурний півсвіт заливає сцену.
Зліва обережно пробираються Хламушка й Маруся, як і перше, закутана в велику чорну хустку.
Хламушка. Здається, пройшли безпечно... жодного кондуктора, то, тьфу, чорта не здибали. Це, здається, Зала самої цариці... ну й добре, неначе на вокзалі в Харкові. Тільки б не натрапити на того проклятого Петлюру.
Маруся. Але ж де Марко?.. Де вони його заподіли?
Хламушка. Драстуйте. Це ж тобі не який-небудь Конотоп 25; чи Шепетівка , це ж пекло, є на що подивитись. Але що це таке?
Зверху чути гострий та довгий свист, неначе від сильного вітру.
Хламушка (озирається). Здається, ми натрапили на зліт відьом, що злітаються сьогодні на бал цариці... з усього світу, чуєш...
Музичне інтермеццо, що змальовує зліт відьом.
Хламушка. От так історія... попали з дощу та під ринву. Відьми цілого світу... хап його зверху. Але дарма, це, мабуть, все одно, як на курорт, бачили ми там і таких жінок, безпритульного нічим не здивуєш.
Маруся. Мені страшно. (Бере за плече Хламушку.) Коли б вони нас не зачепили.
Хламушка. Ану, нехай попробують. Ми самі їх зачепимо. Я цих баринь знаю, як побачать безпритульного, то не знають куди тікати, білі дуже, побоюються.
Зліва зверху одна за одною влітають жінки в плащах, скинувши які, вони залишаються в блискучих і досить оголених оздобах. їх чимраз більшає, і, нарешті, вони заповняють всю авансцену.
Перша. Чому нікого немає? Чому ніхто нас не вітає?
Хламушка. Ну, я ж казав, що це неначе на курорті. І одьожа підходяща. Зовсім, як жінки наших відповідальних та напіввідповідальних товаришів.
Друга. Що за непуття! Ні оркестри, ні церемоніймейстра, ані жодного чорта! Та що вони позасинали там, чи що?
Хламушка. А що ж... Послухали б ви тієї доповіді, той ви б заснули.
Третя. Якийсь... обшарпанець... спитайте його, медам, у чому діло.
Перша (до Хламушки). Гей, ти, голоколінець!, Де цариця, чому нікого немає?
Хламушка. Я хоч і голоколінець, а все ж не такий голий, як ви. Ви хоч би по розверстці 27 мануфактури дістала, а то так і видно, що нетрудовий елемент.
Перша. Як ти смієш, хіба ти не знаєш, хто я така! Я — Золота Мрія, любов чотирьох країн світу. Мене кохають скрізь: на Півдні, на Сході, на Заході і на Далекій Півночі... Білі, жовті та чорні люди тремтять неситою жадобою, коли чують улесливий дзвін моїх золотих бубонців.
Друга. Я — Спокуса, любов чотирьох темпераментів! Мене кохають всі люди: палкі й холодні, хмурі і жовчні, сотні тисяч очей горять неситою жагою, коли перед ними блищить і вабить їх моє невловиме тіло.
Третя. Я — Дезіре, любов чотирьох людських віків... Я — мрія про щастя, яку кохають діти, юнаки, змужнілі та старі люди...
Четверта. Я — Фільма, любов чотирьох класів, мене кохають без міри всі класи світу: аристократи, буржуї, робітники й селяни. Усіх однаково чарує моя електрична усмішка.
Хламушка. А я вже думав, що вона з четвертого класу гімназії. Але скільки любовей, мабуть, є великий попит на цей товар.
Маруся. Ходім скоріше, я боюся цих жінок...
Жінки помічають Марусю і оточують її, розглядаючи з презирством ЇГ скромну чорну постать.
Перша. Але дивіться, медам, що це за мізерна постать. Як вона сюди попала?
Друга. Це, певно, якась наймичка. Неподоба, що сюди пускають всяку шпану.
(Продовження на наступній сторінці)