Він признається, що полюбив цей куточок землі, що кожний камінчик на Капрі дорогий йому. І, звичайно, він уже мріє щось написати про Капрі. "Было бы грешно не написать о нем". Для цього вій бажає вдосконалити знання італійської мови:
"Хочу заняться итальянским языком и сделать записи своих впечатлений от Капри, быть может пригодятся для работы".
Його захоплює не тільки розкішна краса природи, 3 таким же захопленням придивляється він до місцевого побуту, звичаїв, свят. В одному з листів він дає блискучий опис релігійного свята на Капрі, вражаючи влучністю спостережень і витонченим гумором.
"Прежде должен сказать, — пише він,—что религиозность итальянцев — не больше, как любовь к театру. Актерами являются попы. І закінчує з властивою йому скромністю:
"Прости, что я так кратко и бледно описал тебе праздник, так как спектакль все же был интересный."
З зовнішнього боку життя його скромне. Ввчері —— у Горького, або ловля риби з сім'єю Горького. Але внутрішнє життя таке інтенсивне, що йому не вистачає часу.
"Жизнь моя тихая и скромная, — пише він, — весь день ничего не делаю и в тоже время мне ужасно некогда. Как это случается—не знаю."
Про своє здоров'я він згадує рідко і хоч в одному листі пише, що "живется в общем однообразно, больше для здоровья", та це тільки для заспокоєння — не стільки свого, скільки мого.
Решта листів свідчать про цілком інше. Наприклад, він надумав брати сонячні ванни і так зловживав ними, що обпік собі шкуру. Для його серця це було згубним.
Але характерно, що сам він не помічав суперечностей у своїх листах. Ось він пише:
"Обо мне не беспокойся, я чувствую себя хорошо, солнечные ванны помогают мне. Скучно только беречься солнца, оно здесь предательское. Кажется ласковым, не горячим, а только зазеваешься, сейчас обожжет, сделает раны, которые трудно залечиваются и вызывают лихорадку, от которой так нездоровится, что приходится лежать в постели. Я берегусь, но все же сегодня так нагрело меня, что все тело горит и покалывает мелкими уколами."
I в другому листі:
"Не знаю, что со мной, но у меня прескверное настроение, с трудом даже пишу тебе. Может быть это от усталости, так как я начал брать солнечные ванны,"
Далі продовжує:
"Не могу сосредоточиться. Какой-то туман в голове и апатия. Никуда сегодня не пойду, буду лежать У себя в комнате." А щоб виправдатися переді мною, він додає:
"Я слушаюсь твоих советов, берегусь, но бывают внешние обстоятельства, независимо от моих желаний действующие на меня." А які це обставини, він замовчує. Насправді ж він згадує про мої поради лише тоді, коли йому стає погано й доводиться лягати.
Здоров'я час від часу дає знати про себе: він стомлюється у товаристві, не зважаючи на те, що любить його і цінує товариство цікавих людей. Він дуже цінив і любив Горького, про що не раз пише в листах Із Капрі. Сім'я Горького, очевидно, також з симпатією ставиться до Михайла Михайловича. "Почти каждый день, часа в три, моя комната наполняется людьми — это заходит ко мне Горький с семейством и мы вместе направляемся на море."
Крім сім'ї Горького, навколо Михайла Михайловича зосереджується коло знайомих, серед яких є і поклонники, що знають твори Коцюбинського з перекладів.
Втома й турбування про роботу примушують Михайла Михайловича уникати товариства. Та й напади незрозумілої туги, на яку він страждав ще замолоду, інколи опановують його, і тоді йому нікого не хочеться бачити.
Проте, Коцюбинський приваблює людей і йому рідко вдається бувати на самоті:
"Сегодня второй день у меня скверное настроение. Не хочется никого видеть, не хочется гулять. Прекрасно знаю, что все это пройдет, что опять я буду наслаждаться природой и хорошими людьми, но сейчас скверно, тоскливо и мрачно."
Розповідаючи, що напередодні він відмовився від запрошення на Анакапрі, на свято Івана Купала, вважаючи за краще залишитись вдома читати, бо й сьогодні йому теж нікуди не хочеться, ,.хотя его усиленно тянут соседи по отелю" — Михайло Михайлович скаржиться, що йому з ними скучно.
"Больше всего меня прельщает перспектива работы, — продовжує він. — Хочется сделать как можно больше записей, собрать возможно больше материала, ведь все это пригодится. Я в этом отношении Плюшкин. Все хочется собрать целую кучу наблюдений."
Одначе він цінує товариство цікавих людей і, коли йому дозволяє здоров'я, радо віддає їм свій час:
"Два последних вечера я засиживался подолгу в гостях и поздно ложился. Не сердись. Ведь это последние дни. Хочется побыть дольше с интересными людьми. Ведь не часто встречается подобное общество."
Думки його дедалі частіше і наполегливіше зосереджуються на роботі:
«Записная книжка понемногу заполняется, продолжаю делать заметки в записной книжке, как пчела собираю мед с Капри, сделал уже 60 заметок."
Наприкінці свого перебування на Капрі, під враженням холодного дня, він пише мені: "с ужасом думаю о зиме". Але думка, що взимку він працюватиме, трохи заспокоює його:
"Но, опять таки, и в зиме есть утешение: буду работать, а это наполняет меня радостью и страхом, который я всегда испытываю, принимаясь за новую работу."
Очевидно збентежений своїми суперечливими почуттями, він продовжує; "Ты, верно, смеешься надо мной, но что же делать, таков я". І тут же скаржиться на невдоволеність з своєї роботи: "Вечное желание работать, порыв — и вместе с тем неудовлетворенность, стыд перед собою за плохую работу."
Час його відпустки минав. З сумом прощається Михайло Михайлович з улюбленим Капрі:
"Я еще не дочитал этой сказки, которая так захватывает. Все здесь бесконечно прекрасно и увлекательно, и чем больше пьешь красоту природы, тем большую жажду испытываешь."
Думка про те, що, може, він більше не побачить улюбленого острова, засмучує Михайла Михайловича.
Повертаючися додому, Коцюбинський заїжджає в Карпати, де також потрапляє в мальовничі місця: "Здесь так красиво, что я не могу досыта налюбоваться".
По дорозі в Карпати Михайлові Михайловичу влаштовують урочисту зустріч "с речами, песнями и факельцугом". Це приємно йому, хоч через виняткову вразливість і сприйнятливість й це стомлює його. "Здесь я нарасхват, а это утомляет". Крім того, стомлюється він і через власну необережність: мало спить, підіймається на гори тощо.
"Позавчера я сделал глупость и раскаиваюсь: забрался на высокую гору, 1200 метров, шел четыре часа, устал и вчера и сегодня чувствую себя плохо." Але загалом подорож цього року позначилася гарно на здоров'ї Коцюбинського. Приїхав він до Чернігова помолоділий, бадьорий і засмаглий як араб, що надзвичайно личило йому. На вулиці всі на нього звертали увагу.
У літературних його справах цього року теж намітився деякий злам: не тільки закордоном йому влаштовують овації і врочисті зустрічі, а професор Празького університету присвячує його творчості навіть лекцію, про що з почуттям задоволення пише мені Михайло Михайлович. В Росії також його починають визнавати, цікавляться його творами. Ще з Неаполя, повертаючись до Капрі, він сповіщає мене:
"Поздравь меня с маленьким успехом: Петербургское издательство "Знание" (помнишь Сборники
и издание лучших авторов?) купило у меня право на издание всех моих произведений в русском переводе. Первый том должен печататься в конце этого года. Я уже подписал соглашение на довольно выгодных условиях. Это очень кстати, так как деньги нужны и нужны. Кроме того приятно, что издает солидная, хорошая фирма."
У цьому ж листі він повідомляє, що майже одночасно до нього звернулася з такою ж пропозицією московська фірма "Польза": "Но я, конечно, предпочел "Знание"".
У листопаді, коли я була у відпустці в Петербурзі, Михайло Михайлович запитує у мене, чи не бачила я у вітринах книгарень його книжку у виданні "Знание", бо вона вже вийшла: "Интересует меня, как я буду встречен русским читателем и критикой. А вдруг провал?". І тут же заспокоює себе: "Увидим".
Через п'ять днів Михайло Михайлович пише мені в Петербург (ЗО листопада):
"Моя русская книжка уже вышла. Недавно получил с Капри от Пятницкого (издатель) письмо. Он пишет: "Получил корректурные листы Вашей книги. Читаю с великим наслаждением. Книга должна иметь большой успех" ("большой" підкреслено Михайлом Михайловичем) и просит немедленно приготовить к печати 2-й том."
У листі до мене в Петербург, писаному в грудні, Коцюбинський знову розповідає:
"Недавно получил от Амфитеатрова приглашение сотрудничать в большом журнале "Современник", имеющем выходить с нового года в Петербурге. Судя по составу сотрудников — журнал обещает быть очень интересным. Готовы печатать даже по-украински, лишь бы писал. Это результат ознакомления с моей книжкой в издании "Знание". Как видишь, мне начинает везти."
І тут же гірко додає: "В литературе, конечно, больше ни в чем".
Наше особисте життя залишалося, як і раніше, невпоряд-кованим. Михайла Михайловича це турбує і нервує. Ще в
ш
(Продовження на наступній сторінці)