ДІЙОВІ ОСОБИ:
Лихой — солдат.
Михайло Чупрун — селянин.
Тетяна — його жінка.
Финтик Каленик Кононович — писар з города,
приїхав на село.
Діється в хаті у Чупруна.
ЯВА І
Тетяна і Финтик сидять за столом в українській хаті. Перед ними пляшка з медом і склянка.
Тетяна. Ви-бо, паничу, не пустуйте, — сидіте смирно.
Финтик. Что ж я роблю, любезная Тетяно? Я, кажется, то есть из благопристойности не выхожу.
Тетяна. Уже ви із своєї благопристойності чи виходите, чи ні — до того мені мало діла; тільки знайте:
язиком, що хочеш, роби, а рукам волі не давай.
Финтик. Ах, батюшки мои! Сколько я об'яснял жарчайший пламень любви моей к тебе! Но ты все не догадуєшся, до чего мои ежедневные к тебе учащения относятся? Ей-ей, до того, чтобы насытиться твоим лицезрением, насладиться гласом уст твоих и возлобызати розы губ твоих!
Тетяна. А я ж хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити? А цілуватись — вибачайте: це вже не жарти... А знаєте, що я вам скажу? Лучче, якби ви заспівали.
Финтик. Що-то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе сквозный ветер захватил шею и грудь, а теперь и дерет в горле. (Кашляє).
Тетяна. Та нуте лиш перестаньте кородиться. Випийте кубочок меду, то горло і прочиститься.
Финтик (наливає й п'є). Якую ж пісню заспівати?
Тетяна. Яку зумієте. Чи у вас же їх трохи єсть! Будто ви в городі перед панночками не співаєте!.. Нуте лиш!
Финтик Хіба-разві эту? (Наспівує самий голос пісні, тоді одкашлюється й співає).
Тобою восхищенный
Признаюсь пред тобой,
Что, быв тобой плененный,
Не властвую собой.
Ты суд мой и расправа,
Ты милый протокол,
Сердечная управа,
Ты повытье и стол.
Дороже ты гербовой
Бумаги для меня;
Я в самый день почтовый
Вздыхаю от тебя.
Перо ты лебедино,
Хрустальный каламарь!
Прорцы словцо едино —
И я твой секретарь.
Тетяна. Чудна ця пісня! Та й які ви здаєтесь чудні, як співаєте! Мов несамовиті... Мені аж сумно стало.
Финтик. Ах, эта песня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно об'ясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.
Тетяна. Та нехай їй цур, тій персоні з воспаленієм! Заспівайте пісню без запалу, і щоб не махали руками, і не витріщали страшно очей.
Финтик. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаєш ли, прекрасная Татьяне, — заспіваймо обоє! Я окселентувать буду, а ты дишканта пой.
Тетяна. Я не потраплю з вами співати, а може й пісні такої не знаю, яку ви знаєте.
Финтик. Славні пісні, например: "Склонитеся, веки", "С первых весны", "Все забавы", "То теряю", "Не прельщай меня, драгая!", "Почто, ах, не склонна"... Не знаешь ли из сих какой?
Тетяна. Ні, ні одної не знаю, а ви знаєте "Ой, не відтіль вітер віє"?
Финтик. Знаю трохи-немного.
Тетяна. Ну, заспіваймо цю, коли хочете. Ви беріте товще, а я тонше, та не спішіте. Глядіте ж, повагом співайте.
Финтик. Добре, хорошо...
(Співають).
Ой, не відтіль вітер віє, відкіль мені треба;
Виглядаю миленького з-під чужого неба.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди — не знає.
Коли вірно мене любить, то йому приснюся:
Хоть і сонний, угадає, як за ним журюся.
Скажіть, зірки..
Нехай нашу любов згада, наше милування;
Нехай має в чужій землі добре пожинання.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди — не знає.
Тетяна. Тепер, може, час вечеряти вже. Я справила вечерю за ті гроші, що ви вчора дали, та вам же далеко і додому йти.
Финтик. Рано еще. Мені очень-весьма не хочется з тобою розставатись.
Тетяна. Е, не хочеться! До мене швидко поприходять дівчата на вечорниці прясти, то нехороше буде, як вас тут застануть.
Финтик Я не усматриваю тут нічого нехорошого. Позволь, безподобная Тетяно, і мені остатись на вечорницях!
Тетяна. О, цього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять. Ви й так щось дуже підсипаєтесь. Коли б і це даром минулось! Ви знаєте, що я замужня жінка.
Финтик. Так що ж! Хіба-разві замужней не можна любити?
Тетяна. Запевне, що не можна. То-то ви, учені та письменні, які ви лукаві! Буцім і не розберете, що гріх і що сором! Нехай уже ми, прості люди, коли і простудимось іноді, то нам і бог вибачить: а вам усе відомо, — за те вам буде сто погибелен! Та ви ж іще вмісто того, щобдругих поправляти, сами замишляєте лукавства і ні одної години не пропустите, щоб підвести кого на проступок.
Финтик. Быть не может!.. Мы кого любим, того і поважаєм.
Тетяна. Неправда ваша! Ви сами, Каленик Кононович, кажете, що мене любите; а для чого мене любите? Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тільки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюся бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я шаную вашу паньматку, — або, як ви кажете, матушку, — то і вам через те спускаю, що ви в'яжетесь до мене. Коли у вас єсть що мерзенне на думці, то викиньте з голови, бо після буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матері, а ніколи дома не сидите.
Финтик. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосвітськи поступает; рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очіпок, намітку, плахту и прочие мужичие наряды.
Тетяна. І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителів почитати треба за їх одежу! Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!
Финтик. Да для чого ж ей упрямиться?.. По крайней мере, хоть бы оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись назвать матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе, я сгорел бы со стыда по причине их насмешек.
Тетяна. Гріх. вам смертельний таким сином бути! Яка б мати в.аша.не була, но все мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна; а що себе веде попросту, цього вам стидатися нічого. Ви думаєте, що паньматка ваша вже й гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла і ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а після до волосного правленія писати. Без неї, може б, ви були пастухом, вівчарем або й свиней пасли...
Финтик. Пустое! Фрашки! Я — ветвь масличная от грубого корня. Іосиф во Египте сделался любимцем царя, и старый Іаков, отец его, должен был смиритися пред ним.
Тетяна. Отак наші знають! Ви себе рівняєте з Іосифом? Далеко куцому до зайця!.. Наш піп говорить, що Іосиф тим і щасливий був, що батька свого шанував і почитав по богові первого, а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятіє. Побачите, що вам буде за вашу гордість і неповагу до матері!
Финтик. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.
Тетяна. Тільки не до родителів. Я не знаю, як вас терплять на службі? Мені здається — хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі.
ЯВА II
Ті ж і солдат
.
Солдат (напідпитку, входить до хати й кричить). Здравствуй, хозяин. Я — твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли и лавреников?
Тетяна. Хазяїна нема дома.
Солдат. Все равно. А это кто с тобой?
Тетяна (несміливо). Це?.. Це... губерець!.. (Набік). Що йойу казати?.. Цей мій родич.
Солдат. Все равно... (Набік). Врет баба... Ну, когда он твой родня, што ж он так оробел?
Финтик. Хто, я?.. Нет, то есть... (Боязко). Я... я губернский родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе... вам, то есть, какая до того нужда?
Солдат. Мне какая нужда? Да знаешь ли, кто я? (Удає сердитого. Співає).
Меня зовут — Лихой,
Солдат я не плохой
И храбрости палата.
Хоть с места — докажу,
В капусту искрошу
Тебя, чернильна хвата.
Ну, стой, не шевелись!
На вытяжку! Бодрись!
Гляди повеселее!
А то-те карачун,
Бумажный ты шалун, —
Вмиг будешь почестнее.
(До Тетяни. Бере її за плече й підводить до Финтика).
И ты марш под ранжир!
У вас один мундир,
Вы храброго десятка.
Вас буду я пытать:
Должны вы мне сказать
Всю сущу правду-матку.
(До Финтика). Ну, кто ты? Отвечай!
Финтик (боязко співає).
Почтеннейший служивый,
Даю ответ правдивый:
Я есмь полиции писец.
Солдат. Зачем же здесь ты, сорванец?
Финтик (боязко).
Ей-богу, невзначай
Зашел я до суседы
Для дружеской беседы.
Солдат (до Тетяни). А ты что запоешь?
Тетяна. Ось послухай! (Співає).
(Продовження на наступній сторінці)